Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009
Ритуально-міфологічна теорія жанру
Основні жанрові тенденції в радянській та пострадянському літературознавстві
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Мелетинський Єлеазар Мойсейович (1918-2005) розробляв проблеми походження оповідних жанрів, спираючись на структуралізм і семіотику та добре знання давніх літератур, не виключаючи й східних. Він займався переважно прозовими жанрами, дійшовши у їх вивченні від давнини до сучасності. Жанрова концепція Є. Мелетинського є результатом скрупульозного вивчення світу давніх літератур Заходу та Сходу в аспекті становлення провідних прозових жанрів - роману та новели.
Слід відразу зауважити, що у творчому спадку Є. Мелетинського можна знайти й цікаві думки щодо походження різних родів літератури. Зокрема, він вважав, що з усіх трьох в роді (епос, лірика, драма) саме лірика мала найбільший зв'язок з обрядовим синкретизмом, пісні супроводили ритуали. Міф був більше причетний до формування епічних жанрів літератури. «Міф - не лише світогляд, але й оповідь. Звідси особливе значення міфу для формування словесного мистецтва, в першу чергу, оповідного»403.
403 Мелетинський Е.М. Возникновение и ранние формы словесного искусства // История всемирной литературы. - М: «Наука», 1983. - Т. 1. - С. 29.
Шлях від міфу до казки, а потім до роману уявлявся йому правомірним у плані становлення сучасних романних форм. «Казка зазвичай трактується як явище чисто художнє, а у міфі неможливо відрізнити елементи безсвідомо-поетичні, зародки релігійних і донаукових уявлень, часто є сліди зв язку з ритуалами» . Є. Мелетинський виділив кілька стадій переростання міфа у казку: 1) десакралізація, 2) послаблення віри у істинність міфічних подій, 3) розвиток свідомої вигадки, 4) втрата етнографічної конкретності, 5) заміна міфологічних героїв звичайними людьми та міфологічного часу - казково-невизначеним оповідним часом, б) втрата етіологізму (вразливість), 7) перенесення акцентів із колективних доль на індивідуальні, з космічних подій - на соціальні. Походження казки з міфа - основна теза Є. Мелетинського: «Міф є головним джерелом казки»405. Епос розвивається як продовження фольклорних оповідних традицій архаїчних суспільств. Розвиток епосу відбувається завжди а процесі етнічної консолідації. Оскільки архаїчні епічні пам'ятки створювались в епоху до політичної консолідації, то вони використовували мову міфа. Роман з'являється вже в епоху політичної консолідації.
Зіставляючи роман і епос античних часів, Є. Мелетинський писав: «Роман на відміну від епосу поділяє з казкою й специфічний інтерес до формування та долі (випробувань та пригод) окремої особистості, але набагато більше, ніж казка, орієнтований на зображення «приватного життя» і особистості, достатньо емансипованої від епічного тла»406. Тож провідна відмінність казки й роману полягає в тій мірі проникнення у світ особистості, який у романі значно глибший та суттєвіший. Античний роман протистоїть героїчному епосу як оповідь про приватне життя - оповіді універсальних (зразкових) доль у соціумі. Для античного роману характерне збереження всередині тексту двох мовно-стилістичних стихій - «низької», меніппейної, та «високої», що існує поза профанічною гротесковістю. Середньовічний же роман, на відміну від античного, перетинається з «героїко-епічною традицією». В ньому спостерігається поглиблення зацікавленості у процесах становлення особистості, в опануванні її емоційною сферою. «Середньовічний роман такий же гетерогенний у своїх джерелах, як і роман античний» . Дослідник наголошує на вагомості авантюрності для середньовічного роману. Описуючи нову художню реальність, що постала у добу середньовіччя, Є. Мелетинський вводить термін «романічний епос» на позначення перехідного у жанровому відношенні явища (між епосом, казкою - і романом). Це навіть не якийсь певний жанр, а швидше жанрова тенденція, прагнення авторів розвивати романні форми.
