Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2005
Універсальна картина світу в творчості письменників українського бароко
Розвинене бароко. Загальні статті
Всі публікації щодо:
Історія літератури
Тема ця має концептуальне значення і є, до певної міри, ключем для розуміння барокових мистецьких структур, тобто поетики цієї стильової течії. Загалом же відтворення універсальної картини світу в обох вимірах: макрокосму (опис Землі, планет, країни, природи та її явищ, тваринного та рослинного світу) і мікрокосму (людина з її вадами та достойностями, з непримиренною боротьбою у ній цих начал, про життя, смерть і заняття людини) має свій прецедент у поетиці Ренесансу, і вже звідтіля цей естетичний постулат перенесено в поетику бароко. Класичними зразками універсальної картини світу в творчості європейських письменників можна назвати "Корабель дурнів" Себастіяна Бранта, "Похвалу Глупоті" Еразма Роттердамського, "Божественну комедію" Данте Алігієрі, "Гаргантюа й Пантагрюель" Франсуа Рабле, "Декамерон" Джованні Боккаччо, а надто "Мандри Гуллівера" Джонатана Свіфта тощо.
Найранішим твором на східнослов'янському, власне білорусько-українському, ґрунті була знаменита «Пісня про зубра" Миколи Гусовського, видана у Кракові 1523 р., — просторий опис Білоруської землі. Можливо, під впливом "Пісні про зубра" постала "Роксоланія" Себастіяна Кленовича — опис Української землі (книжка вийшла 1584 р.). Ці, можна сказати, національні описи є трансформацією загальноєвропейського поняття Парнасу й Гелікону, при цьому не тратяться, однак, форми загальнолюдські. "Роксоланія" С. Кленовича — це спроба проголосити український Парнас у Львові, водночас ув'язавши це з Парнасом загальноєвропейським, тобто Україна ніби вводилася в загальний культурний процес і контекст. Через це образ України подається тут як часткове в цілому, притому часткове набирає образу цілого — цей принцип згодом активно використовувався у поетиці бароко. Отже, універсальна картина України є чи стає ніби моделлю універсальної картини світу, тобто в ній відбиваються усі компоненти того світу: природа, історія, межі землі, описи звичаїв та занять людських, описи головних міст нашої землі. Нарешті, автором кладеться усвідомлення неможливості повного опису: "Хай уже інший про те скаже, погоджуюсь я".
Універсальна картина світу часом подавалася у формі уявлень про Землю загалом та людське життя на ній. Типовим зразком таких уявлень були "Люцидарії" — мандрівні спільноєвропейські твори, які мають немало й українських редакцій та списків. "Люцидарії" подають глобальний опис Землі, але цілком фантастично: тут описано землі й народи (землі інколи з реальними назвами — Індія, наприклад), але без реального знання, і це в той час, коли описи рідної землі подаються реально, так, зрештою, як її бачив і знав автор, фантастичне ж допускається тільки при описі звичаїв (оповідки про ведмедя та мед чи про дівчину Федору в "Роксоланії"). Спеціально тваринному світові були присвячені "Бестіярії" з описом реальних та фантастичних представників тваринного світу. В українській традиції класичні "Бестіярії" аналогів не мають, зате є в ній описи тваринного світу реального, а фантастичне, знову-таки, подається при переказі народних оповідок чи легенд про ту чи іншу тварину. Такий реальний "Бестіярій" пробував створити український поет другої половини XVII ст. Климентій Зіновіїв1, знаємо уривок анонімного «Пташиного епосу"2, але найповніший і найцікавіший універсальний такий опис знаходимо в анонімній віршовій хроніці, в поемі "Полювання", також другої половини XVII ст.3, де просторо описується флора й фауна, але більше фауна України, у вужчому вимірі — Поділля; тут яскраво описано плазунів, птахів, а надто звірів, що були дичиною для мисливців. Подаються докладні описи ведмедів, вепрів, вовків, борсуків, лосів, оленів-рогачів, рисей, сугаків, диких коней, сарн, зубрів, згадується навіть лев, який тоді, як вістить автор, зрідка ще зустрічався в Україні. Цілком унікальним у цьому описі є перелік музичних інструментів, що складали тодішній оркестр з вокальною капелою в Україні: грали на лютні, цитрі, арфі, органах, скрипках, віолі, корнеті, шорті, поморті тубальному, пузані, тубі марені, а з голосів описуються тенори, дисканти, альти, ваганси, баси. Подано тут і загальний опис землі української, зроблений у традиціях, що їх започаткували М. Гусовський та С. Кленович, але з тією різницею, що там ця земля описана в мирному розквіті, а тут — у руїні. Друга форма уявлень про універсальну картину