Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Строфа. Види строфічної побудови
Поетична фоніка
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
1. Дворядкова строфа є найменшою, що складається з двох рядків, об’єднаних парною римою (аа). Напр.:
Твердиня темно-синя, дальній ліс а
Над обрієм чоло своє підніс. а
(М. Орест, «Твердиня темно-синя»)
2. Трирядкова строфа (терцет), що складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою (ааа, аба, ааб):
Де ти, мавко, гоцулятко, а
Немовлятко, янголятко, а
В лісі темному знайшла? б
(О. Олесь, «На зелених горах»)
3. Терцина — трирядкова строфа з особливим римуванням (аба, бвб, в). Перший рядок римується з третім, а другий з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає твір (або розділ) віршовий рядок, що римується з середнім рядком останнього тривіршу. Отже, ряд терцин утворює безперервний ланцюг рим, що йде крізь увесь твір. Так написана «Божественна комедія» Данте Аліґ’єрі. В українській поезії терцинами І. Франко написав пролог до поеми «Мойсей». Відомі також терцини М. Рильського (початок поеми «Марина»), П. Тичини («Перше знайомство»)
та інших поетів.
Звернімося до прикладу:
В путі життя, на середині саме, а
Я опинився в пралісі густому б
І йшов наосліп нетрями-ярами. а
Аж моторошно робиться самому, б
Коли згадаю праліс той заклятий, в
Бір непрохідний в мороці страшному! б
Зі смертю лиш це можна порівняти. в
(Данте, «Божественна комедія»,
пер. П. Карманського та М. Рильського)
4. Чотиривірш (катрен) — найпоширеніша строфа, що може мати чотири схеми римування (абаб, абба, аабб, абав). На практиці перший випадок: перехресне римування — найпоширеніший.
Гаптує дівчина й ридає — а
Чи то ж шиття! б
Червоним, чорним вишиває а
Мені життя. б
(П. Тичина, «Гаптує дівчина»)
Другий тип — кільцеве римування:
А на воді в чиїйсь руці а
Гадюки пнуться... Сон. До дна. б
Війнув, дихнув, сипнув пшона — б
І заскакали горобці... а
(П. Тичина, з циклу «Енгармонійне — Дощ»)
Третій тип — суміжне римування:
Дише тишею долина, а
Йде березняком дівчина; а
Вбачить клечання — ламає, б
Стріне квітку — вириває. б
(Л. Глібов)
Четвертий тип — перерване римування:
Нагулялося по небу а
Весняному сонце, б
Зазирає надобраніч в
У низьке віконце. б
(П. Куліш, «Коло колодязя»)
5. Станси — невеликий ліричний вірш, який складається з чотирирядкових строф, що кожна з них відмежована від інших як змістом (має в собі закінчену думку), так і формою (закінчений синтаксичний період), а всі строфи об’єднані одною темою. Схема рим однакова в усіх строфах продовж віршу. Прекрасні зразки стансів дали в західньоевропейській поезії Ґете і Байрон, а в нашій І. Франко і М. Рильський:
Дівчино, моя ти рибчино,
Дівчино, кохання моє,
Ти мого страждання причино,
Скарбнице, що щастя дає!
Обоє підемо, обоє,
В далеку мандрівку життя,
Нічого не страшно з тобою,
Бо ти чудодійне дитя.
Ти стрілиш очима — і горе
Розвієсь, мов мла на версі:
Всміхнешся — й розбурхане море
Поклониться твоїй красі.
(І. Франко)
6. П’ятирядкова строфа складається з п’яти рядків, що мають різні способи римування (аабба, аббаб, абааб...):
а) Ідіть! Ніхто вас не спиня, а
Ідіть із ночі в сяйво дня, а
Ідіть із мертвої пустелі б
В краї зелені і веселі. б
Ідіть, — ніхто вас не спиня. а
(О. Олесь, «Ідіть! Ніхто вас не спиня...»)
