Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2005
Самійло Зорка, його панегірик та діаріуш
Персоналії та пам'ятки другої половини XVII-початку XVIII століть
Всі публікації щодо:
Історія літератури
Однією з найманливіших загадок у давній українській літературі є постать Самійла Зорки, секретаря Богдана Хмельницького, точніше сказати б, старшого канцеляриста, який, за свідченням літописця Самійла Величка, описував у діаріуші по гарячих слідах дії й подвиги козацького війська у Визвольній війні. Отож з-поміж учених найбільше пристрастей і було довкола загадкового діаріуша Самійла Зорки, як, зрештою, й біля імені самого Зорки. Одна група дослідників приймала цей діаріуш, а друга ні, була навіть спроба вилучити з тексту літопису С. Величка дані, які можна приписати цьому діаріушеві. При цьому висновки вийшли цілком супротилежні. Так, П. Клепацький стверджував, що С. Величко користувався якимсь діаріушем, як і Г. Граб'янка, і що цей діаріуш має немале документальне значення1. М. Петровський заперечив цю думку з надмірним палом, мовляв, нічого подібного: С. Величко не користувався ніяким діаріушем, це фальсифікат самого літописця, як і цілий ряд документів, укладених у літопис2. На доказ цього вчений проводить цілу серію дослідів і доходить думки, що С. Величко — свідомий фальсифікатор і вигадник; до речі, треба зазначити, що більшість зауважень М. Петровського потребують серйозної перевірки і грішать односторонністю. А для того, щоб розгадати цю загадку, треба уважно вчитатися в те місце літопису, де оповідається про Самійла Зорку та його діаріуш:
"На той час, коли Хмельницький прибув з Чигирина до Січі, були на кошу два добрі писарі. Обоє вони були в справі писарській мастаки, володіли досконало слов'янською і польською мовами. Один із них був старіший — Степан Браславський, а другий молодший — Самуїл Зорка, з Волині. Того старішого залишили в кошу, а молодшого відпустили з Січі разом з Хмельницьким, оскільки був він з Хмельницьким і в Криму. Отой Зорка протягом усієї козако-польської війни лишався за писаря й секретаря в Хмельницького, про всі розмови й учинки достеменне знав і про це просторо й досконало описав у своєму діаріуші". Далі описується, в кого зберігався той діаріуш, відтак літописець звідтіля "вибрав і понотував найпотрібніше й найважливіше з військових справунків Хмельницького і виклав та зобразив (курсив мій.— В. Ш.) це власною працею у цій своїй книзі. Крім того, в діаріуші Самуїла Зорки були ретельно вкладені листи Хмельницького про тодішні справи й події, кореспонденції до іноземних монархів і володарів, але я їх, хоч і вельми були потрібні, не переписував (курсив мій. — В. Ш.): одне, намагався оповідати короткослівно, а інше — часу не мав вільного на те, був-бо утяжений у військовій канцелярії завжди невичерпною, обов'язковою роботою"3.
1 Клепацький П. Літопис Величка // Записки Полтавського ІНО. Т. 2. 1925. С. 37-76. Щодо Г. Граб’янки, то про діаріуша він пише в титулі свого твору: «З різних літописів і з діаріуша, на тій війні писаного» (Летопись Григория Грабянки. К., 1854).
2 Петровський М. Псевдо-діаріуш Самійла Зорки // ЗІФВ ВУАН. Кн. XVII. К., 1928. С. 160-204.
3 Величко С. Літопис. Т. I. К., 1991. С. 60-61.
В це багатозначне зауваження треба пильно вчитатися. Про особу С. Зорки скажемо пізніше, передусім треба визначити: що то був за діаріуш і як саме скористувався ним С. Величко. Літописець мав у руках діаріуш у час свого перебування у військовій канцелярії, тобто приблизно за 12—15 років до початку роботи над літописом, раніше він також мав намір щось таке написати, але хотів оповідати короткослівно. У час написання літопису доступу до діаріуша С. Зорки вже не мав, отже, користувався тільки нотатками з нього, які були зроблені спішно. До речі, вчені звернули увагу, що С. Величко, хоч і не переписував листів та універсалів Б. Хмельницького, все-таки вмістив їх у свій літопис, отже, в літописі й діаріуш Зорки, й документи "виклав і зобразив", як пише. Що це означає?
