Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Персоніфікація (уособлення)
Поетична семантика
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Окремий вид метафори, в якому неживим предметам, поняттям, явищам природи надаються властивості людини, зветься персоніфікацією (від лат. persona — особа і facere — робити) або уособленням.

Такі уособлення часто зустрічаються в усній народній творчості: в піснях, казках, похоронних голосіннях, замовленнях тощо. Вони звичайно полягають у тому, що люди звертаються до явищ природи з проханням, пропонуванням послуг, привітом і покладанням надії на те, що будуть мати від них відповідні дії, співчуття, слово.

В одній весняній обрядовій пісні звертаються до весни

так:

Прийди, весно, прийди,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжа,

Принеси нам квіток...

Тут збереглися залишки давніх анімістичних поглядів людини на природу. В нові часи люди повільно звільнилися від цих стародавніх поглядів і на основі досягнень науки стали розуміти фізичні закони природи. А все ж письменники й нового часу створюють образи природи, засновані на уособленні. Через такі уособлення вони яскравіше і барвистіше висловлюють свої думки і настрої, глибше і сильніше діють ними на читача.

Так письменники всіх часів за зразками народної творчості творили і творять уособлення, наприклад:

1. Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

«Де то наші діти ділись,

Де вони гуляють?»

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

«Де наші панують?

Де панують, бенкетують ?

Де ви забарились?

Вернітеся, дивітеся —

Жита похилились,

Де паслися ваші коні,

Де тирса шуміла,

Де кров ляха, татарина

Морем червоніла...

Вернітеся!» «Не вернуться!»—

Загуло, сказало Синє море...

(Т. Шевченко, «До Основ’яненка»)

2. Навшпиньках

Підійшов вечір,

Засвітив зорі,

Прослав на травах тумани

І, на вуста поклавши палець, —

Ліг.

(П. Тичина, «Коливалося флейтами»)

3. І враз сталося щось незвичайне: тихе повітря стрепенулось, шарпнулось у бік, знялось над землею, з божевільним жахом кинулося тікати. Воно мчалось наосліп у темряві з свистом і сичанням перестраху, розбиваючи груди об стіни й паркани, пориваючи за собою пісок, листя, дерева і все, що стояло на його дорозі. А наздогін за ним так само мчалась чорна потвора, зависла над землею і повівала полум’ям.

(М. Коцюбинський, «Буря»)

На окрему увагу заслуговують Шевченкові уособлення уявних, абстрактних понять, як, наприклад: Україна — безталанна мати, бездітна вдовиця, убога сирота; доля — химерна дитина, жінка, дівчина, ледащиця; слава — задрипана шинкарка, перекупка п’яна; муза — сестра Феба молодая, чарівниченька; думи — діти; персоніфікована і правда, що п’яна спить, і багато інших.

Дуже часто персоніфікації використовують письменники у казках, байках, легендах. В них звірі, птахи, риби, рослини і неживі предмети зображаються на подобу людей. Вони, як і люди, розмовляють одні з одними, суперечать, умовляються, висловлюють свої чуття і думки, здійснюють певні вчинки тощо.

У творах художніх думка письменника, висловлена уособленням, сама з себе не є фантастичною; фантастичний образ, що уособлюється. Він створюється лише для того, щоб краще висловити почуття і думки, передати настрій, вилити його яскраво і насичено. В цьому загально і полягає значення персоніфікацій у художній літературі. Вони є засобом вислову думки.