Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2005

Іоаникій Галятовський. Життя і творчість. «Скарбниця»
Персоналії та пам'ятки другої половини XVII-початку XVIII століть

Письменник цей належав до православних ортодоксів, що створили в другій половині XVII ст. своєрідну групу (про неї докладніше ми пишемо в розвідці про Івана Величковського), і визначали в нашому письменстві крайню течію, яка, відходячи від засад та ідей Ренесансу, повертала спосіб мислення та ідеї Середньовіччя. Через це має рацію дослідник творчості І. Галятовського К. Біда, коли пише, що в літературній спадщині письменника "бачиться велике його знання і велику письменницьку рутину. Але, маючи широке знання, Галятовський не визначався критичним умом. Ідучи за духом схоластичної школи, до якої він належав, він старався в своїх писаннях ніколи не виходити поза релігійну тематику і держався якось здалека від сучасних реальних питань свого народу. Вони в нього пульсували, пробиваючись злегка на поверхню, вони навіть були стимулами у його творчості, але він старався не давати їм видного місця в своїх творах. Тому можна говорити тільки "про відгомін сучасності" в його творчості"¹.

Але його писання зовсім не вбогі естетично, бо вони творені в поетиці прозового бароко, про що вже писалося в розвідці "Анімалістично-алегорична поетика у творах XVI—XVIII століть", хоч можна говорити і про, значною мірою, схоластичність писань І. Галятовського. Але кілька слів про схоластику. В. Нічик визначає її так: "Обґрунтування релігії є істотним завданням схоластики, і цим вона відрізняється від патристики, в якій теологія поглинає філософію, і від ренесансного гуманізму, в якому філософія почала звільнятися від пут теології, звертаючись до людини"². І далі: "Центральне місце в схоластиці належало духовності, тобто логіко-гносеологічним прийомам і пов'язаним з ними проблемам етики. їх розв’язання, що відбувалися в теологічній формі, ґрунтувалися на най- докладнішому вченні про відчуття, волю, інтелект та його операції" (с. 60); схоластиці "притаманне звернення до світу духовності, який вона зображає абстрактно-деталізовано, умоглядно" (с. 61), а "найхарактернішою рисою схоластичної логіки був умоглядний, деталізуючий аналіз. Він являв собою справжню "гімнастику розуму", що була необхідним щаблем і передумовою дальшого розвитку людського мислення" (с. 60). Саме такою "гімнастикою розуму" й були літературні твори наших схоластиків В. Ясинського, І. Величковського, І. Максимовича, Д. Туптала та ін. У це коло погідно входив своєю творчістю й Іоаникій Галятовський — представник, здається, його крайнього виразу.

Іоаникій Галятовський

¹ Біда К. Іоаникій Галятовський і його «Ключ Розумѣнія». Рим, 1975. С. XXVI.

² Нічик В. До питання про схоластичність філософських курсів у Києво- Могилянській академії // Від Вишенського до Сковороди. К., 1972. С. 58.

Місце й дата народження письменника невідомі. Навчався в Києво-Могилянській колегії в 40-х роках XVII ст., отже, його літературним поколінням були Л. Баранович, В. Ясинський, Й. Калимон та інші, тобто мав народитися десь у 20-х роках XVII ст. Прийняв чернецтво на Волині, був у Куп'ятицькому монастирі, з яким зв'язані також І. Денисович та А. Филипович. Можливо, Л. Баранович закликав його на викладання до Київської колегії, тож 1659 р. він став тут ректором — це припало на часи майже повного розгрому цього навчального закладу. В "Ключі розуміння» (1659) письменник говорить про це так:

