Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Літота
Поетична семантика
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Літота (гр. litotes — простота) — в противагу гіперболі свідоме зображення якогось предмета чи явища в надмірно зменшеному вигляді. Цей троп характеристичний для фолклору, де часто знаходимо метафоризовані вирази з спеціальним підкресленням зменшення, типу: «курці по коліна, з макове зернятко, за хвильку вернуся» і подібні.

Але часто до літоти вдаються як до засобу осміяння зображуваного, наприклад, у сатиричній народній пісні «Морквяний панок»:

Їхав ляшок морквяний,

А кінь буряковий,

Шапка на нім з огірка

Кунтуш лопуховий

І шабелька з петрушки,

Пихва із квасолі,

Пістолета з качана

Кулі з бараболі.

Літота трапляється і в художніх творах, наприклад:

За що мене так доля зневажає ?

Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,

Тим зуби — мов шпички; а нам на глум на сміх

Рот шпилькою неначе простромила!...

(П. Гулак-Артемовський, «Рибка»)

На початку маємо гіперболу, а в кінці літоту.

А ось інший приклад:

Сам той Ох на корх заввишки,

А на сажень борода.

(Леся Українка)

Тут, навпаки, спочатку літота, а потім гіпербола.

Іноді літота може бути засобом вияву ніжності і великої патріотичної любові, наприклад, у вірші О. Олеся «О принесіть як не надію»:

О принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію...

Хоч кухоль з рідною водою!...

Я тільки очі напою,

До уст спрагнілих притулю,

Торкнусь душею вогняною.