Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Парадокс
Поетична синтакса
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Парадокс (гр. paradoxos — несподіваний, дивний) — художній засіб, що ґрунтується на суперечності: висловлення, в якому висновок не збігається з доведенням і не випливає з нього, а, навпаки, протирічить йому. Наприклад, парадокси О. Вайлда: «Кращий спосіб збутися спокуси — піддатися їй», «Щирість заважає мистецтву», «Бути природним — поза», «Я повірю будь-чому, аби тільки воно було зовсім неймовірне». Деякі народні прислів’я побудовані на парадоксах: «Тихше їдеш — далі будеш», «Кравець завжди без штанів, а швець без чобіт», «У семи няньок дитя без ока» та інші.
Для парадоксу притаманні короткість і викінченість, що наближають його до афоризму, підкреслена загостреність формулювання наближає його до гри слів, каламбуру, і, нарешті, незвичайність змісту, що протирічить загальноприйнятому трактуванню певної проблеми, яку порушує парадокс.
Парадокс у мові персонажів може виступати як один із засобів розумової характеристики персонажа (наприклад, мова лорда Генрі в «Портреті Доріана Ґрея» О. Вайлда).
Парадоксальні вислови зустрічаються також у творах багатьох наших письменників: Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, а найбільше у сатиричній поезії В. Самійленка, наприклад:
1. Хоч людина архітвір природи,
А злодюга — створіння вінець,
Але нащо ж робить такі шкоди...
І навіщо тягне гаманець?!
(«Пригода»)
2. У тій країні люблять волю,
Всяк її, шука по змозі
І про неї розмовляють —
У острозі, у острозі.
(«Ельдорадо»)