"Не дивуйся, читальнику, тим помилкам, котрі в цій книзі знайдуться, бо та книга такого часу робилася, в котрий більше ми втікали, і на смерть, аніж на книгу тую поглядали, жодного спокою не мала плоть наша, але в усьому печалилася, зовні були війни, а в середині були страхи"³. Сам ректор докладав великих зусиль, щоб відновити навчання в закладі, а оскільки за Галицькими статтями 1658 р. колегії було надано статусу академії, дбав, щоб навчання велося на рівні вищої школи. Як викладач риторики І. Галятовський особливу увагу віддавав гомілетиці, тобто науці складання проповіді, чим і стала його збірка "Ключ розуміння". Ввійшовши в конфлікт із ренегатом — мстиславським єпископом Методієм, котрий був тоді блюстителем Київської митрополії і виявляв крайнє москвофільство, І. Галятовський покидає Київ і опиняється у Львові, де в 1665 р. видав друге видання "Ключа розуміння" із присвятою львівському єпископу А. Желіборському та геральдичним віршем йому; тут-таки видав збірника оповідань-легенд "Небо нове" (1665, 1666). Сам жив, "не маючи обителі своєї, але туляючись і блукаючи по світу в чужих обителях"⁴. Дослідники вважають, що окрім Львова побував він у Луцьку, Слуцьку та Мінську. З падінням у 1668 р. єпископа Методія, який вступив у конфлікт із новим гетьманом І. Бруховецьким, І. Галятовський повернувся до Києва, щоб видати тут трактат "Месія правдивий". Потому поїхав до Новгорода-Сіверського, де тодішній архієпископ Л. Баранович висвятив його архімандритом Єлецького монастиря в Чернігові. У 1676 р. їздив у Москву за подачкою на монастир. У Чернігові ж на згаданій посаді прожив решту життя і помер 1688 р.

Навіть короткий огляд життя письменника свідчить, що він був не останнім серед українських інтелектуалів XVII ст., принаймні визначився як освітній та релігійний діяч. Що ж являли собою його книги? "Ключ розуміння" — це збірка проповідей із доданою "Наукою, або способом складання казання". Книга призначалася для "священиків законних і світських", тобто мала церковно-прикладне значення, ввійшло сюди 32 проповіді. Видання 1665 р. було "з поправою і придатками", додано сюди ряд проповідей та похоронних казань. Мова книги книжна українська, яка місцями наближалася до народної; часом мова ритмізувалася у формі архаїчної поезії⁵. Друга книга "Небо нове" вийшла у Львові в 1665 р. і також пов'язана з проповідницькою діяльністю письменника.

Титулка книги /. Галятовського "Ключ розуміння", 1665 р.

³ Галятовський S. Ключ розумѣнія. К., 1659. Арк. 253 зв.

⁴ Галятовський І. Ключ розуміння / Підготувала до видання І. Чепіга. К., 1985. С. 8.

⁵ Текст «Ключа розуміння» видав у Римі К. Біда — тут подано факсиміле першого київського видання 1659 р.; видання 1665 р. перевидала І. Чепіга в кн. «Ключ розуміння» (К., 1985. С. 53-241). У це видання увійшли також інші твори письменника: «Небо нове», «Скарбниця», «Гріхи різноманітні», «Боги поганські», «Душі».

