Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Системи віршування. Силабічна система віршування
Поетична фоніка
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Силабічне віршування (від гр. syllabe, лат. syllaba) — це віршування, що його ритмічність утворюється повторенням віршових рядків з однаковою кількістю складів при будь-якій кількості й розташуванні наголосів. Лише на останньому слові кожного віршу мусить стояти обов’язково сильний наголос, що замикає вірш. Усі інші наголоси всередині кожного віршу можуть стояти на будь-якій віддалі один від одного й у будь-якій кількості. Це, так би мовити, чистий силабічний вірш. Наприклад:

Пусть весь мир будет на тебя гневливий,

Ты и без счастья довольно счастливий.

(Т. Прокопович)

В кожному вірші тут по одинадцять складів, а наголоси розташовані довільно й у різній кількості. В першому вірші їх п’ять, в другому — чотири.

Українське силабічне віршування формувалось, до певної міри, під впливом польського силабічного віршування. Щоб легше було вимовляти довгі рядки, з польських правил віршування засвоєна пересіч (цезура) і додатковий ритмічний наголос. Так, наприклад, у тринадцятискладовому вірші стали вживати пересіч після сьомого, а наголос на шостому і дванадцятому складах; у дванадцятискладовому — пересіч після шостого, а наголос на шостому й одинадцятому; в одинадцятискладовому — пересіч після п’ятого, а наголос на четвертому і десятому складах. У всіх інших віршах: чотири, — п’яти, — шести, — семи, — восьми, — дев’яти — і десятискладових на пересіч не зверталося жодної уваги, а тільки на кінцевий наголос. Приклади:

(Тринадцятискладовий вірш)

Слово твоє я спомнил, II ходя коло ниви:

Что, як зерно согнивши, II и ми встанем живи.

(Г. Кониський)

Цей силабічний вірш складається з 13 складів, у першому і другому рядках пересіч після сьомого складу, ритмічний наголос припадає на шостий і передостанній склади. Рима парна (ниви — живи).

(Одинадцятискладовий вірш)

Вся достоинства, || вся власть господственна

Достойним токмо, II Богом сут вручення.

(М. Довгалевський, «Поетика» — з привітання ігумена Печерського)

Тут у кожному вірші по одинадцять складів, пересіч після п’ятого складу, а наголос на четвертому і передостанньому складах. Рима парна (господственна — врученна).

Протягом 17 ст. силабічна поезія набуває у нас найвищого розвитку, вона виробила свої канони, що лягли в основу майже всіх віршів, а саме:

1) однакова кількість складів у рядках (найчастіше 11 —13);

2) завжди парна рима, причому переважала жіноча рима;

3) рядок обов’язково поділявся на два піввірші паузою — пересіччю;

4) наголоси розташовувалися вільно, але ритмічні наголоси обов’язково мусіли припадати: на другий від кінця склад і на другий склад перед пересіччю.

Силабічним віршем широко користувалися у своїй творчості: К. Сакович, К. Транквіліон-Ставровецький, К. Зіновіїв, С. Полоцький, Т. Прокопович та інші, хоч наприкінці 18 ст. цей вірш починає занепадати під впливом російського письменства і його нової системи віршування — силабо-тонічної.

Близькість українських народних пісень до силабічних віршів говорить про те, що силабічне віршування не є в нашій поезії чужим і невідповідним формою, як його часто означували російські теоретики. І ніби наперекір цим «теоретикам» воно знову ожило у творчості українських поетів нової доби: А. Метлинського, М. Шашкевича, Могильницького, Т. Шевченка, С. Руданського, П. Куліша, Устіяновича, С. Чарнецького, Б. Лепкого та інших, і навіть у сучасних поетів: І. Качуровського, Веретенченка.

Наприклад:

(Одинадцятискладовий вірш за схемою 5 + 6)

Кому не знана || підгірська країна,

Де понад рівень || Бескид ся спинає,

Де крута Клива || і Попадя синя

З боків норами II дві річки пускає,

Дві річки чисті — II близькі як сестриці,

Дно мають срібне, || кришталеві лиці....

(Могильницький, «Скит Манявський»)

(Тринадцятискладовий вірш, за схемою 7 + 6)

Сонце ясне померкло II світ пітьма насіла,

Вшир і вздовж доокола || сум ся розлягає;

Нагарами густими || тьма вовків завила,

Над тином опустілим || галок гамір грає.

(М. Шашкевич, «Сумрак вечірній»)

(Десяти- й восьмискладовий вірш)

Чи знаєш, брате, де вічні рожі

І безнастанний цвіте май ?

Де з небес сходять ангели Божі

І насаджають земський рай ?

(М. Устіянович)

Хоч силабічні вірші характеристичні для польської мови з її постійним наголосом на передостанньому складі, проте не слід вважати, що ця система була нав’язана українським поетам наслідком впливу польської поезії, та ніби вона в своїй основі суперечить природі українського народного віршу. Ф. Колесса, досліджуючи ритміку українських народних пісень, прийшов до висновку, що польське віршування мало певний вплив на українське, одначе зауважує: «Та нема і не може бути ніякого сумніву, що в українській народній поезії ще задовго перед польсько-католицьким впливом був вироблений значний засіб силабічного віршу» (Ф. Колесса, «Ритміка укр. нар. пісень»).

Перші зразки силябічного віршування були досить примітивні за своїм змістом і формою. Найдавніший вірш склав Андрій Ришма в 1581 р. і назвав «Хронологія», в якому розповідається про події релігійної історії, що відбувалися в тому чи іншому місяці.