Для зрозуміння є тільки один шлях — знайти серед Величкових листів Б. Хмельницького такий, який мав би відповідник із іншого джерела, і щоб той документ справді був оригіналом. Таку студію провести можна. Коли взяти оригінальний лист Б. Хмельницького, писаний 3 березня 1648 р.4, то годі не побачити, що він накладається на листа того ж Хмельницького в літописі від 27 грудня 1648 р. до того ж Потоцького. Зміст обох листів частково збігається, але різняться стиль, форма, дати, нема навіть фразеологічної подібності. Тобто в С. Величка інший лист, але, що особливо цікаво, на ту ж таки тему. Отже, С. Величко відновлює документ, стилізуючи його, покладаючись на його короткий виклад, занотований у себе. Тому годі вважати ці листи фальсифікатами в повному розумінні цього слова, їх можна назвати літературними стилізаціями, адже факти літописець викладав правдиві. Тоді це не було моральним переступом, бо чинилося в традиції античної історіографії, яка слугувала С. Величкові як найавторитетніше керівництво. Свої лис- ти-стилізації літописець кладе в украй відповідальні місця. Це початок повстання, перші перемоги, рішення вступити в союз із Московською державою, обрання нових гетьманів тощо — бачимо тут прийом, більше властивий митцеві, ніж історикові, адже ніхто з нас не уразився б, коли б сучасний романіст вигадав для свого героя якийсь нібито писаний героєм лист. Тому й підписи, титули, дати таких листів не є документальні, а тільки принагідні, що виявляється при перевірці і що закономірно. Але своїм змістом такі листи й узагалі документи не різняться від справжніх, бо в основі їхній таки оригінали. Інша справа з універсалами, наприклад Білоцерківським та Остряниновим, які трапляються не тільки у С. Величка, тут він використав стилізації інших письменників, хоч можливо, що ці універсали списувалися пізніше з літопису С. Величка, а тоді поширювалися.
У дослідників викликає заперечення й сумнів промова С. Зорки на погребі Б. Хмельницького. Але тут маємо типову риторичну пам'ятку, і особливість її та, що над нею стоїть ім'я С. Зорки. Ще В. Перетц залишив нам цікаве зауваження, що надгробні промови Б. Хмельницькому як вправи входили в підручники риторики Києво-Могилянської академії в кінці XVII ст.5 Він знайшов такі зразки в підручнику з 1693 р. і деякі з них опублікував. Цікаво порівняти промову на погребі Б. Хмельницького С. Зорки з тими зразками; подібностей тут майже нема. Проте початок Зорчиної промови збігається з початком панегірика Івану Підкові, що вміщений тут-таки 6: у ньому так само йдеться про тлінність життя, так само перелічуються подвиги героя на "тавриканських, турецьких і польських полях", так само перед героєм мусила упадати й тремтіти Оттоманська Порта. Таким чином, перед нами виразний зразок риторичного мистецтва того часу, будований і писаний за усіма правилами. Самі ж промови складали хрестоматійний матеріал і подавалися вже без автора. С. Величко приклав до промови ім'я Зорки, відаючи, що його читач, навчаючись у Київській академії, а тільки такий міг прочитати його літописа, добре знає зразки таких промов і зрозуміє умовність накладання імені С. Зорки на саму промову.
4 Документи Б. Хмельницького. К., .1961. С. 23-24.
5 Перетц В. Историко литературные исследования и материалы. Вып. I. СПб., 1990. С. 99.
6 Чтения в историческом обществе Нестора- летописца. Вып. I. К., 1900. С. 11.
Лишається відкритим інше питання: чи не мали ці промови якогось відомого тоді документального зразка?
Сам текст діаріуша С. Зорки, виділений із тексту літопису, теж дає підстави до цікавих висновків. Попри все він стоїть дуже близько до правдивого опису подій. Дати майже збігаються із прийнятими в історичній науці або ж відстають у дивний спосіб на одне й те ж число. П. Клепацький уважав це результатом якогось арифметичного непорозуміння (дати часто відстають на два дні, іноді рівно на місяць). Опис подій наближений до прийнятого і дуже рідко перекручений. Однак трапляються і фактичні відомості, що мають виразні ознаки усних переказів, якими літописець також не раз покористувався. С. Твардовського літописець використовує також своєрідно. Деякі докладні описи скорочує і часто править окремі дані, інколи міняючи правдоподібні на неправдоподібні — літописець чинить це, ясна річ, несвідомо, вважаючи свої дані правдивішими. Виклад часом сплутується (як опис битви на Дрижополі), але трапляється це рідко. Від 1654 р. подибуємо більше помилок, можливо, цим роком закінчувався діаріуш С. Зорки.
Всі ці спостереження дають підставу гадати, що діаріуш С. Зорки справді існував, про що свідчить і те, що й Г. Граб'янка користувався діаріушем, писаним під час війни Б. Хмельницького, але С. Величко не зумів належно покористуватися цим джерелом, бо під час роботи мав не діаріуш, а тільки принагідні виписки з нього. До речі, про те, що С. Зорка особа не вигадана, а справжня, достатньо свідчить знайдений нещодавно тайнопис у панегірику Б. Хмельницькому та І. Виговському, яким починався список Зборовського договору 1649 р.7 Подаємо його тут:
ЧТИридесять тисяч Богдан войська споражаєт —
ДОСТЬ великий тяжар на собі двигаєт.