Створюючи легенди-чуда, автор призначав їх також для священиків — для читання в церкві "на утрені й для науки людям" і для ченців, щоб "читати в трапезі під час обіду або вечері"⁶. Є тут геральдичний вірш Могилі, і то через це, що книгу присвячено Анні Могилянці-Потоцькій, сестрі П. Могили, — про рід Могил говориться в передмові. У першому розділі книги «Чуда пресвятої Богородиці межи сибілами, пророчицями поганськими" подається ряд віршів, загалом це переклад з польської, як зазначив В. Перетц⁷, самі вірші прикладні й нецікаві поетично, є їх тут десять, за жанром це епіграми. Самі легенди-чуда вибрано з різних книжок, і оригінальної творчості тут І. Галятовський не виявляє: оповіді короткі, сухі, тобто нехудожні. З місцевого матеріалу тут подано "Чуда пресвятої Богородиці Печерської", частина вибрана з "Києво-Печерського патерика", а деякі із XVII ст., найдавніша з 1616 р., найпізніша з 1634 р., отже, використаний тут А. Кальнофойський, переказано деякі куп'ятницькі чуда з "Парергону" І. Денисовича, тобто й тут нема нічого свого, оригінального. Створив І. Галятовський і ряд полемічних трактатів польською мовою. У 1676 р. видав брошуру "Розмова білоцерківська" — запис диспуту з єзуїтом Пекарським, що відбувся 1663 р., про главенство папи, твір умістив до свого літопису С. Величко; до речі, він мав видання диспуту, з'єднане із "Скарбницею"⁸, тут І. Галятовський виявляє значну ерудицію і силу логіки. У 1669 році українською, а 1672 р. польською мовою було видано в Києві «Месію правдивого" — твір певною мірою полемічний, а певною — богословський, написаний з приводу появи в Смирні в 1666 р. псевдомесії Сабета. Автор поділив книгу на дві частини, у першій вимітив докази із Старого Заповіту про прихід Месії — Ісуса Христа; в другій наводить знаки й пророцтва сибіл, які підтверджують божественність Ісуса Христа. Манера викладу, як і в більшості творів І. Галятовського, — компілятивна. Проти римо-католицизму спрямовано трактат "Старий костел" (1678) — тут у передмові-присвяті Л. Барановичу є цікаві відомості про нього, а також «Фундаменти" (1683), в останньому, в другій частині, йдеться про життя православних у Річі Посполитій — тим цей твір і цікавий: оповідається про зіткнення православних та римо-католиків. Створив письменник і два антимагометанські трактати: "Лебідь" (1679), присвячений гетьману І. Самойловичу, та "Алькоран" (1683). Перший має форму діалогу між яструбом (турки й татари) та лебедем (християни). Останній розділ подано як хроніку змагань християн з магометанами у звичній для І. Галятовського компілятивній манері, коротко описано Чигиринські походи в 1677—1678 рр., тобто маємо тут щось на зразок компілятивного літопису.

Tитулка книги І. Галятовського "Небо нове", 1665 р.

⁶ Галятовський І. Ключ розуміння. С. 245.

⁷ Перетц В. Отчет об экскурсии семинария русской филологии в С.-Петербург. К., 1913. С. 12.

⁸ Величко С. Літопис. Т. II. К., 1991. С. 31-39.

"Алькоран" також у діалогічній формі заперечує догми магометанства — обидві книги створено для пропаганди актуальної в другій половині XVII ст. ідеї християнської єдності Іоаникій Галятовський. Життя і творчість. «Скарбниця супроти магометан. У "Альфабетумі" (1681) І. Галятовський змагається супроти єретиків, відступників од християн, викладаючи християнські догмати. Укладає письменник збірку оповідань про чуда над аріанами і видає в 1680 р., назвавши її "Софія мудрість" (також польською мовою, тут подано 51 легенду, написані вони в тому-таки малохудожньому стилі, що й чуда "Неба нового"). В 1686 р. видав "Богів поганських" — ще одна книжкова компіляція, цього разу про духів, що живуть в ідолах язичницьких богів. Рекомендації священикам для проведення сповіді склали книжку "Гріхи розмаїті" (1685) — причинок до так званого морального богослов'я: тут певною мірою відбито реалії з живого життя того часу. Останнім твором І. Галятовського були "Душі" (1687), тут ідеться про мандри душі після смерті, про рай, пекло і митарства — відповідник римо-католицького пургаторіуму (чистилища), манера викладу так само компілятивна, у формі повчання.

Осібно треба згадати "Скарб похвали" (1676) польською мовою — це своєрідна поетика, подаються тут поради, як складати похвали Богородиці, а найцікавіше: вміщено поетичні вправи, зокрема сім курйозних віршів: дві енігми, анаграма, поліндромон, логогрифус, хроностикон і акровірш — твір певною мірою близький до "Молока" І. Величковського⁹. Загалом віршів І. Галятовський написав небагато, і вони не відзначаються високими поетичними якостями¹⁰, через що ми їх не розглядатимемо. "Скарб похвали" ж вельми цікавий для історика літератури.

