Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Оксиморон або оксюморон
Поетична синтакса
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Оксиморон або оксюморон (гр. oxymoron — дотепно-безглузде) — це експресивний стилістичний засіб, що свідомо поєднує в один образ два різко протилежні або суперечні поняття, які логічно ніби виключають одне одного, але в дійсності дають нове поняття. Здебільшого так поєднуються іменники з прикметниками, дарма що вони мають протилежне значення, та що в них помітна тенденція радше до відпихання один одного, ніж до поєднання. Наприклад: сумна радість, вільні раби, чесний злодій, солодка гіркота, бідний багач, розумний дурень, живий труп, голосна тиша тощо. Оксиморони зустрічаються рідко, але це зовсім не зменшує їх великої виражальної сили. До найвідоміших оксиморонів нашої мови належать:

а) Шевченків: «На нашій — не своїй землі» —

(з «Мені однаково, чи буду...»); і

б) Франків : «Ми рабами волі стали» —

(з «Каменярі»).

Інші приклади:

Заплакала, пішла шляхом,

В Броварях спочила,

Та синові за гіркого

Медяник купила.

(Т. Шевченко, «Катерина»)

...Безсмертна Артемідо!

Як легко я твою величність

Нікчемністю своєю переміг...

(В. Самійленко, «Герострат»)