Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Анафора
Поетична синтакса
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:

Анафора (гр. anaphero — винесення нагору, на початок) — повторення звуків, слова, групи слів на початку речень, віршових рядків, строф, наприклад:

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

(Л. Українка, «Contra spem spero»)¹

В прозі:

«Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи...»

(М. Коцюбинський, «Fata morgana»)

Анафора пов’язує окремі речення в більшу мовну єдність та надає їм певного експресивного забарвлення. Звичайно анафори розрізняють за повторюваними елементами: звукові, лексичні (словесні) та синтаксичні, а за жанровою приналежністю: віршові та прозаїчні. Щодо форми, то розрізняють: анафори з рядковими та суміжними елементами, віддаленими, перерваними в своєму розташуванні, анафори з простими й складними елементами, з чергу- вальним розташуванням їх, зі згущеними й розрідженими елементами та інші.

Ось кілька поетичних зразків:

1. Анафора звукова:

Зелена земле, що мене

Зростила й розуму навчила!

За цвіт, за плід, за все земне

Тобі спасибі, мати мила!

(М. Рильський, «Землі»)

Тут кожне повторення звука «З» на початку нового слова ніби повертає читача до слова земля.

2. Анафора словесна (на початку рядків):

Забуду сумний сон діброви,

Забуду ясний час розмови,

Забуду гомін сонних літ,

Забуду час весінніх літ —

Краси ж німих, широкополих —

Не вирву з серця я ніколи.

(М. Філянський, «І рідний край...»)

3. Анафора синтаксична, тобто разом з повтором словесним у реченні з’являється синтаксичний паралелізм менше-більше повний, що супроводжується паралелізмом ритмічним (синтаксично паралельні слова на ритмічно паралельних місцях):

Я не можу, не можу спинити того,

Що, мов чорная хмара, на мене йде,

Що, мов буря, здалека шумить — гуде!

(І. Франко)

Або:

Без милого батько, мати —

Як чужі люди,

Без милого сонце світить —

Як ворог сміється,

Без милого скрізь могила...

(Т. Шевченко, «Тополя»)

_________

¹ Лат. «Contra spem spero» — «Без надії сподіваюся», поезія алегорична.