І. Галятовський був великим ерудитом свого часу, і головною вадою його писань стало те, що ерудиція цілком пригнічувала й поглинала його творчу індивідуальність, тож його твори переважно становили виписки й цитати з різних творів чужих, оригінальним при цьому був хіба концепт книги, тобто план, схема і розуміння предмета викладу. Загалом концепту, як ми говорили, значну увагу приділяв і Лазар Баранович, розуміючи це поняття як гру понять чи образне втілення думки, часто несподіване. Поняття концепту розглядає й І. Галятовський у "Ключі розуміння", всі його проповіді й науки мають познаку певного концепту, як зрештою й книжки — у цьому й бачиться бароковість його структур. "Скарбницю" ж виділяємо з його досить просторої творчості саме тому, що вона має більш від інших оригінального, хоч і тут маргінеси книги густо помережено різноманітними посиланнями. Друга визначна риса цього твору: "Скарбниця" більше від інших відбиває реальне життя, яке бачив довкола себе письменник, хоча й цей відбиток своєрідно схематизується, відповідно до надбаних концептів.

Повна назва книги: "Скарбниця, потрібна й пожиточна всьому світу, пресвята Богородиця Єлецька з великими скарбами, із чудами своїми, від високого в Бозі превелебного його милості пана отця Іоаникія Галятовського, архімандрита Чернігівського єлецького знайдена і з друкарні в Новгород-Сіверському року 1676, місяця серпня, дня 23 світу зголошена"¹¹. Присвячено книгу гетьманові Івану Самойловичу, який реставрував церкву Святої Богородиці в Єлецьку. Після віншувань гетьману подається коротка історія українського козацтва, для якої використано хроніки М. Бєльського, О. Ґваґніна, М. Стрийковського, а до того ж якийсь "Кирило Данилович із Седнева прислав мені до Чернігова хронічку, про козаків написану".

⁹ Докладніше про цей твір див.: Чепіга І. «Skarb pochwały» — маловідомий твір І. Галятовського польською мовою // Питання історії та культури слов’ян. К., 1963. Ч. 2. С. 49-55.

¹⁰ Реєстр віршів І. Галятовського подає І. Чепіга (Галятовський І. Ключ розуміння. С. 31).

¹¹ Галятовський І. Ключ розуміння. С. 345.

Саме з цієї хронічки подається цікавий опис козацького герба на печатці: "Стефан Баторій, король польський, війську Запорозькому дав за герба на печаті рицаря, котрий мав самопала на рам'ї, при боці — шаблюку і на голові перекривленого ковпака, оскільки рицарі запорозькі не тільки в полі, але й на морі з ворогами воюють, із самопалів стріляють і шаблями ворогів стинають, галери також і каторги турецькі на морі на зразок ковпака перекривленого догори дном перекидають і в морі затопляють, і міста турецькі й татарські здобувають і на кшталт того ковпака перекривленого перекривляють"¹². Подається звістка, що козаки дістали королівського дозвола на свою діяльність за Жигмонта І, тобто з початку XVI ст., точніше 1516 р. Першим гетьманом козаків називається Лацлав Лянцкоронський, по тому згадуються Дмитро Вишневецький, Євстафій Ружинський, Венжик Хмельницький. Подає І. Галятовський свою гіпотезу походження козаків, заперечуючи думку М. Стрийковського, що вони походять із хозарів; наш письменник уважає, що від Козерожця небесного із зодіакального знаку, бо носять "роги на боці своїм з порохом, який належить до стріляння" (с. 347). Загалом тут подано панегірика козакам, славиться П. Сагайдачний, наголошується на їхній православності, далі йде віншування І. Самойловичу. Це частина панегірична, хоч про самого І. Самойловича говориться мало конкретного, він бачиться хіба як вождь козаків, тож головний предмет славлення таки козаки.

"Скарбниця" має певною мірою характер монастирського літопису, історія монастиря спершу подається в загальних рисах, потім перелічуються єлецькі архімандрити. Твір, зрештою, будується ніби за «Тератургимою» А. Кальнофойського, але своєрідно: історія монастиря викладається в першій частині історично загально, а в другій — конкретно через чуда. Всіх чуд у "Скарбниці" 32. Розглянемо їх докладніше.