б) Садок вишневий коло хати, а
Хрущі над вишнями гудуть, б
Плугатарі з плугами йдуть, б
Співають, ідучи, дівчата, а
А матері вечерять ждуть. б
(Т. Шевченко, «Садок вишневий коло хати»)
7. Шестирядкова строфа (секстина) часто поєднує в собі катрен з перехресним римуванням і двовірш з парним римуванням (абабвв), складена п’ятистоповими ямбами:
На шлях я вийшла ранньою весною а
І тихий спів несмілий заспівала, б
А хто стрівався на шляху зо мною, а
Того я щирим серденьком вітала: б
Непевна путь, мій друже, в нас обох, — в
Ходи! Шлях певний швидше знайдем вдвох. в
(Леся Українка, «Мій шлях»)
Можливі й інші способи римування всередині секстини — абабаб), коли шестирядкова строфа уподібнюється подовженому чотиривіршеві:
Упали приморозки ранні а
На молоду озимину... б
Берези в білому убранні а
Гудуть мелодію сумну. б
В ці дні, задумливо-багряні а
Я свого серця не збагну. б
(Д. Загул, «Бабине літо»)
Бувають секстини й з суміжним римуванням. Тоді строфа становить ніби об’єднання трьох двовіршів:
І рідний гай, і рідний лан, а
І за дібровою майдан, а
І хвилі нив, і сонний колос, б
І понад лугом пісні голос — б
І надо всім — таємний жаль — в
Степів німих німая даль... в
(М. Філянський, «І рідний гай»)
Часто зустрічаються в українському віршуванні секстини з тернарним (потрійним) римуванням (аабввб):
Було колись в одній країні а
Сумний поет в сумній хатині а
Рядами думи шикував; б
Вони й «рівнялись», мов піхота, в
Аж тут співця взяла охота в
І він їм крила подавав. б
(Леся Українка)
8. Семирядкова строфа порівняно вживається рідко. Ось приклад такої строфи з римуванням (абаббвв):
Зима вродилась над землею а
І котиться в далечину. б
Червоно-жовті смуги глею, а
І жита памолодь ясну, б
І дах похилений до сну, б
І твій рукав, моя хороша, в
Зірчаста покрива пороша. в
(М. Рильський, «Любов»)
9. Октава (від лат. octo — вісім) — восьмирядкова строфа п’ятистопового (рідше — шестистопового) ямба з твердим римуванням (абабабвв). Перших шість рядків пов’язані двома перехресними римами, а два останні — парною римою. В перших шести рядках не може бути одноманітних рим: одна рима мусить бути жіноча, а друга чоловіча або навпаки. Своїм ритмом октава придатна і для невеликих ліричних віршів, і для поем.
Приклад з чоловічими й жіночими римами:
Хоч ти не будеш цвіткою цвісти, о
Левкоєю пахуче — золотою, б
Хоч ти пішла серед юрби плисти о
У океан щоденщини й застою, б
То все ж для мене ясна, чиста ти, а
Не перестаєш буть мені святою, б
Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки, в
Як ідеал все ясний — бо далекий. в
(І. Франко, «Хоч ти не будеш цвіткою цвісти»)
Приклад із жіночими й чоловічими римами:
Я знав тебе маленькою різвою, а
І буде вже тому з півсотні літ; б
Ми бачили багацько див з тобою, а
Ми бачили і взнали добре світ. б
Боролись ми не раз, не два з судьбою, а
І в боротьбі осипався наш цвіт. б
Од світу ми прегордого відбились, в
Да в старощах ще краще полюбились. в
(П. Куліш, «Чолом доземний моїй»)
Практично часто зустрічаються восьмирядкові строфи з іншою побудовою, ніж октава. Найчастіше восьмирядкова строфа — це чотирирядкові строфи (катрени) з перехресним, парним і перерваним римуванням:
Я так люблю твої дороги,
Моя Україно сумна!
Ти на груді моїй, мов рана...
О, як залізно вірю я,
Що час визволення настане,
І шабля золота моя,
Мазепи, гетьмана Івана,
Над трупом ката засія!
(В. Сосюра, «Мазепа»)
Тут поет творить восьмирядкову строфу з двох катренів, притому перший з них має перерване римування, а другий — перехресне. Проте ці два катрени неподільно об’єднані і змістом і римою (я-моя-засія) в єдину строфу.
10. Дев’ятирядкова, десятирядкова (наприклад, «Енеїда» Котляревського), дванадцяти- рядкова (напр., Франка: «Весно, що за чудо ти твориш в моїй груди»), а також строфи більшого обсягу в сучасному українському віршуванні практично не зустрічаються.
Строфи звичайно мають рівностопові рядки, але, щоб інколи надати поезії більшої інтонаційної гнучкості, поети творять окремі рядки з меншою кількістю стоп порівняно з іншими. Розташування цих рядків у строфі дуже розмаїте. І що більше відрізняється довжина такого рядка від середньої довжини рядка у строфі, то яскравіше і вимовніше він виступає серед інших. В цьому велику роль відіграють також рими, підкреслюючи неспівмірність віршових рядків. Ось на зразок одна така строфа:
Чому являєшся мені У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі ?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне
Займається, і знову тоне У тьмі?
(І. Франко, «Зів’яле листя»)
Також можливе виділення довших рядків на тлі коротких:
Вранці-рано на світанку
Я співав тобі веснянку,
Я тебе, немов коханку, в ясних мріях уявляв;
На душі було так чисто...
Я з тих мрій знизав намисто
І тобі, кохане місто, я намисто те віддав.
(М. Вороний, «Намисто»)
В класичній поезії є ще особливої форми вірші, що становлять рівночасно строфу і закінчений твір, як, наприклад: тріолет, сеттина, рондо, сонет та інші.
11. Тріолет — стопа (і тип віршу) старофранцузького походження. Складається з восьми рядків чотиристопового ямба або хорея, притому перший рядок повторюється в четвертому та восьмому (або сьомому), а другий — у сьомому (або восьмому); від потрійного повторення рядків і назва — тріолет. У тріолеті дві рими за схемою (абба, абаб):
Або:
Перший тріолет в українській літературі створив О. Бодянський і датується 1831 роком.
