Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Єдність змісту й форми в літературі
Загальні поняття теорії літератури

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Літературний твір — це певна єдність, складне ціле. Всі його складові частини, так звані компоненти, мусять мати єдину цілеспрямованість. Ідея літературного твору, його головна думка розкривається майже в кожному з його значних компонентів.

У творі мистецтва часто протиставляють його зміст і форму. Про форму звичайно говорять так: це те, як висловлено зміст, а про зміст, як про те, що висловлено в творі. Одначе їх не можна роз’єднувати і відділяти одне від одного. Якщо це й роблять, то лише з пізнавальною метою. Зміст і форма художнього твору становлять собою єдність: вони злиті в естетичному предметі. Слід відкинути також схоластичні розмови про те, що зміст нібито визначає форму, що зміст нібито вищий за форму і т. д., бо це веде до спрощення обох цих елементів. «Кожний новий зміст, — говорить В. Жирмунський, — неминуче виявляється в мистецтві як форма: зміст невтілений у формі, тобто такий, що не знайшов собі вислову, в мистецтві не існує. Точно також кожна зміна форми є тим самим уже розкриття нового змісту, бо порожньої форми не може бути там, де форма розуміється, за самим визначенням, як виражальний прийом у стосунку до будь-якого змісту. Отож, умовність цього поділу (на зміст і форму — І. Б.) робить його малоплідним щодо вияснення специфічних особливостей чисто формального моменту в художній структурі твору мистецтва».

«З другого боку, такий поділ містить у собі деяку двозначність. Він викликає думку, що зміст (психологічний або ідейний факт — любов, сум, трагічний світогляд і под.) існує у мистецтві в тому ж самому вигляді, як і поза мистецтвом. У свідомості дослідника випливає звична метафора донаукового мислення: форма — це посудина, в яку наливається рідина — зміст, з уже готовими незмінними властивостями, або форма — одежа, в яку одягається тіло, що залишається під її прикриттям таким, як раніше. Це веде до розуміння форми як зовнішньої прикраси, брязкальця, що може бути, але може й не бути, і разом з тим — до вивчання змісту як позаестетичної реальности, що зберегла в мистецтві свої попередні властивості (душевного переживання або абстрактної ідеї) і побудованої не за своєрідним художнім законом, а за законом імпіричного світу... Тимчасом у межах мистецтва такі факти так званого змісту не мають уже самостійного існування, незалежного від загальних законів художньої побудови; вони є поетичною темою, художнім мотивом (або образом), вони також беруть участь у єдності поетичного твору, в створенні естетичного враження, як й інші формальні факти (наприклад, композиція, або метрика, або стилістика даного твору); коротше кажучи, коли під формальним розуміти естетичне, в мистецтві всі факти змісту стають також явищем форми»¹.

Отож, з наведеного вище можна зробити такий висновок: під формою слід розуміти взагалі неминучі форми словесної творчості, без яких у літературі не втілюється ні одна ідея, не об’єктивізується ні один художній образ. Кожне слово є форма поняття, кожне сполучення слів дає нам ряд вражень. І такі сполучення, які заражають нас настроєм мистця, викликають у нас ряд переживань, що характеризуються як естетичні емоції, ми також називаємо видом форми. Таким чином, — під формою ми розуміємо не тільки обробку певного змісту, спосіб трактування сюжету або всю композицію твору в цілому або те, що називаємо родом (епос, лірика, драма з їх видами і жанрами: епопея, роман, елегія, комедія, сонет і т. д.), а й поетичний стиль, що висловлює поетичне мислення окремого мистця й інколи цілої епохи, наприклад: стиль клясичний, романтичний, стиль Петрарки, Шекспіра, Шевченка — кидаються у вічі. Усі факти змісту не існують незалежно від художньої побудови, вони беруть участь у єдності художнього твору, в створенні естетичного враження, як і всі інші будь-які формальні факти. В цьому органічному поєднанні змісту й форми в естетичному предметі зображення і ховається найвища гармонія твору.

¹ Жирмунский В. М. Теория литературы, Ленинград, 1977, стр. 17.