Перше чудо подає цікавий легендарний фактаж про заснування Єлецького монастиря за внука Володимира Великого Святослава Ярославича, чернігівського князя: ніби було на ялині ("дереві єловому") знайдено ікону Богородиці, яку потім забрали московитяни. І. Галятовський навіть послав у Москву на розшуки тієї ікони. Друге чудо оповідає про пробуття в Чернігові Антонія Печерського, який дав благословення Єлецькому монастиреві "од святої гори Атонської" (с. 352). Після того подаються задокументовані свідчення старих людей (з припискою на полях: "Старі люди є живі хроніки") про Єлецький монастир за московського володіння Черніговом, з'явлено цікаве свідчення, що до Батия Єлецька церква була крита олив'яним покриттям: "І тепер, ходячи коло церкви, люди шукають у піску олива і штуки великі знаходять" (с. 353). Оповідається про двохсотлітнього Силу Денисовича Бохну, півторастолітнього Авдія Дорошевича та ін. Спершу тут були російські ченці, а коли поляки взяли хитрістю місто (говориться, як саме: ніби везучи сюди рибу возами), то монастир спорожнів, його ж фактично відновив Іоаникій Галятовський, про що також оповідається. У чуді третьому віститься про стародавні дзвони Єлецького монастиря (за оповідями старих людей). У чуді четвертому знову автор повертається до князя Святослава Ярославича й описує його змагання з половцями за допомогою Богородиці. Чудо п'яте розказує про князя Михайла та його боярина Теодора, які загинули в Орді, — це короткий переказ відомої повісті про цих святих, автор посилається при цьому на московський "Пролог". У шостому чуді описується Єлецька церква Богородиці з легендами про неї, звіщеними старими людьми. Сьоме чудо з'являє диво з образом утілення Христового (з Богородицею), як він звільнив із полону Данила, сина Агафії. У восьмім чуді йдеться про віднайдення у землі круглого олив'яного образу втілення Христового. Про інші знахідки подає звістки чудо дев'яте, тут розповідається про давні поховання в монастирі і про посвячення на архімандрію самого І. Галятовського. Десяте чудо оповідає про відбудову Єлецького монастиря.

¹² Там-таки.

Уже аналіз цих перших десяти чуд свідчить, що, творячи історію свого монастиря, автор чинить це не хронікальним стилем, а вибудовує своєрідну, навіть вишукану словесну структуру, виходячи з практики Атанасія Кальнофойського, але форму подання матеріалу ще більше витончуючи. Чуда від одинадцятого по двадцять третє розказують приватні історії (цікаво, що одна з цих приватних історій потрапила в першу десятку, очевидно, через важливість теми: звільнення з полону) про людей, з якими подіялися чуда при сприянні Єлецької Богоматері. їх усі документовано, відбувалися вони в 70-ті роки, тобто їх записано з живих вуст, а не вибрано з книжок. Чудо ж двадцять четверте цілком історичне: оповідається про здобуття турками Ладижина й Умані. На знамення цього ченці Єлецького монастиря бачили в небі знак: "лук біля місяця, який ішов за місяцем і значив лук магометанський, що магометани, турки й татари, на християн натягли і з лука свого християн забивали" (с. 365). Чудо двадцять п'яте знову оповідає про відбудову монастиря, цього разу за допомогою чернігівського полковника Василя Дунина-Борковського, до цього додано чудо про цегельника. Чудо двадцять шосте знову повертає нас до змагань із турками, віститься про знаки щодо того — два стовпи в небі, було це 1675 р. Решта чуд кладе приватні історії, що сталися з тими чи іншими людьми. Завершується твір "Придатком", у якому розповідається про чудотворні ікони Богородиці в різних місцях і як вони чудодіяли, відтак робиться підсумок чуд Єлецької Богоматері й вияснюється, чому вона зветься Скарбницею. На завершення йде заклик обивателям чернігівським і всім християнам іти до тієї Скарбниці, Єлецької Богоматері, тобто маємо моралістичний висновок зі всього оповідженого.

