Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Літературний стиль
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Літературний стиль

Стиль — це словесна форма вислову твору. Інакше кажучи, це художнє оформлення літературного твору, це система літературних засобів перетворення специфічного матеріалу поезії, себто слова, — на художню форму літературного твору.

У розділах попередніх ми показали, як відбувається цей процес перетворення мовних форм, як утворюються окремі стилістичні прийоми, виражальні засоби, як вони організуються в системи лексичних, синтаксичних і фонетичних засобів, які їх функції в літературному художньому стилі.

Так, образність, утворювана метафорами, синекдохами, метоніміями і т. д., — викликає чуттєве сприймання і сприяє створити бажаний ефект та реакції на висловлене.

Але сила емоційного впливу може ховатися не тільки в окремих словах і словосполученнях, а й в їх порядку. Порядок слів поетичної мови може бути зворотний логічному порядкові; незвичайне переміщення членів речення посилює його емоційність; піднесеність мови може виявитись у ряді поетичних фігур. На поетичний стиль так само має вплив ритм; рима — явище словесної інструментовки (як звуковий повтор) і одночасно служить засобом метричної композиції, визначаючи межі віршу й пов’язуючи вірші в метричні одиниці (строфи). Відповідно добране слово в руках поета може бути то зображенням явищ зовнішнього світу, то символом різних уяв, то засобом емоційного впливу, то звуковим комплексом, звукописом тощо.

В цьому технологічному огляді наведено лише найпоказовіші й найуживаніші літературні засоби, що в художньому творі перебувають у взаємозв’язку та підпорядковані єдиному художньому завданню. Цю єдність засобів поетичного твору ми називаємо терміном «стиль» (В. Жирмунський).

А найголовніше у стилі — це його єдність або системність. У чому полягає це поняття єдності або системности щодо засобів якогось письменника? «Ми розуміємо її, — говорить В. Жирмунський, — як внутрішню взаємну зумовленість усіх засобів, що входять у стилеву систему. В художньому творі ми маємо не просте співіснування відокремлених і самостійних засобів: один засіб вимагає другого засобу, йому відповідного. Всі вони визначаються єдністю художнього завдання даного твору і в цьому завданні вони одержують своє місце»¹.

Коли ми розглядаємо засоби перетворення окремих слів чи то виразів на естетичну форму літературного твору, то це є поняття стилю у власному розумінні цього терміна. А коли ми термін стиль вживаємо на визначення цілої літературної школи, певного напряму (як в поезії, так і в мистецтві взагалі, наприклад, реалістичний стиль, клясичний тощо), то це буде поняття стилю в широкому розумінні.

Твори, що належать до одного стилю, підпорядковані в усіх своїх прийомах якомусь загальному художньому прямуванню і носять у собі особливий відмінний характер.

Стилі в літературі з’явилися наслідком історичного розвитку літературних форм, а не логічної класифікації, тому кожний з цих стилів доводиться характеризувати, виходячи з різних підстав (основ), вибір яких залежить від того, які інтереси панували в літературі в добу створення того чи іншого стилю, і в який бік творчості скеровувалася увага письменників.

З погляду стилевої єдності або художньої системности, наприклад, класицизм, романтизм, реалізм, становлять собою окрему взаємодію елементів вищого порядку, а саме художнього мислення як такого. Кожна з трьох згаданих систем характеризується певним типом зв’язку ідеї й образу, конкретно-чуттєвих та аналітичних елементів творчості: перша система класицистична, — перевагою ідеї над образом; друга, романтична — перевагою чуттєвого й емоційного забарвлення в зображенні; третя — реалістична — єдністю конкретно-чуттєвих і аналітичних елементів творчості.

¹ Жирмунський В. М., «Теория литературы, поэтика, стилистика», Ленинград, 1977, ст. 34.