світу — це утопія, спроба уявити ідеальне суспільство минулого чи майбутнього4. Для цього твориться уявна картина життя в уявній країні. Як частина світобудови чи як всесвітня одиниця вона населяється уявними людьми з уявним правопорядком, на думку авторів, досконалішим від того, що існує в житті реальному. Загалом же в європейській літературі на цій основі витворилася ціла утопічна література подібного зразка. В Україні можна відзначити кілька таких спроб — це витворений у протестантських колах «Лист половця Івана Смери", в якому подається опис ідеальних людей з ідеальною вірою на ідеальній землі; друга утопічна картина світу постає в посланні І. Вишенського — тут він не тільки подає універсальну картину своєї землі у своєму часі в мікрокосмічному вимірі (людина з її достойностями й вадами, життя і смерть, заняття людини, про людей вірних та відступників, тобто добрих та лихих, ідеальну людину й неправедну), але й творить утопічну картину ідеального християнського суспільства, яке авторові уявляється і про яке йому мріється. Загалом же в Івана Вишенського універсальна картина світу будується на антитезі до універсальної картини світу в "Похвалі Глупоті" Еразма Роттердамського і на антитезі картин світів реального та уявного, утопічного5. В його універсальній картині світу не знайти історичного огляду життя людей чи окремого народу, бо це було для нього неістотне, автор розглядає людину взагалі, як універсальне творіння, створюючи її ідеальний образ (апологія ченця), а на противагу їй описує людину грішну (чисто барокова антитезність), полонену "звабами", бо "зваба, — як він пише, — це замість істини утримувати неправду і в ній нудитися". Сама ж ця людина — "країна грішна", в якій "люди лютії, повні гріхів", тому весь світ для нього — "скоропогибельний вік", у супротивенстві до якого Вишенський бачить ідеальне, вічне, а отже, й утопічне суспільство, складене з громад, подібних до ранньохристиянських, без приватної власності або з дуже обмеженою, заробленою власною працею, без панів, царів, владик, і таке, що складається з людей морально очищених, які уміють боротись у собі за добро супроти зла, сповідують ідею простоти, яка вища за всіляку мудрість.
Maпa північного неба. 1585 р.
1 Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. К., 1971. С. 163-170.
2 ЗНТШ. Т. СХХХІІ. Львів, 1922. С. 165— 169.
3 Київська старовина. 1993. № 3. С. 4656.
4 Докладно про це див.: Шевчук В. Козацька держава. К., 1995. С. 349385.
5 Докладніше про це див.: Шевчук В. Дорога в тисячу років. К, 1990. С. 84-85, 89-93.
Зразками утопічного бачення є уявлення про пекло та рай як відбиття людської добро- і лихоносності. Опис пекла зустрічаємо в досить давньому "Слові о Лазаревім воскресінні" (XIII—XIV ст.), де картини пекла подано ще схематично, в інтермедії до драми Якова Ґаватовича, в анонімному «Слові про збурення пекла», описує пекло І. Галятовський у «Душах людей умерлих» (1687). Дуже цікаве з цього боку «Откриття мук тяжких поганих царів нечестивих та інших злостивих грішників архангелом Михаїлом пресвятій діві Богородиці, матері Господа нашого Ісуса Христа од Ієроніма Визнавця» — твір, на поетиці якого будується знамените "Пекло" Данте і ремінісценції якого не можна не помітити і в творах давньої української літератури, та й новітньої — взяти хоч би "Енеїду" І. Котляревського. Докладний розгляд людей грішних (не в пеклі, а на землі) ми бачимо і в Климентія та в Данила Братковського, що також може бути ремінісценцією цього твору (інакше він ще звався "Ходінням Богородиці по муках"). Отже, Богородиця, ходячи по пеклу, бачить муки різних грішників: наклепників, дяків грішних, архієпископів, єпископів, митрополитів, злодіїв, розбійників, п'яниць, чародіїв, ворожок, мельників, мірочників, срібло- і золотолюбців, золотарів, ябед, різних грішних ремісників, убивць, опійців, суддів, скверно-ядців та інших переступників законів богобійного й чесного життя — воістину подається перед очі універсальна картина людського суспільства в частині негативній. Значно біднішими є уявлення про рай як утопічне царство праведників6. Найцікавіший тут вірш, який можна приписати Дмитру Тупталу, — «Опис Божого раю», де в цілком бароковій традиції описується пишний рослинний світ раю як такого; описів же раю як вмістилища праведних душ практично трапляється мало, хіба такою можна було б вважати загадкову Кучманську землю в Петра Поповича-Гученського, благодатну країну, куди можуть відійти бідні і страждущі, а також опис раю в «Четьях-Мінеях» Д. Туптала.
