Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Плеоназм і тавтологія
Поетична синтакса
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Плеоназм (від гр. pleonasmos — надмірність) — це стилістична фігура, яка утворюється спеціальним накопиченням синонімічних висловів, утворених з однозначних або близькозначних слів. Семантичне навантаження таких мовних елементів досить слабе, але вони доповнюють, поглиблюють значення вислову, наприклад: «Я бачив це на власні очі (слова «на власні ozi» зайві, але вони доповнюють правдивість баченого).

Серед плеонастичних фігур часто виступають і сталі словосполучення (щастя-доля, зле-недобре, щука-риба, соловій-пташка та інші), що вживаються (особливо в поезії) як стилістичний прийом.

І як приступить журба невсипуща

Та до серденька твого, —

Тая росиця цілюща-живуща

Буде живити його.

(Леся Українка)

Плеоназми можуть творити також займенники, які втратили своє основне значення:

Серце моє, зоре моя,

Де це ти зоріла?

(Т. Шевченко, «Гайдамаки»)

Прощавайте ви, дуби!

Прощай лужок!

(П. Тичина, «А. Ю. Кримський»)

Багато плеоназмів зустрічається в народній творчості:

Візьми щуку-рибу та й потравися,

Ой ляж собі в ліжечку проспися,

Піди собі до скриньочки уберися

І до саду-винограду проходися.

Як ми любилися, як ми кохалися,

Слави-поговору понабиралися.

Була слава-поговір:

Ти ж не моя, я не твій.

(Народна пісня)

Тавтологія (від гр. tauto — тотожне та logos слово) — це повторення того самого кореня в різних словотворчих формах: мости-мостити, віє-повіває, сила-силенна, диво-дивне, ридма-ридати, гужа-гужанина, сира-сириця, правда-праведна та інші.

Тавтології характеристичні для народної творчості, особливо для дум: «Козак, бідний нетяга... Слухає-при- слухається», «То ж не вовки-сіроманці квилять та проквиляють», «Куди вітер віє, туди й повіває» і т. д. Ці тавтології від омонімічних форм (тобто від повторів, заснованих на однаковій звуковій будові слів) переходять до синонімічних (до повторів різних за звучанням, але близьких за значенням), наприклад: стеле-покладає, ciчe- рубає, потурчила-побусурманила, бере-хватає, кайдани-залізо, срібло-золото і т. д. Наприклад: «Бідні невільники, прохали та благали», «Іван Богуславець... думає да гадає», «Став середульший брат плакати і ридати».

Звернімося до прикладів з літератури:

«Диво-дивне сталося на світі»

(Т. Шевченко, «Сон»)

«В темній-темниці, в кайданах закутий...»

(Л. Українка, «Самсон»)

«Я хочу тебе зрозуміти, німа-німото».

(П. Мирний, «П’яниця»)

«Прошу тебе просьбою».

(М. Вовчок, «Пройдисвіт»)

В художній літературі вживається ця фігура, щоб затримати увагу на вказаному, увиразнити його, посилити емоції жалю, туги, суму, прохання тощо.

Тавтологія — це один з видів плеоназму.