Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Повтор
Поетична синтакса
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Повтор — це стилістична фігура, що утворюється спеціальним накопиченням певних мовних елементів в одному висловленні. Повторюються окремі слова, словосполучення і складніші синтаксичні одиниці.

Головна, найзагальніша функція повтору — це художнє увиразнення мови, посилення її експресивно-зображальних властивостей. Повторами підкреслюються різноманітні семантично-стилістичні відтінки художнього тексту, як наприклад:

1. Повтор сприяє зображенню зворушливих моментів у житті людини, стану збудження підвищеного емоційного реагування на щось. Повтор часто супроводжується підвищеною інтонацією:

Або:

Катерина... Вертається,

Несе йому сина.

Утік!... Нема!... Сина, сина

Батько одцуравсь!

(Т. Шевченко, «Катерина»)

«Дєдику, не топіть мене, не топіть!»

(В. Стефаник, «Новина» — новела)

2. Повтор може посилювати тривалість дії, її багаторазовість та послідовність:

Їв вовчик, їв — аж утомився;

Гаразденько удовольнився...

(Л. Глібов, «Вовк і мишеня»)

3. Повтор вживається на означення більшої кількості предметів, явищ:

Сліди від куль... сліди від куль

і досі ще на мурах...

Тяжкі тривали тут бої,

в завулках цих похмурих...

(М. Терещенко)

4. Повтори можуть посилювати ознаку, міру якості або дії:

Зі сну потягаючись, вийшов і став

Над містом козак величезний,

Немов Остряниця або Святослав —

Старезний, старезний.

(М. Вороний, «Старе місто»)

5. Повторення тих самих слів як стилістичний засіб, щоб підкреслити і створити експресивне забарвлення:

Ой, не дзвонять, не дзвонять в церкві дзвони,

Йдуть жовнірські, йдуть жовнірські похорони.

Напереді рівним кроком йдуть жовніри,

А за ними поволеньки — сунуть мари...

Ой, не дзвонять, не дзвонять в церкві дзвони,

Йдуть жовнірські, йдуть жовнірські похорони.

(С. Твердохліб, «Жовнірські похорони»)

Існує багато різних видів повторів і в народній творчості, де вони, в основному, мають інше значення. Народна поезія широко використовує їх головним чином задля того, щоб уповільнити розповідь, надати їй певного характеру, і часто з вимог ритму. Наприклад:

Ой, полети, галко, ой, полети, горна,

да й на Січ риби їсти;

Ой, принеси, галко, ой, принеси, горна,

від кошового вісти.

(Нар. пісня про руйнування Січі)

Письменники, що пишуть свої твори в стилі народної поезії, також уживають народні повтори (парні, ритмічні та інші):

Рости, рости, тополенько!

Все вгору та вгору...

(Т. Шевченко, «Тополя»)

Або:

Срібнеє веселечко, крапчаста вода,

Ловиться, ловиться велика й мала — хлюп собі, хлюп.

(П. Тичина, «Івасик-Телесик» — казка)

Досі ми говорили про повтори, не закріплені за певним місцем у тексті. Проте серед стилістичних фігур є такі повтори, сила впливу яких прямо пов’язана з їх місцем у реченні або абзаці; це анафора, епіфора, епанастрофа і анепіфора.