Із мандрівних творів, які потрапляли в Україну, сприяла засвоєнню форм універсальної картини світу й "Александрія", відома в багатьох українських списках — це опис різних земель та народів, що їх завойовує Александр Македонський.
Частково використовує форми універсальної картини світу польсько-український поет Мартин Пашковський у книзі «Дії турецькі і змагання козацькі з татарами" (Краків, 1615) — тут якнайширше описано життя християнських бранців у Туреччині, тобто всі можливі форми неволі, описано також українську й турецьку землі, їхні звичаї, міста у протиставленні між собою, як світу християнського та мусульманського.
Створення світу. Дереворит 1561 р.
6 Про описи раю див.: Шевчук В. Козацька держава. С. 350-355.
Прийом творення універсальної картини світу вживається, як ми казали, і мікрокосмічно, тобто до розгляду береться окрема людина як компонент світу. Таким є «Візерунок цнот Єлисея Плетенецького» Олександра Митури, виданий 1618 р. в Києві (перший тут поетичний друк), який складається з віршів на клейнот, на народження героя, перечислюються справи (добрі) героя. Закінчується твір "Промовою" та "Колядою". У панегірику людина розглядається не сама по собі, а у зв'язку з її родом, вона достойний (уданому разі) продовжувач справ "предків знаменитих", увінчанням яких є клейнот, а ці справи знамениті тому, що вони суголосні з волею Бога і визначаються ставленням людини до ближніх. Отже, слава такої людини — немов корабель, що правильно скеровується в морі життя. Цноти ж Є. Плетенецького такі: статечність у вірі, за допомогою якої можна збудувати "архітектон" власного "я", така людина непідвладна стихіям (вітру), її життя засноване на камені, а не піску. Друга цнота — праця і старання в старожитній релігії при Божому опікунстві — не за розкішшю людина має ганятися, а працювати як вірний служебник у пана свого — Бога; третя цнота — фундування церков та монастирів; четверта — праця біля перекладу книжок на рідну мову, а п'ята — фундування друкарні на власній землі. У "Промові" людські цноти Єлисея Плетенецького сумуються. Цікаве й те, що в описі якостей людських тут немає перебільшень, вони визначаються строго за ділом, за яким має пізнаватися людина, але створюють певним чином цілком викінчений образ духовної людини взагалі, що й визначає універсальний характер даного твору.
А от Іван Домбровський у «Дніпрових каменах" (20-ті роки XVII ст.) розробляє інший компонент універсальної картини світу: подає виклад української історії (згадаймо, що в "Роксоланії" С. Кленовича виклад історії — це тільки ланка в його баченні України), що свідчить про розвиток принципу у глибину, тобто частина виділяється із загального і стає самостійним художнім тілом, причому засади універсального опису не втрачаються. Така поетика набула свого розвитку згодом, у XVII— XVIII ст., коли було витворено цілу низку історичних описів, як поетичних, так і прозаїчних; причому автори заглиблювалися часом у глибоку давнину, навіть біблійну, виводячи український народ із первобуття і вписуючи його історію у світовий контекст. Таку традицію активно засвоювали й українські літописці (Г. Граб'янка, С. Величко, анонімний автор «історії Русів" та ін.), поети (С. Дівович, Іван та ін.), та найпослідовніше втілив її український літописець Самійло Величко, який українську історію подає на загальноєвропейському тлі, викладає власні розмисли про вплив Бога на світові процеси, виписує з астрономії виміри Землі, що побутували в той час, велику увагу приділяє стихійним явищам (так, з'ява сарани в Україні — це вияв гніву Божого тощо). За О. Митурою, автором "Візерунка цнот", іде Касіян Сакович, який оспівав життя та смерть гетьмана Петра Сагайдачного, водночас зачерпуючи інші компоненти універсальної картини світу. Спершу подається тут традиційний вірш на герб, потім "Передмова", що містить короткий опис історії рідної землі, а вже до цього докладаються діяння самого П. Сагайдачного як останній її етап; далі — вірш із коротким описом достойностей героя, а найдокладніше тут розроблено тему про життя і смерть (один із важливих компонентів універсальної картини світу в поданні мікрокосмічнім) із цілим рядом прикладів із світової історії; по тому йдуть спроба найповніше описати діло Петра Конашевича-Сагайдачного з посиланням на ідеальний опис героїчного діяння в Гомера, два звернення до жінки героя, опис його чеснот, опис чеснот Запорозького війська, яким керував гетьман, і знову повернення до філософічної теми про життя і смерть в "Епілозі".