Для тяжкойсті, ЗНАТЬ, завше упадало
Войсько, же САМО тяжар на собі двигаЛО.
Тепер ЗапОРожсКое одвАжно ставаєт...
Читаємо по діагоналі: "Чти, дость знать" (читай, досить знати), а під цими рядками "Самоіло", в наступному рядку: "Зорка"8.
Коли прийняти це читання, матимемо виразне документальне підтвердження, що Самійло Зорка — постать невигадана, а отже, й усі дискусії навколо того, існував чи не існував діаріуш, ним писаний, стають безґрунтовні: такий діаріуш насправді існував. Інша річ, що пам'ятка ця так і залишається серед загублених, але скласти уявлення про неї можемо: можливо, він мав десь таку форму, як пізніші урядові діаріуші М. Ханенка чи П. Дадинського та П. Борзаківського, про які поведемо далі мову, але те, що в твір було вкладено документи, дає підстави думати, що діаріуш міг мати форму ближчого до нього в часі діаріуша Атанасія Филиповича.
Герб Б. Хмельницького з віршем С. Зорки з титулу Козацького реєстру 1649 р.
7 Шевчук В. Панегірик Богдану Хмельницькому та Івану Виговському з 1649 року // Україна. Наука і культура. Вип. 29. К., 1996. С. 110—119.
8 Оригінал тексту пам’ятки: Українська поезія. Середина XVII ст. К., 1992. С. 101 — 104; в перекладі на сучасну мову див. згадану в посиланні 7 статтю (с. 115— 119).
Друга виняткового інтересу річ: Самійло Зорка постає перед нами як поет, автор цікавої пам'ятки, одного з небагатьох панегіриків великому гетьману.
Оспівувань Б. Хмельницького в часи Визвольної війни, як це ми з'явили вище, є вельми небагато, зрештою й образ провідника нації в них маловиразний, тому серед цієї продукції особливого інтересу набуває панегірик Б. Хмельницькому та І. Виговському, вміщений перед "Реєстром Запорозького війська"
1649 р., адже пам'ятка вивершувала відомий договір гетьмана з поляками. Донедавна вона була невідома, про неї писали в київській університетській газеті "За радянські кадри" І. Кільчавський (№ 9, 1954), подавши тільки фрагменти відомо в якому дусі, та Я. Дзира в статті "Диктант для цілого народу" (Україна.
1990. № 5. С. 8—9). Нарешті тільки в 1992 р. у виданні "Українська поезія. Середина XVII ст.", що вийшло в Києві, подано її повний текст в оригіналі.
Навіть побіжно оглянувши пам'ятку, розуміємо, чому її раніше не друковано й не осмислювано. Перше: прославлення Івана Виговського як першого із соратників Б. Хмельницького, другої людини по ньому, причому гетьман та генеральний писар подаються у двоєдиній іпостасі, цілком заперечує російський чи проросійський погляд на І. Виговського, який, до речі, анатемізувався чи не на такому ж рівні, як і І. Мазепа. Друге: вельми цікавий цей вірш і в державотворчому плані, тут виразно подаються через поетичний опис основи, на яких мало ґрунтуватися після Зборівського договору польсько-українське співжиття. Влада Б. Хмельницького подається як богодана: "Помазанником Божим — король, Богдан даний від Бога, того ради Богданом він званий".
При тому ставиться умова: "Король у руськім роді ясним стає паном, коли з денниці світять Богдан із Іваном" (тобто Б. Хмельницький та І. Виговський). Цікаво при цьому, що І. Виговський також богоданий, але його богоданість переходить від Бога через Хмельницького, хоч хреста він має таки від Бога, а від Хмельницького учиться учиняти діла. Правда, в кінці вірша поет запитує: "Виговський Іоанне, чи від Бога дана тобі така діяльність, а чи від Богдана?" Зборівський договір учиняється для того, "щоб військові жити", бо гетьман "при вольностях в неволі не буде служити".
Вауман. Портрет Б. Хмельницького, середина XVII cт.
Портрет І. Виговського (з літопису С. Величка)
Наголошується момент релігійний: Хмельницький звільнив "східну Матір", тобто православну церкву, унія ж бачиться як така, що роздвоїла український народ, вона вирід великий сплодила", відтак, вертаючи своєму народу "старі свободи", гетьман ніби "обителі фундує". Підкреслюється також, що Богдан "королеві піддався по волі" і "в підданство хоч піддався, та вольність звільняє", Богдан "підданство з волі своєї приймає". Нарешті робиться цікавий висновок: "Отож у руськім роді є польська булава, а в польському народі є руськая слава" — альянс далеко не рівнорядний, але українському народові дається право свою славу здобувати, вона ж збільшить і польську: мотив, який потім широко обігруватимуть поети XVIII ст. Правда, після цих слів робиться суттєве уточнення:
"Король як Казимир Ян у Польщі є пан, в Русі отак є гетьман Хмельницький Богдан",— тобто в Україні польський король паном не є, хоча перед цим декларувалося, що король "у руськім роді ясним стає паном".
