Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Вірші з літопису Йоахима Єрлича
Вірші про Хмельниччину
Історичні події в поетичній інтерпретації
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Йоахим (Яким) Єрлич - український шляхтич, що походив із Волині, вчився в Острозькій академії, а потім служив у коронного підканцлера Анджея Липського. Він брав участь у Хотинській війні 1621 р., але потім прийняв монаший постриг і служив у Київському Пустельно-Микільському монастирі. Після підпорядкування монастиря новому митрополитові Петрові Могилі Йоахим Єрлич зрікається монаших обітів і в 1635 р. одружується. Відтоді до кінця життя (1674) він жив у маєтку на Волині, тільки під час Хмельниччини був змушений переховуватися в Києві.
Головний твір Єрлича - «Latopisiec albo kroniczka ryżnych spraw i dziejyw dawnych i teraźniejszych czasyw, z wieku i życia mego na tym padole świata, etc. 1620 roku284». Його автор почав писати після перемоги королівського війська під Берестечком і поступово розширював сюжетні межі до 1620 і 1673 рр. Найдокладніше описані події Хмельниччини, до якої автор ставиться неґативно.
284 Літописець, або Хронічки різних справ і подій давнього й теперішнього часу, з мого віку й життя на цьому падолі світу і т.д. з 1620 р. (польськ.)
У зв’язку з розповіддю про нещасливу для поляків битву під Корсунем 26 травня 1648 р., коли коронний гетьман Миколай Потоцький і польний гетьман Мартин Калиновський потрапили в татарський полон, Йоахим Єрлич наводить чотири пов’язані між собою віршові тексти за мотивами цієї битви. Всупереч авторській концепції, поетичні твори перейняті піднесеним, переможним настроєм, іронізують над переможеними поляками й прославляють запорожців. В. Крекотень і М. Сулима припускають, що ці вірші є фраґментами цілісного твору про перемогу запорозького війська - можливо, однієї з тих декламацій, якими студенти Києво-Могилянської колеґії вітали Богдана Хмельницького при його тріюмфальному в’їзді до Києва 1648 р.
Перший з наведених Йоахимом Єрличем віршів - «Піснь о пану Миколаю Потоцькім, гетьмані короннім, а о Хмельницькім р[оку] Щанського] 1648». Він написаний у формі звернення до Миколая Потоцького його воїнів, які застерігають від небезпеки, спричиненої самовпевненістю адресата:
Глянь, обернися, стань, задивися, которий високо
Умом літаєш, мудрості знаєш широко, глубоко!
Не попсуй мозку, мудруй потрошку, в собі обачайся,
І тих рада не лиха, що ходять стиха, і тих поражайся! (УП-2, с. 99).
Попри нечіткість строфічної будови структурне членування вірша забезпечується рефреном «Глянь, обернися, стань, задивися». Цей же рефрен, повторюваний п’ять разів протягом 30-рядкового вірша, набуває функцій змістової домінанти: знов і знов закликає гетьмана зупинитися, озирнутися, зважити на свої сили й загрози «славного запорозького люду»:
Глянь, обернися, стань, задивися, що ся дієт з нами,
Поручниками і ротмістрами, польськими синами!
Глянь, обернися, стань, задивися! Видиш - людей много.
Чи ти звоюєш, чи їм зголдуєш285, бо то в руках Божих? (УП-2, с. 99).
Миколаєві Потоцькому закидається самовпевненість, пиха, небажання миритися з реаліями, визнати невблаганність волі Бога. Його образ стає втіленням шляхетської ментальности, жорстокої та бунтівливої вдачі рицарської верстви Речі Посполитої:
Невиннії душі береш за уші, вольность одеймуєш,
Короля не знаєш, ради не дбаєш, сам собі сеймуєш (УП-2, с. 99).
285 Від польськ. hołdować (komuś) - перебувати у васальній залежності, схилитися перед кимось, визнати чиюсь зверхність.
Гетьман Миколай Потоцький і справді належав до тогочасних символів шляхтича-сармата. Ще не маючи тридцяти років, він виявив мужність у війні під Бушею й Цецорою (1620), пережив турецький полон, а після звільнення розбив поблизу Бара татарський загін (1627). Потім він призначається брацлавським воєводою (1637), польним гетьманом (1637), краківським каштеляном. Миколай Потоцький брав діяльну участь у придушенні козацьких повстань, а 1646 р. став великим коронним гетьманом, тобто головнокомандувачем військ Речі Посполитої. Однак Корсунська битва виявилася для нього нещасливою: переживши розгром свого війська, Миколай Потоцький потрапив у полон до татарів.
Другий вірш має назву «Одповідзь пана Потоцького на жолнірські слова так, яко сє нижей ту описує». У ньому переповідаються події, що стали реакцією Миколая Потоцького на застереження. Образно передається обурення гетьмана:
Он глянул, як звір, внет крикнул, як лев, на жолнірськії слова. Острая, як міч, а груба, як піч, била єму тая мова (УП-2, с. 99). Далі в сюжетно послідовній формі, що відповідає історичній основі, наводяться деталі з фатального завершення походу Потоцького на бунтівних запорожців: направлення війська на чолі із сином під Жовті Води, розгром польського аванґарду, вперте продовження Миколаєм Потоцьким походу, битва під Корсунем і ганебний полон:
Там же на хвилю всю свою силу жолнірськую втрачає, Стрельб[у], штуки і ринштуки запорозцьом нажичає.
Турецькії коні, дорогії убьори отдає по неволі,
А сам іде і іних веде до татарської неволі (УП-2, с. 99).
Третій вірш - «Пропорція теї пісні». Слово «пропорція» використовується тут швидше в сенсі «співмірність, стосунок однієї частини до другої». Адже вірш шукає мораль у стосунках попередніх двох частин, що виявляють динаміку розвитку подій початку Хмельниччини. Висновки подаються відверто й безпосередньо: лихо спричинила пиха гетьмана Потоцького. Саркастично бажаючи солдатам відступити на зимівлю, а бранцям - сидіти в татарському полоні до смерти, автор, уже виступаючи від власної особи, пов’язує з цим спокій і умови до відновлення господарського життя України:
Нехай християне, ваші подоляни, розпложують кури,
Що виловили і виносили ваші джури (УП-2, с. 100).
Четвертий вірш - «Подяковання Богу за звицєнство» - має суто панегіричний характер. Він прославляє Запорозьке військо за визволення України й вигнання ворогів поза її межі:
Честь Богу, хвала, навіки слава Войську Дніпровому,
Же з Божей ласки загнали ляшки ку порту Вісляному (УП-2, с. 100).
Акцентуються релігійні мотиви визвольної боротьби: щоб «віра святая вцалє зостала». Висловлюється радість зі здобуття власної столиці - Чигирина, гетьманського самоврядування, символом якого є булава. Центральне місце відводиться Богданові Хмельницькому, обраному Богом для очолювання боротьби за свободу. Його автор зображує як
Зацного Богдана, мудрого гетьмана, доброго молодця,
Хмельницького чигиринського, давнього запорозця (УП-2, с. 100).
Отже, в образі Хмельницького сполучаються державна мудрість, військова відвага, старожитність роду, особисті чесноти - все, що мало б належати ідеальному героєві-«сарматові». Таке призначення: творення ідеального героя на противагу переможеному антиподові, Миколаєві Потоцькому, - можна визнати за всім віршовим циклом, включеним до літопису Йоахима Єрлича.