Чотири цноти кардинальні, що підтримують земну кулю. Гравюра 1688 р.
Локальну розробку універсальної картини світу подає і Софроній Почаський у своєму «Евхаристиріоні або Вдячності" (1632), який також наслідує О. Митуру, в деяких місцях навіть текстологічно. Це спроба описати всі можливі людські умілості, власне науки і форми мистецтва, які поет хотів би бачити запровадженими в Києві. Йдеться тут про граматику, діалектику, арифметику, музику, геометрію, астрономію, що є, зрештою, компонентами пізнання універсальної картини світу, отже, у творі подається не сама картина, а тільки універсальний інструментарій для її пізнання. Що це справді так, свідчить сам опис. Отже, граматика вчить мови, яка дає змогу людині пізнавати місце розумного буття, бо дає поняття про "тварин вод глибоких", землі й надземельні простори, здатність не бути дурнем. Риторика вчить поставити собі правду як господиню, що принесе людині врожай цнот, тобто допомагає стати людиною ідеальною, учить науки співмірності. Діалектика вчить розрізняти брехню й правду і розвиває вміння прозирати заховану сутність, пізнавати підступи і зраду, уподібнюючись до сонця, що розганяє тьму, вчить науці полеміки і філософування. Арифметика дає людині змогу пізнавати "Час довгий" і "многії літа" (історію), знати пропорції світу, зіставляючи їх із пропорціями дня та ночі, дає лад при відправленні свят. Музика ж є для людини садом утіхи і ключем немарних думок, вона допомагає пізнавати гармонію світу: риб, пташат, звірів; навіть правда як компонент світу чи світобудови "потребує співу", наближаючи людину до пізнання Бога. Геометрія дає підстави до пізнання Бога, який "не є фігуральний". Він — "крутлість світу" (оця "крутлість", здається, і є означником універсальної картини світу). Поет прямо вказує: хочеш і небо, і всі елементи взнати, "у геометра візьми документи". Геометр, отже, розміряє землю, розділяє небо на сфери. Астрономія дає поняття про зорі й планети, про те, звідки йде світло на землю, з'являє людям таємниці природи й подає пізнання майбутнього — саме астроном перший "пізнав Боже тіло". У другій частині твору (перша — "Гелікон", друга — "Парнас") розглянуто муз, або літорослі (гілки) наук, які є також інструментарієм для пізнання універсальної картини світу: Кліо (історія), Мельпомена (вправи в писанні віршів смутних і жалібних), Уранія (навчання у вправності звіздарській), Калліопа (писання високих і поважних речей), Полігімнія (швидке запам'ятання багатьох речей), Талія (писання веселих віршів), Евтерпа (вправляння у співах), Терпсіхора (співи з інструментальним супроводом), Ерато (умидьний спів) — усе це потрібно, щоб не тільки пізнати світ, а й установитись у світі людині розумній.
Схема будови всесвіту
Універсальну картину світу цілком свідомо хотів створити у своїй «Аполлоновій лютні" (1671) Лазар Баранович, більшою чи меншою мірою розробляючи майже всі її компоненти. Тут описи християнських божеств (зокрема, вірші, присвячені Христу та Богородиці), вірші про космос, небо, Місяць і зорі, планети, Сонце, явища природи, зокрема у формі короткого календаріуму, вірші про власну творчість, про людину з її добрими й лихими якостями, а тема історії власної землі обмежується циклом блискучих віршів про сучасні війни та розруху. Не всі компоненти універсальної картини світу розроблено в Лазаря Барановича докладно, але недаремно він назвав книгу "Аполлонова лютня" — Аполлон був верховним Богом на Парнасі, отже, вбирав у себе чи тримав у собі всі компоненти поетичного мислення як засобу універсального пізнання світу.