404 Мелетинский Е.М. Миф и сказка // Фольклор и постфольклор: структура, типология, семиотика // ttp://www. fairypot.narod.ru/story/ Meletinsky.htm
405 Мелетинский Е.М. От мифа к литературе. - М.: РГГУ, 2001. - С. 48.
406 Мелетинский Е.М. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. - М.: «Наука», 1986.-С. І24.
Стійкими характеристиками середньовічного роману він називає тенденцію до казковості («При всьому розмаїтті сюжетних та жанрових витоків середньовічного роману очевидне значення казки й казковості. Матеріал епосу і легенди використовується романом переважно після їх казкової обробки або казкової інтерпретації, яка певною мірою корелює (проте не зводиться до неї) З авантюрністю»408) та романічної міфологізації («Середньовічний роман, свідомо допускаючи поетичну вигадку, справді відступає на певну дистанцію від міфології офіційної або сакральної, релігійної і національно-історичної (яких за звичай дотримується героїчний епос) і якоюсь мірою підміняє її своєю романічною особистісною "міфологією". Ця остання, як ґрунт романічної вигадки, створюється за рахунок переробки "профанних" для даного автора і його середовища міфологічних матеріалів, чужих апокрифів тощо. Так, наприклад, архетипно використовується антична міфологія у візантійському, а кельтська - у французькому романі»409). Інший вчений, М. Стеблін-Каменський, докладно розглядаючи вплив саги та казки на формування роману, також зауважував, що становлення французького лицарського роману подібне до становлення «казкової саги»: «і перше, і друге було подоланням обов'язкової історичності та усвідомленням вигадки як повноправного літературного засобу через звернення до казкової фантастики»410. Корелятивний зв'язок казки та роману, отже, був фактичним привілеєм прихильників ритуально-міфологічних досліджень. Явний ухил до актуалізації міфологем у структурі роману проглядає у всьому творчому спадку Є. Мелетинського.
407 Там само.-С. 141.
408 Там само. - С. 146.
409 Там само.-С. 147.
410 Стеблин-Каменский М.И. Мир саги. Становление литературы. - Ленинград: «Наука», 1984. - С. 213.
Вчений дав перелік міфологем, характерних для середньовічного роману: добування магічних об'єктів, викрадення жінок у силу екзогамії, священний шлюб з богинею землі, календарні міфи, боротьба героїв - носіїв сил космосу з демонічними силами хаосу, міфологема царя-жреця, ініціаційні міфи та ритуали тощо. «Особливу вагу для середньовічного роману набули міфологеми, так чи інакше співвідносні з любов'ю або формуванням особистості»411. Найбільш плідною площиною для розростання романічного начала Є. Мелетинський вважав виявлення здатності до почуттів, зокрема любовних. «Закоханість, що набуває екстатичних форм, є обов'язковим станом лицаря»412. Історія становлення роману в інтерпретації Є. Мелетинського представляє поетапне освоєння людиною світу індивідуального сприйняття та особистісної аксіології. Він починає ідентифікацію жанру роману від міфу, епосу, казки, демонструючи наростання тих властивостей, які пізніше утворять неповторність роману XX ст. Шлях до роману XX ст. починається від міфу. Далі йдуть фольклорні оповідні жанри, античний та середньовічний роман, пародії на лицарський роман, крутійний413 роман, соціально-побутовий роман, роман XX ст.
Міркування Є. Мелетинського щодо жанрової природи роману XX ст. до цього часу не втратили актуальності. Він вважав, що міфологізм проявлявся при переході від класичного реалізму XIX ст. до модернізму. «Пафос міфологізму полягав у виявленні постійних та вічних принципів, прихованих під буденною поверхнею, які зберігаються незмінними за будь-яких історичних змін. Міфологізм вийшов за межі соціальних та історичні, в яких розгорталась дія романів XIX століття... модерністський роман відмовляється від цієї точки зору, що є природною реакцією на застарілий еволюціонізм»414. До «міфологізуючих» авторів він відніс Дж. Джойса, Ф. Кафку, Т. Манна та ін.
411 Мелетинский Е.М. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. - М.: «Наука», 1986.-С. 147.
412 Там само. - С. 157.
