Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Епічний рід
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Епос (гр. epos — слово, мова, розповідь) — оповідний рід творів художньої літератури. В таких творах письменник розповідає про людей і події, але головний інтерес читача звертається на саму подію. В епічних творах звичайно розповідається про якийсь випадок, пригоди, оказії, що трапилися з героями; в творі зовнішні обставини визначають поведінку дійових осіб, їх теперішнє і майбутнє. В епосі людські характери, коли вони виявляють якийсь напрям волі, зображуються виразно, ясно й чітко. Самі події в епічних творах являють собою викінчену систему, сюжетно організовану. Сюжет, власне, становить відмінну ознаку епічної розповіді. Але розповідь провадиться так, що події й люди виступають перед читачем без суб’єктивних оцінок автора, і сам читач робить свої власні оцінки і висновки з даної розповіді. Цілковито безстороннє і спокійне оповідання, що є характеристичною прикметою широкозакроєних творів, означуємо як епічний спокій. Правда, інколи епічні твори мають у собі також ліричні та драматичні елементи.

Звичайно епічні твори змальовують події в минулому, але це не виключає можливості писати епічні твори і на теми сучасності. Здебільшого епічні твори пишуть прозою.

Основні види епічного роду такі: міт, казка, леґенда, билина, думи, епопея, роман, повість, оповідання, новела, художній нарис та ін.

З погляду складности видів епічного роду щодо розгортання у них зображуваних характерів маємо чотири форми: 1) первісна форма, де характер подано в його найпростішій формі, як у байці, деяких казках; 2) мала епічна форма (як оповідання, новела, інколи казка, нарис), де характер подано в одному, відносно закінченому, моменті життєвого процесу; 3) середня епічна форма, де характер подано в процесі його життєвого розвитку (наприклад, повість), і 4) велика епічна форма (роман, епопея), де характер подається і в процесі життєвого розвитку, і в системі однорідних за розгорнутістю характерів (на відміну від повісті, де в центрі лише один розроблений характер).

Ось ці різниці в розробленості характерів конечно визначають своєрідність художньої будови твору в цілому.

Термін епос, крім означення літературного роду, вживається ще в іншому розумінні. Епосом називають також античну творчість (епопеї) і навіть дуже широко народну творчість взагалі (народні оповідання, героїчні пісні, билини, думи тощо). Твори народного епосу звичайно відображають значні події в житті народу (дійсні або вигадані), які усно передавалися з покоління в покоління, а потім були записані.