Слідом А. Барановича по висхідній ішов Климентій Зіновіїв, який поставив перед собою завдання найдокладніше відтворити універсальну картину світу в усіх його компонентах, за винятком історії. Хоч ця робота назагал залишилася незавершеною, та подивляє своїм розмахом і закроєм. Образом світу для Климентія була, як і для С. Кленовича, рідна українська земля, образом людини — українець, хоч погляд його поширюється (щоправда, принагідно) на інші довкільні землі та народи (Молдавію, Литву — Білорусь, Московщину, Польщу, Угорщину). За взірець мав для себе Климентій "Корабель дурнів" Себастіяна Бранта, де принцип універсальної картини світу був відбитий класично, але значно з меншою повнотою, ніж у Климентія. Поет міркує про елементи світобудови (вогонь, повітря, вода), богів, явища природи, творить своєрідні календаріум та бестіяріум (у неповних формах, наприклад, дерева в нього тільки перелічено; можливо, то був план для написання віршів), але головна його увага віддається людині. І саме компонент людини в універсальній картині світу розробляє він найдокладніше з усіх поетів українського бароко. Починає Климентій із віршів на смерть, переходить до хвороб людських, пише цикли віршів про жінок та чоловіків з їхніми добрими, а більше лихими, рисами; зрештою, переходить до занять людських, подавши їхню дивовижну мозаїку, особливо докладно розглянувши ремесла, якими займалися українці його часу. Є тут вірші про ченців, попів, козаків, начальників, убогий люд, селян, міщан, різного типу урядовців, ідеться про людські пороки. Менше уваги віддає Климентій космосу, зовсім не чіпає історії, навіть про гетьманів говорить абстрактно, узагальнено.
Дуже своєрідно пробує творити універсальну картину світу Іван Орновський у своїх панегіриках "Небесний Меркурій " (1686), «Муза роксоланська" (1693), «Спеза дорогого каміння« (1693), «Багатий сад» (1705), присвячених Іванові Мазепі, Іванові Обідовському, Григорію Захаржевському. Поет уписує життя своїх героїв у контекст цивілізації, яка має основу в античному світі, а свій український Парнас та роксоланських муз виводить із античного Парнасу, начиняє вірш безліччю уподібнень із античною мітологією, мислить про космос, богів, планети, навіть сам уявно літає у космічному полі, зв'язуючи життя неба із земним, міркує про світові біди і про світ загалом, про війни, перехідність часу, несталість земного життя та світових цінностей, змішуючи це з описом конкретних подій та життя конкретних людей, порівнює їх із героями античності, розмірковує про природу людини й світу, передчуває загибель цивілізації і свідчить, що вічність можлива тільки "в перловім неба полі"; заглиблюється поет також і в історію, але здебільшого античну.
Форму універсальної картини світу подає Данило Братковський, який і свою книжку назвав «Світ, по частках оглянений" (1697). Симптоматична сама назва: Братковського цікавить не весь світ, а його частини, власне Річ Посполита, на яку він дивиться вельми критичним оком, отже, сприймає світ через часткове, спиняючись не на достойностях і "цнотах" його, а на вадах, які вимічає найдокладніше. Міркує про життя і смерть, змінність світу, мінливість якого годі зрозуміти, світ для нього, загалом, — це дивне накописько невідповідностей та недоладностей, лад на землі лихий, моральні цінності — ілюзорні, суперечність між бідними та багатими неперехідна й фатальна. Описує поет міста, але не географічно, а соціально — кожне місто має свої прокляття; описує також звичаї українців та поляків, людей різних конфесій та посад, жіноцтво, змагання між людьми й суспільні конфлікти, зокрема станові. Загалом його світ позбавлений гармонії, бо "хоч світу будеш найбільший любитель, для тебе завше знайдеться ганьбитель", а ще "мінливість світу не зрозуміти", бо він збудований на суперечностях і протистояннях; зрештою, і резюме його далеке від оптимізму: "Не глина — камінь має прахом стати, а ти, людино, хочеш протривати?" Широко розмірковує поет і про смерть.