413 Дании термін «крутійнии» як відповідник російського «плутовской» запропонував М.Т. Яценко у книзі «Питання реалізму і позитивний герой в українській літературі першої половини XIX століття». - К., 1979.
414 Мелетинский Е.М. От мифа к литературе. - М.: РГГУ, 2001. - С. 129.
Він переконливо доводить наявність «міфологічних фантазій» у «Процесі» та «Замку» Ф. Кафки, окреслюючи міфологізм письменника як «міфологію соціального відчуження»415. Новелу Ф. Кафки «Перетворення» він вважав міфом навпаки, антиміфом, антиказкою. На думку Є. Мелетинського, роман XX ст. відкрив безліч можливостей до міфологізації, навіть запропоновував виділити деякі з її форм: «...Апологетичний піхід до дохристиянської міфології у Д.Г. Лоуренса («Крилатий змій»), опис здичавіння людини у У. Голдінга («Володар мух»), ...експлуатація грецької міфології ...у Дж. Апдайка («Кентавр») тощо»416. Неодноразово дослідник наголошував, що характер міфологем у минулому столітті значно змінився, що нині «у більшості міфологізуючих творах XX століття порушений основний пафос давнього міфу, спрямований на поборення Хаосу та створення моделі достатньо впорядкованого, цілеспрямованого і «затишного» Космосу»417. Незважаючи на зміну характеру міфологізації, він вважав міфологізм провідною ознакою роману нашого часу.
Серед оповідних жанрів чільне місце у спадку Є. Мелетинського посідає новела. Його погляд на значення малих оповідних жанрів зводиться до того, що ці жанри часто стають складовими великих жанрів, або ж - мініатюрними прообразами великих оповідних жанрів, беручи участь у формуванні останніх - це фундаментальний факт і закон історичної поетики. Розглянемо більш докладно теорію новели Є. Мелетинського.
Новела поступово відділилась від архаїчних оповідних жанрів таких, як билинка, байка, «приклад», легенда, чарівна казка, ле, анекдот, фабліо, шванки тощо. Жанрову дефініцію новели дослідник розпочинає з розподібнення її з романом, називаючи новелу «мікророманом», який, як і роман, заглиблений у приватне життя особистості. Тобто він наголошує, що обсяг відіграє вирішальну роль у формуванні жанру новели. Крім того, називає такі жанрові характеристики новели: «...Концентрованість дії, вибір окремих мотивів, однієї центральної події і поворотного пункту, головних рис характеру, заміна епічного розгортання багатством асоціацій та паралелей, згрупованих навколо головного "фокусу"», «цілісне відображення життя... не входить в завдання новели»418, нахил до зображення чудового, виняткового, виключного.
415 Там само.-С. 139.
416 Там само. -С. 140.
417 Мелетинский Е.М. Аналитическая психология и проблема происхождения архетипических сюжетов // Бессознательное. Сборник. — Новочеркасск, 1994.-С. 167.
418 Мелетинский Е.М. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. - М.: «Наука», 1986. - С. 172.
Якщо роман поступово вивільняючись від казкової ритуалізації та заснованої на ній схематичності все більше приділяє увагу переживанням героїв, то для новели це не характерно. Як окремий етап розвитку жанру новели Є. Мелетинський розглядає новелістичну казку, яка «виникає шляхом трансформації казки чарівної, класична композиційна структура розпадається на окремі складові, перетворюючись на самостійні сюжети...»419, Витоками літературної новели є фольклорні анекдоти та новелістична казка у першу чергу. Дослідник прагнув розмежувати новелістичну казку й анекдот: «...Між тим, що позначає «новелістичною», і тим, що називається «анекдотичною» казкою, мають місце перехідні форми, які поділяє нетривка межа. Проте обидві категорії мають свою особливу специфіку, анекдот впізнається за його комічною спрямованістю, загостреністю, парадоксальністю, за стислістю і вкрай спрощеною композицією (епізод або серія коротких епізодів), можна сказати, за «ситуативністю», у той час, коли новелістична казка значно більш серйозніша і «більш моральна», тяжіє до авантюрності, до більш складної композиції»420. Розглядав він і анімістичні анекдоти та казки, вважаючи вплив цих жанрів дуже сильним на розвиток літературної новели.