12. Сеттина — відміна семирядкової строфи — септими, з різними видами римування (аббавва, аббабвв, абабавв та інші):
Сім струн я торкаю, струна по струні, а
Нехай мої струни лунають, б
Нехай мої співи літають б
По рідній коханій моїй стороні. а
І, може, де кобза найдеться, в
Що гучно на струни озветься, в
На струни, на співи мої негучні. а
(Леся Українка, «Settina»)
13. Рондо (від фр. rond — круглий) — вірш побудований на принципі повторення певних рядків або слів, рим тощо, що ніби «заокруглюють» його форму; складається вірш від 8-15 рядків і всі рядки обов’язково об’єднуються двома римами (аббаббабаабабаа):
Соловейковий спів на весні а
Ллється в гаю, в зеленім розмаю, б
Та пісень я тих чуть не здолаю, б
І весняні квітки запашні а
Не для мене розквітли у гаю, — б
Я не бачу весняного раю; б
Тільки співи та квіти я сні, а
Наче казку дивну пригадаю — б
У сні!.. а
Вільні співи, гучні голосні а
В ріднім краю я гути бажаю, — б
Чую скрізь голосіння сумні! а
Ох, невже в тобі, рідний мій краю, б
Тільки й чуються вільні пісні — а
У сні? а
(Леся Українка, «Rondeau»)
14. Сонет — це цілий вірш з чотирнадцяти рядків, розділених на чотири строфи: дві — по чотири рядки (два катрени) і дві — по три рядки (два терцети). Розмір віршу в сонеті — звичайно п’ятистоповий або шестистоповий ямб. Перші дві строфи сонета — чотиривірші об’єднані двома римами (абба, абба) або (абаб, абаб); а другі дві (терцети) — мають три рими в комбінаціях (ввг, дгд) або (ввг, ддг). Можуть бути й інші способи розташування рим, хоч звичайно додержуються правила: коли в чотиривіршах перехресне римування, то в тривіршах поясне і навпаки. Велике значення має внутрішня композиція сонета. Перший чотиривірш є зав’язкою з визначенням головної теми віршу; в другому чотиривірші розвішається те, що висловлено в першому; обидва чотиривірші створюють піднесення. За цим починається спадання теми: у першому тривірші накреслюється розв’язка її, а в другому тривірші швидко відбувається завершення розв’язки, що висловлюється в останньому рядку. Слова в сонеті не можуть повторюватися. Ось зразок канонічного українського сонета:
Орел могучий на вершку сніжному а
Сидів і оком вздовж і вшир гонив, б
Втім схопився і по снігу мілкому а
Крилом ударив і в лазур поплив. б
Та груду снігу він крилом відбив, а
І вниз вона по склоні кам’яному б
Котитись стала — час малий проплив, а
І вниз ревла лавина дужче грому. б
Так Котляревський у щасливий час в
Вкраїнським словом розпочав співати, г
І спів той виглядав на жарт не раз! в
Та був у нім завдаток сил багатий, г
І вогник, ним засвічений, не згас, в
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати. г
(І. Франко, «Котляревський»)
Проте великі поети, як М. Зеров, М. Рильський, вносили трохи відмінну, порівняно з попереднім сонетом, побудову в схему римування:
Князь Ігор очі до зеніту звів а
І бачить: сонце під покровом тьмяним... б
О, земле рідна! Ти — за шолом’яном, б
І горе чорний накликає Див. а
Та не вважає князь на віщий спів: а
«Нум, русичі, славетні дні спом’янем, б
Покажем шлях кощеям препоганим б
До лукомор’я голих берегів!» а
А любо Дону шоломом зачерпти!... в
Одважний князю, ти не знаєш смерти: в
Круг тебе гуслі задзвенять, тебе г
Від забуття врятують і полону. д
В стременах став, зорить. А кінь гребе г
І ловить ніздрями далеку вогкість Дону. д
(М. Зеров, «Князь Ігор»)
Сонет виник у 13 ст. (епоха Ренесансу) в Італії. Розвиток його зв’язаний з іменем Данте й особливо Петрарки. В Англії (17 ст.) цикл сонетів написав Шекспір. Сонети зустрічаємо також в українській літературі в А. Метлинського, Л. Боровиковського, М. Шашкевича, І. Франка, Л. Українки, А Кримського, П. Тичини, М. Зерова, М. Рильського та інших поетів. Справжнім майстром і основоположником канонічного українського сонета знавці літератури вважають І. Франка, а сонет «Котляревський» — першим зразковим твором цієї форми. Неодноразово відзначали дослідники-знавці поезій І. Франка, що його сонети, крім композиційної стрункості, мають ще особливий сонетний тон і ритм, яким характеризуються лише великі майстри і коріння якого заховане у досконалому володінні ямбом.
І. Франко написав багато сонетів, що увійшли до циклів: «Осінні думи», «Вольні сонети», «Тюремні сонети» й до збірок поезій різних років.
Віршовий твір з п’ятнадцяти сонетів зветься вінком сонетів. Це дуже складна форма, що зустрічається у віршуванні М. Жука, В. Бобинського, Б. Грінченка.
