Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Полісиндетон і асиндетон
Поетична синтакса
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Полісиндетон (від гр. poli — багато і sinthesis — сполучення) — збільшене повторення того самого сполучника з певною стилістичною настановою. Через полісиндетон мова уповільнюється, а окремі слова увиразнюються; наприклад:

І яр, і гребля, і тополі,

І над криницею верба

Нагнулася, як та журба

В далекій каторжній неволі;

І став, і гребля, і вітряк

З-за гаю крилами махає,

/ дуб зелений, мов козак

Із гаю вийшов...

(Т. Шевченко, «На старість у ріднім селі»)

У прозі:

«То мигоне проти тебе просто розшитий рукав тонкий, то ледве не зачепить тебе колесом, то одсахнешся від пари очей грізних, то на шиї в себе почуєш морду волову; то рогами тебе зашторхне він, то ти на когось наторкнувсь, то тебе сунули» (Марко Вовчок)

Асиндетон (гр. asyndeton — незв’язане), або безсполучниковість — це стилістична фігура, побудована на спеціальному пропуску сполучників між словами і між реченнями. Відсутність сполучників надає мові поетичного твору прискореного темпу, динамічності, стрімкості і згущення змісту. Наприклад:

Мовчало військо. Гул зростав. Ще мить —

І Дрогичинська битва загримить,

Хропіння коней. Вигук. Гуп копит.

Сталь цілить в сталь. Удар списа об щит.

Чиїсь прокльони. Стогони чиїсь.

Зіткнулися. Зійшлися. Завелись.

(М. Бажан, «Данило Галицький»)

Така синтаксична побудова речень, відрубні інтонації, різкі й часті паузи відповідають швидкій зміні подій на полі бою.

Або:

Скрізь порання: печуть, варять,

Вимітають, миють...

Та все чужі.

(Т. Шевченко, «Наймичка»)