Розвиток новели супроводиться за звичай рішучим подоланням прямолінійного дидактизму у трактуванні окремих вчинків персонажів. Зіткнення абстрактних позицій (грішний і святий тощо) поступається перед зіткненням індивідуальностей. Одним із напрямів ідентифікації новели стає мотив. Дослідник пропонує розглянути кілька провідних мотивів, як то - неправдиве звинувачення внаслідок обставин тощо. Цінність його теорії новели підсилюється численними зверненнями до літератур різних народів, тут і китайська, й індійська, і французька. Це робить його висновки переконливими, оскільки жанрові характеристики новели укладаються на величезному літературному матеріалі, максимально виключаючи помилку.
419 Там само. - С. 174.
420 Мелетинский Е.М. Сказка-анекдот в системе фольклорных жанров //Учебный материал по теории литературы: Жанры словесного текста. Анекдот. / Сост. А.Ф.Белоусов. — Таллин.: Таллинский пед. ин-т им. Э. Вильде. 1989. - С. 62.
Теоретичні засади жанрових уявлень Є. Мелетинського лежали в площині міфа та ритуалу. Він писав: «Епічний род словесного мистецтва генетично тісно пов'язаний із первісним синкретичним ритуально-міфологічним комплексом»421. Цикли міфологічних оповідей про першопредків - культурних героїв - деміургів відіграли важливу роль у становленні оповідних жанрів, як фольклору, так і літератури. Є. Мелетинський показав, як у процесі трансформації міфів та ритуалів зароджувались нові типи оповіді, як внаслідок розпадання первісного міфологічного синкретизму шляхом тривалих видозмін народилось, врешті, міфологемне мислення людини XX ст.
Є. Мелетинський не прагнув дати цілісну систему жанру будь-якого з досліджуваних ним періодів, від початку концентруючись на жанрах оповідних, та й то вибірково варіюючи ними задля аналізу теоретичного шляху роману XX ст. Тож його теорія, попри всі її позитивні характеристики, не може бути визнана цілісною, а відкриті ним жанрові закони спрацьовують лише на тих жанрах, які він аналізував (роман і новела).
421 Мелетинский Е.М. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. - М.: «Наука», 1986.-С. 286.
Література
Мелетинский Е.М. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. - М.: «Наука», 1986.
Мелетинский Е.М. От мифа к литературе. - М.: РГГУ, 2001. От мифа к литературе: Сборник в честь 75-летия Е. М. Мелетинского. - М., 1993.
Мелетинский Е.М. Повествовательный фольклор австралийцев / Мифы и сказки Австралии / Собр. К.Лангло-Паркер. - М., 1965.
Мелетинский Е.М. Происхождение героического эпоса. Ранние формы и архаические памятники. - М., 1963.
Мелетинский Е.М. Аналитическая психология и проблема происхождения архетипических сюжетов // Бессознательное. Сборник. - Новочеркасск, 1994. - С. 159-167.
Мелетинский Е.М. О генезисе и путях дифференциации эпических жанров // Русский фольклор: материалы и исследования. - М,; Л., 1960. - [Вып.] 5. - С. 83-101.
Мелетинский Е.М. О структуре малых повествовательных жанров //Этнолингвистика текста: Семиотика малых форм фольклора.
[Вып.] I: Тез. и предварительные материалы к симпозиуму. - М.: Ин-т славяноведения и балканистики АН СССР, 1988. - С. 10-13.
Мелетинский Е.М. Сказка-анекдот в системе фольклорных жанров // Учебный материал по теории литературы: Жанры словесного текста. Анекдот. / Сост. А.Ф.Белоусов. - Таллин,: Таллинский педагогии, ин-т им. Э.Вильде. 1989. - С. 59-77.
Мелетинский Е.М. Заметки о средневековых жанрах, преимущественно повествовательных // Проблема жанра в литературе Средневековья. - М.: Наследие, 1994. - С. 7-26.