Для геральдистів має бути вельми цікавий опис гербів Б. Хмельницького та І. Виговського. З поетичного боку — це один із найяскравіших зразків геральдичної поезії, гра словом тут вельми вибаглива.
І нарешті ще один цікавий момент: ідеал щасливого життя бачить автор пам'ятки в часі князювання київського князя Володимира Великого. Русь упала, однак, від міжусобиць між синами Володимировими; Хмельницький же виступає як його прямий спадкоємець, бо тільки за нього Русь "на ноги устала", при цьому московські претензії на спадкоємство київського столу до уваги не беруться.
Який же образ Богдана Хмельницького змальовано в панегірику? Він уподібнюється тут не до Мойсея, як це було прийнято у XVIII ст., а, не називаючи, до самого Христа, який двигає на собі тягар хреста. В давній українській поезії тема двигання Христом тягаря в ім'я любові до людей була поширена і не раз переспівувалася. До нашої пам'ятки найближче стоїть опис І. Волковича із книжки "Розмишляння о муці Христа-Спасителя" (Львів, 1631):
О вагото, котрая всю міч забирає
І Самсона оцього униз пригинає!
Движе Йсус ту махину, котрую зробили
Мого гріху ваготи, на рам'я вложили,
Движе важко, щоб тільки мене улекшити,
Мені з шиї пекельний тягар іздіймити;
Движе тую ваготу, що годі двигнуть і т. д.9
Можливо, наша пам'ятка є своєрідною ремінісценцією цього вірша. Сам же Б. Хмельницький "сміливий у битві", але "про мир все рядить він", справедливий і прямодушний, бо важить "чуже й своє однако, а хитре неважить", пильний, зрештою, пильність і гетьман — це синоніми, його честь не порушилася від того, що повстав супроти короля, бо в усьому він чинить "по-рицарськи", він справжній християнин, через що в гербі його — хрест, його боїться вояцтво, бо він добрий господар, визволяє Запорозьке військо "з робіт страшних" — рабства, відновлює старі вольності, дбає про єдність народу. Образ, як бачимо, по-своєму ідеалізований і піднесений, що й зрозуміло, адже йдеться про того, хто зміг поставити на ноги упалу Русь. Зайве говорити, що під Руссю тут розуміється тільки Україна.
Факсиміле підпису І. Виговського під Гадяцьким трактатом 1658 р.
9 Українська поезія XVII ст. Перша половина. К., 1988. С. 214.
Так само вивищується і славиться Іван Виговський, який часом навіть прирівнюється до Хмельницького, хоча його вторинність у війську підкреслюється.
Що в руському народі Хмельницький є Богдан,
Гетьман, до того писар Виговський Іван...
Герби Хмельницького і Виговського мають у собі погідне з'єднання, чому надається особлива увага. Цією єдністю й забезпечується сила козацького війська — точка зору тим значима, що належить сучасникові Визвольної війни, а те, що Виговський героїзувався за життя Б. Хмельницького — це записано у Зборівському реєстрі й не могло бути незвісне самому гетьманові — свідчить, що й сам Б. Хмельницький цю думку поділяв.
З художнього боку пам'ятка цікава: гра словами, поняттями, символами тут вишукана. Взяти хоча б такий пасаж:
Помазаником Божим — король, Богдан даний
Від Бога, того ради Богданом він званий.
На славу Владислава зізволив Бог брати
Не іншого — Богдана мав Бог йому дати.
За одного тож двічі Бог нагороджає,
Бо гетьмана Богдана для Яна зсилає.
Щасливий Богдан — має ім'я добре в Яна,
Івана ж у іменню своєму й Богдана.
Маємо тут, окрім словесного обігрування імен правителів, виразну політичну позицію Б. Хмельницького. Або взяти б це: гра словом "хрест" при описі герба Б. Хмельницького:
Знак щирості "Абданк" є із схильністю в гербі,
Побіда над врагом — хрест, хрест — слава у небі.
В своїм хресті хрест Божий Хмельницький тож має,
При Божім хресті легко і свій хрест двигає...10
З усього видно, С. Зорка був у поезії не новачок, а пройшов добру школу. Вірш у нього силабічний, хоч і не скрізь добре витриманий. Написано його книжною українською мовою, і серед сучасних Б. Хмельницькому віршів його можна визначити серед кращих. На жаль, інших поетичних творів С. Зорки не знаємо.
10 Шевчук В. Панегірик Богдану Хмельницькому... С. 116, 117.