Твір, як ми казали, бароково вишуканий. Через це не погоджуємося з думкою К. Біди, бо він свідчить "про упадок його (І. Галятовського. — В. Ш.) сили і занепад його ясної думки, якою він відзначався як у своїх проповідях, так і в своїх полемічних творах"¹³. Протилежну думку обстоює І. Чепіга, яка вказала, що "народна основа оповідань "Скарбницы потребной" сприяла тому, що вони дуже колоритно і рельєфно замальовують події... Легенди "Скарбницы потребной" містять справді багато історичних фактів, живого реального матеріалу з історії Єлецького монастиря і взагалі з життя українського народу"¹⁴. Правда, жоден дослідник не відзначив особливого концепту твору і його ярусної побудови, що ніби словесно витворила храм. І. Чепіга однак помітила, що "своєю збіркою І. Галятовський переслідував мету провести паралель між Києвом та Черніговом і показати, що Чернігів має таке ж почесне місце в історії українського народу, як і Київ"¹⁵, але свою думку, правильну в суті, не доводить до кінця.

По-перше, Єлецька церква недаремно порівнюється з Київською Софією або з Києво-Печерським монастирем — це відбивало змагання Чернігівського атенею дорівнятися до Київського, чого, зрештою, свідомо прагнув голова Чернігівської літературної школи Л. Баранович, який навіть мріяв перевести до Чернігова митрополичу катедру¹⁶. По-друге, І. Галятовський бачить свого монастиря дочірнім від Києво-Печерської лаври та Києва, через що заводить мову про його засновників: онука Володимира Великого Святослава Ярославича і засновника Печерського монастиря Антонія, а через нього бачить зв'язок своєї обителі і з Атоном як центром вселенського православ'я. Таким чином, коли розглянути структуру твору, то в основу тут покладено не так гетьмана України, як козацтво — це перший ярус, що символізує Козацьку державу. На другому ярусі — історія самого Єлецького монастиря, на третьому — чудотворна святиня — ікона Богородиці та історії, з нею зв'язані, що підкреслює освяченість самої обителі. Сюди ніби розширення бань покладаються історії про знамення, що його бачать ченці монастиря. І нарешті "Придаток", моральне вивершення, — як хрест у храмі. Так звичайний монастирський літопис із його типовими компонентами переростає в образ, що і є концептом твору.

¹³ Біда К. Іоаникій Галятовський... С. XXV.

¹⁴ Галятовський /. Ключ розуміння. С. 23.

¹⁵ Там-таки. С. 22.

¹⁶ Про Чернігівський атеней див.: Шевчук В. Співці музи роксоланської в Чернігові // Дорога в тисячу років. К., 1990. С. 126-134.

Що така структура художнього мислення була властива письменникові, свідчить його "Наука, або спосіб складання казань", докладена до "Ключа розуміння" 1659 р., де автор навчає, як треба будувати кожну частину проповіді. При цьому, вважає він, можна подати якусь річ: зброю, панцир, щит, шишак, меч і інтерпретувати ці поняття у символи. Отже, за цією схемою образ Єлецького храму так само символічно переходив у образні структури, тобто ніби творив словесно архітектурну споруду. Саме у своїй "Науці" І. Галятовський акцентує такі формальні аспекти — це допомагало витворити вишукану, часом ускладнену образну структуру, цілком у дусі мистецтва бароко. Таким чином, витворення концептів до малоцікавих, ба й часом банальних тем мусило зацікавлювати слухача й читача, і таким був один із способів естетизування тексту. Відтак стиль писань І. Галятовського часом набував драматичного ліризму, творилися звукові та словесні анафори, тобто повторення слова чи звуків, контрасти та гіперболи, власне образне бачення речей і понять. Такий стиль найбільше слідний у проповідях, коли ж казати про "Скарбницю", тут трохи інакше: стиль оповіді — простий літописний, який на той час ще не прагнув до словесних прикрас, вишуканість творилася, коли будувалася композиція твору. Із цього погляду "Скарбниця" І. Галятовського набуває особливого значення, і серед творів письменника її треба поставити на перше місце.

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти