Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Ренесанс (Відродження)
Літературні напрями
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Ренесанс (фр. Renaissance, від лат. renascor — відроджуюсь) — період у культурному розвитку країн Європи в XIV - XV - XVI ст., що став історичною межею між середніми віками і новим часом. Відродження ознаменувалось великими відкриттями й винаходами, розквітом світської філософії, науки, а також пробудженням інтересу в передових верствах суспільства до літератури і мистецтва стародавньої Греції та Риму. Діячів Відродження часто називали гуманістами; це представники світської інтелігенції: вчені, публіцисти, історики, поети, письменники, високі урядовці тощо. Вони намагалися відродити кращі традиції античного мистецтва і літератури. Тому вся епоха стала називатися Відродженням. Вони протиставили грецьку і римську культури, що досягли високого розвитку, феодальній культурі середніх віків, яку вони тлумачили як занепадницьку, варварську. В середні віки не було іншої науки, крім схоластичної. Виходячи з того стану, що єдина дорога до істини полягає в непогрішному вченні церкви, на чолі якої стоїть папа, схоластична наука вважала за марне і грішне кожне прагнення людської думки відкрити нові дороги до пізнання істини. Самозрозуміло, такий світогляд дуже сумно відбивався в житті людини.

Гуманісти знаходили в стародавньому світі (в Греції і Римі) блискуче підтвердження свого переконання про високу достойність природи людини, в її здібність до нескінченого удосконалення. А тому вони вимагали повної свободи для розвитку творчих сил душі людини, незалежно від її походження і громадського стану. Так з’явилась світська наука, що висунула на перший план вивчання людини в її духовній діяльності. Захоплення освітою захопило всі верстви культурного суспільства, не виключаючи й духовенства. З’явилися мандрівні педагоги, які переходили з міста в місто, скрізь поширюючи studia humana. З’явилась світська інтелігенція, з’явилась громадська думка, що спиралась не на авторитет папи, а на авторитет гуманістів. У творах гуманістів латинська мова поступається перед національними мовами. Риси реалізму прищеплюються майже всім літературним гатункам. Великою історичною заслугою Ренесансу назавжди залишиться те, що в його пошуках і досягненнях гармонійно поєднувались інтереси науки, мистецтва й літератури.

Процеси, які вели до створення культури Ренесансу, вперше розпочалися в Італії, хоч були вони ті самі й поза Італією. В інших країнах вони тільки запізнилися, але Ренесанс прокладав собі дорогу і тут. У всіх нових країнах — Англії, Франції, Німеччині — гуманістична наука швидко набула бойового характеру. Вона зробилася опорою реформаторського¹ руху в боротьбі проти католицизму.

Найвидатніші письменники доби Відродження в Італії: Петрарка, Бокаччіо, Данте; філософ Джордано Бруно; скульптор і художник Мікель-А’нджельо Буонаротті; художники: Рафаель, Леонардо да Вінчі. У Франції вершиною Відродження став роман Рабле «Гаргантюа і Пантаґрюель»; в Іспанії роман Сервантеса «Дон Кіхот»; в Англії — драми Шекспіра та багато інших.

В Україні церковна унія 1596 р. (об’єднання латинської і греко-православної церкви під зверхністю папи) викликає православну реакцію. В справі унії запальна полеміка точилася до 1767 р. Це — ціла література. Полеміка була досить гостра і часом сходила на брутальну лайку.

На початку грецьку віру обстоювали деякі вельможі з давніх князівських родів, що не мирилися з ролею звичайної шляхти в межах Литви і Польщі. Такий був у Литві рід Ходкевичів, на Волині — князь Острозький, брацлавський каштелян Василь Загорський. Але нові покоління цих родів уже цілком перейшли до католицтва.

В резиденції князя Острозького утворюється громада ворогів унії, скупчуються інтелектуальні сили, засновується друкарню, звідси виходять перводруки XVI ст. на чолі з Острозькою біблією. Засновується тримовний ліцей, де вчили трьох мов: грецької, церковнослов’янської й латинської. Звали цю школу також «Грекослов’янською Академією». При цій школі згуртувалися письменники й учені, а саме: Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Дам’ян Наливайко, Архидиякон Кипріян та інші. Найважливішим ділом цього вченого гуртка було видання біблії. Герасим Смотрицький брав участь також у церковній полеміці. З Острога друкарство перейшло до Дременя, де монастир починає друкувати «Пчели» на зразок збірок княжої доби.

Міщанство створює в межах феодальної державності свою організацію за єдиною формою — це православні братства. Братства засновують школи, друкарні та шпиталі. Вони позичають у єзуїтів їхню зброю — схоластичну науку, і розпочинається ідеологічна боротьба. В першу чергу міщани беруть у свої руки церковну організацію цілком, аж до вищої церковної влади включно і, таким чином, фактично здобувають таку свободу, яку на Заході міщанство здобуло в формі організації нового культу — реформації.

Загалом у ті часи серед православних було велике оживлення думки в напрямі реформаційному. Ідеї реформації та Відродження (Ренесансу) зачепили багато різних справ: питання про взаємини світської освіти та духовної, питання про мову книжну й церковну тощо.

У релігійній полеміці брав також участь Іван Вишенський, що був одним з найориґінальніших і найвидатніших письменників доби українського Відродження (Ренесансу).

¹ Масові протести міщан проти католицької церкви (звідси назва протестанти) і вимоги зміни — реформи її (звідси слово реформація). Найвидатнішими вождями реформації були: Лютер, Кальвін і Цвінглі.