Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Алегорія
Поетична семантика
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Алегорія (гр. allegoria від alios — інший і agoreuo — говорити = інакомовлення) — це троп, у якому абстрактне поняття передається конкретним образом за схожістю, що існує між ними.

Алегоричні образи первісно виникли в казках про тварин. Образи тварин і рослин з народних казок дуже давно набули інакомовного значення. Люди спостерігали звички і повадки тварин, у думках зіставляли себе з ними і називали людей іменнями тварин, схожих на них своїм характером. Осел став означати людину вперту або нерозумну, лисиця — хитру, вовк — злу і жорстоку, гадюка — пронирливу й ухильну, вівця — плоху і лагідну, заєць — боягузтво і т. д. На цьому підкладі уособлення тварин у казках набули не пряме, а переносне, спочатку символічне, а потім і алегоричне значення. Так виникла байка — окремий вид поетичних творів, що узагальнює вдачу людей в образах — алегоріях.

Уже в старогрецькій літературі поет Езоп уживав алегоричні образи в своїх байках. Він узагальнював у них громадські норови свого часу, давав їм сатиричну оцінку. А щоб прикрити гострість своєї громадської критики, зробити її менше відкритою і різкою, він свідомо означав людей образами тварин і рослин. Він висловлював свої думки інакомовно, алегорично. Звідси такий спосіб вислову думок здобув назву «езопівського», інакомовного узагальнення людських взаємин.

Такі, наприклад, образи байки «Ґава і лисиця», що вже існувала в Езопа і наново створив її у нас Глібов. Читаючи цю байку, ми легко розуміємо алегоричне значення слів ґави і лисиці. Лисиця це не лише хитра тварина, але й хитра людина, що ґава не лише повільна і нерозумна

птаха, але й повільна та недогадлива людина. І, читаючи історію зі «шматочком ковбаси», ми зразу здогадуємося, що Глібов, зображаючи тварин, цікавиться норовами людей, що образи тварин потрібні йому лише задля «езопівського» інакомовного узагальнення людських взаємин.

У байках П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, Є. Гребінки, Л. Глібова ми легко розкриваємо алегорію і пізнаємо недоліки сучасного їм суспільства. Але алегорія як художній засіб використовується не лише в байках, а й притчах, приказках, прислів’ях, загадках тощо. Вона є і в інших видах творів («Неофіти» Т. Шевченка, «Каменярі» І. Франка, «Досвітні огні» Л. Українки, «Туга за рідною землею» О. Олеся). Алегоричне значення іноді мають самі назви художніх творів: «Fata morgana» М. Коцюбинського, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного та інших.

Прикладом алегоричних приповідок можуть бути хоч би такі:

1. «Дзвін до церкви скликає, а сам у ній не буває»: — людина, що всіх закликає до якоїсь спільної, громадської роботи, але сама в ній участі не бере, подібна до дзвону;

2. «Сорочка ближча до тіла, ніж кожух»: — своя справа ближча людині, ніж чужа;

3. «Дружній череді вовк не страшний»: — дружня і згідлива громада не боїться ніякого ворога, і багато інших.

Т. Шевченко в поемі «Неофіти» під Римом Нерона зобразив Росію за часів Миколи І.

І. Франко в алегоричному образі каменярів (вірш «Каменярі») показує кращих людей, що несуть великі жертви, стають чорноробами на шляху поступу, власними руками прикувавши себе до скелі життя, прокладають крізь цю скелю шлях до нового життя:

«Ми ломимо скалу, рівняємо правді путі,

А щастя всіх прийде по наших аж кістках».

Дуже гарний приклад алегорії маємо також у вірші О. Олеся:

Не беріть із зеленого лугу верби

Ні на жовті піски ні на скелі,

Бо зов’яне вона від жаги і журби

По зеленому лузі в пустелі.

І сосни не несіть на зелені луги,

Бо вона засумує в долині

І засохне в воді від палкої жаги

І нудьги по далекій вершині.

На алегоричний зміст цього вірша поет указав самим його заголовком: «Туга за рідною землею».

Письменники часто використовували і використовують алегорію, щоб приховати від цензури провідні ідеї своїх творів. Під алегорію можна вдало подати сатиру, гостру насмішку, сміливу думку, в неї можна вкласти великий ідейний зміст.