Про людину як складову універсальної картини світу, тобто людину взагалі (поет називає її "людина-мандрівець"), говорить Йоасаф Горленко в поемі «Бран семи добродійностей із сімома гріхами в людині-мандрівцю" (1737). Особливістю цієї унікальної поеми є те, що людські вади й достойності (тих і тих є по сім) виступають у символічних образах персоніфікацій Достойності: Смиренність, Милосердя, Цнотливість, Любов, Піст, Покірливість, Побожність, а їм супротивні Вади: Гордість, Ласість, Блуд, Заздрість, Ненажерство, Гнів, Лінь. Вони вступають у війну між собою, яка ведеться за законами батального мистецтва свого часу, отже, та війна ведеться в людській душі. Поет подає універсальний образ людини взагалі, намагаючись визначити її кардинальні суперечні риси, а не роздрібнюючи людину з огляду на її професійні заняття, схильність до якоїсь однієї форми зла і т. д., як це, приміром, бачимо у Климентія чи в "Ходінні Богородиці по муках".
Цілком свідомо прагнув створити універсальну картину світу Григорій Сковорода; здається, після Климентія він найбільше переймався цим творчим завданням серед українських письменників. Для цього пише три цикли творів, які є трьома різновидами викладу його думок про світ та людину в ньому:
1) серія філософських трактатів, у яких ідеться про макрокосм та мікрокосм, тобто про Людину та Бога, Природу та Людину, і викладається етичне вчення про пізнання людиною себе, своїх достойностей та вад і гідне утвердження себе у світі як розумної істоти;
2) серія поезій, які є не тільки викладом поглядів поета на світ та людину, але й зводом усіх можливих поетичних розмірів, які вживала українська силабічна поезія, тобто "Сад божественних пісень" і є "керівництвом до вивчення науки поезії", що увиразнює універсальний метод творення Г. Сковороди. Система думок лишається та сама, але вона має засвоюватися читачем не через розум, як того потребують філософські твори, але через сприйняття емоційне, поетичне;
3) серія прозаїчних притч, байок, що так само відтворюють універсальну картину світу, але засвоювати її читач має через систему образного сприйняття. Цікаво, що, як і Климентій, Г. Сковорода оминає тему "людина в історії", тільки коротко згадавши в одному з віршів Богдана Хмельницького, зате вводить у свою універсальну картину світу елемент утопічний: уявлення про Горню республіку.
Таким чином, особливість універсальної картини світу, що її творив Г. Сковорода, полягає навіть не в повноті всіх її компонентів (такої повноти нема), а у творенні різноманітних пластів цієї картини — зовсім іншого рівня чи й способу пізнання.
Нарешті, цілком у дусі українського бароко спробував створити універсальну картину світу Іван Котляревський в "Енеїді", що зумовлено не тільки тим, що поет тримався первовзору "Енеїди" Вергілія, а більше тим, що спирався на традицію такого способу творення в рідній літературі. Перше, що впадає в очі, — І. Котляревський змальовує картину світу через менше до більшого, тобто, як і С. Кленович, описує українця та його змагання, виводячи в такий спосіб образ людини взагалі. Герой Котляревського має свої стосунки з небом, богами, природою, в ньому боряться добрі й лихі нахили, він оглядає різні землі, спускається в пекло, бачить людину через історію, тобто оглядає її в часі, і нарешті використовує елемент утопічний — образ світлого міста, яке прагне збудувати Еней. Більше того, як і Г. Сковорода, він дбає про різноплощинність, а отже, й універсальність сприймання свого твору, через що в ньому помічаються різні пласти: простацький, бурлескний із грубуватим гумором, притчевий — через серію історій, які переживає герой, і нарешті філософічний — глибоко серйозна підтекстова основа твору. Отже, найвикінченіший твір, котрий творить універсальну картину світу в українській літературі, його найдовершеніший і класичний через те зразок — саме "Енеїда" І. Котляревського.
Не зайве відзначити, що принцип універсальності вжито І. Котляревським і в "Наталці Полтавці". Її герої репрезентують різні типи української вдачі, в такий спосіб у п'єсі створюється не лише ігрова історія, а й подається універсальний узагальнений образ українського народу; до речі, робилося це цілком свідомо, як антитеза до хибних уявлень про Україну російського письменника князя Шаховського, отже, з метою полемічною.
Викладені факти не вичерпують порушеної теми, але такої мети автор перед собою й не ставив. Йому заходило доказати, що українські митці епох Ренесансу та Бароко свідомо і довготривало в різні часи використовували різноманітні прийоми відтворення універсальної картини світу в повному чи часткових варіантах, розглядаючи світ по частинах чи в цілому, йдучи від великого до малого, і навпаки, виводячи національне в загальнолюдське. Це створювало передумови до бачення явищ панорамно у видимих і невидимих їхніх частинах, до масштабності художнього мислення, пізнання світу та людини.
