Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009

Фентезі: матафізичні межі роману
Авторитетні жанрові теорії пострадянського простору

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Насамперед треба розмежувати «фентезі» та «науково-фантастичний роман». По-перше, вони пишуться з різними цілями: фентезі - з метою занурення у псевдоміфологічний світ, щоб відродити духовне начало людини; науково-фантастичний роман часто має на меті відверто дидактичні завдання виховання людини, а то й цілої цивілізації або ж завдання експериментальні, проте у будь-якому разі цільове призначення науково-фантастичного роману не передбачає духовне переродження, не пов'язане з езотеричним сходженням, як фентезі. По-друге, основою фентезі є неоміф, своєрідна химеріада; основою науково-фантастичного роману - наукові відкриття, найчастіше в галузі космонавтики та біології. По-третє, фентезі не піклується про логічну достовірність, часто вводяться чарівні предмети та постаті для активізації дії; у науково-фантастичному романі логіка відіграє провідну роль, все логічно мотивується з опертям на науку. По-четверте, провідна часопросторова відмінність між фентезі та науково-фантастичним романом полягає у тому, що дія фентезі майже завжди переноситься в далеке минуле, яке спіткало Землю, а в науково-фантастичному романі - це найчастіше майбутнє, якщо тільки герої не винаходять машину часу і тому можуть подорожували як у минуле, так і у майбутнє, при чому не завжди на Землі, навіть у більшості випадків на інших планетах та галактиках. Крім того, фентезі мають ще одну властивість, яка є спірною щодо науково-фантастичного роману, а саме: вони дуже легко прочитуються на основі морфологічної жанрології В. Проппа, яка, як ми знаємо, була створена для характеристики чарівної казки. Тобто у структурі фентезі легко можна виділити функції дійових осіб, кола дії тощо. Структура персонажів також цілком відповідає проппівській. Тут ви знайдете і «дарувальника», і «злодія», і «чарівний предмет», і «випробування героя на шляху до мети» та ін.

Як окремий вид літератури жанр фентезі почав формуватися на рубежі ХІХ-ХХ ст. Головні джерела жанру - французька "фейна" казка, скандинавський і кельтський фольклор. Серед передвісників - X. Уолпол, У. Морріс, Дж.Б. Кейбелл, Е. Блеквуд. Найбільш же значною фігурою раннього періоду є британський аристократ лорд Е. Дансені, автор збірки "Боги Пегани", що поклав початок циклу про чарівний світ, з власною міфологією, що ретельно опрацьована, заснована на ірландському епосі.

Батьками-засновниками фентезі вважаються дві групи авторів, яких за їх походженням можна розділити на американську і британську школи. Американську групу складають Роберт Ірвін Говард, Кларк Ештон Сміт і Говард Філіп Лавкрафт. Найзначнішою фігурою з них, безумовно, є Р. Говард. Створивши образ знаменитого воїна, безстрашного Конана-варвара, Говард став засновником особливого напряму, т.з. героїчною фентезі або фантастики "меча і магії" ("sword & sorcery"). Славу і популярність Говарду принесли твори, присвячені вигаданій історії світів, невиразні відомості про які дійшли до нас тільки у вигляді легенд. Атлантида, Лемурія, Му, Кіммерія, Гіперборея - чи існували ці Цивілізації насправді? Цього нам, мабуть, ніколи не дізнатися. Але, занурившись у книги Р. Говарда, ми відчуваємо своєрідну, чарівну магію цих світів. Говард написав декілька циклів оповідань і повістей - про останнього атланта короля Кулла, про ватажка піктів Брана Мак Морна, про відважного кельтського пірата Кормака Мак Арте, про англійського авантюриста Соломона Кане.

Але один його герой, Конан-кіммерієць, став справжнім ідолом величезної армії прихильників у різних частинах світу. Втім, коли в 1936 р., Р. Говард, знаходячись в стані якнайглибшої депресії, викликаної смертю палко коханої ним матері, наклав на себе руки, ніщо не провіщало його літературного довголіття. Після смерті він був швидко забутий. Його друге народження відбулося на початку 50-х років, завдяки діяльності американського письменника Лайонелла Спрег де Кампа. У 1951 році до рук де Кампа (що захоплювався свого часу пригодами Конана) потрапила частина архіву Р. Говарда, і він, виявивши недописану повість про Конана, переробив її, дописав і два роки опісля вона була надрукована ніби "в співавторстві" під назвою "Коштовності Транікоса". Це історія так захопила де Кампа, що він, провівши активну розшукову роботу, розкопав ще декілька незавершених речей Говарда, якихось чорнових нарисів і нотаток.

Крім того, набивши руку, він як наодинці, так і спільно з своїми друзями, Б. Нібергом і Л. Картером, написав ряд стилізованих під Говарда творів - близько двох десятків романів, повістей і оповідань. Книги привернули увагу, бо становище на видавничому ринку, де фентезі довгий час вважалося чтивом для підлітків, докорінно змінилося після успіху "Володаря Кілець" Дж.Р.Р. Толкіна (особливо на початку 60-х, після появи масового видання цієї книги в паперовій обкладинці, що розійшлося багатомільйонним тиражем). Тепер виходили десятки фентезійних книг і читачі вимагали ще і ще. На хвилі успіху були перевидані оригінальні твори Говарда. І... склалася вельми рідкісна в літературі ситуація, коли герой, створений фантазією одного письменника, перекочував у книги інших авторів.

Зараз видано понад 100 романів і повістей про Конана, авторами яких є десятки американських, англійських, канадських, а останнім часом і східноєвропейських письменників. Інший "основоположник" К.Е. Сміт написав не так багато - декілька десятків оповідань, присвячених Атлантиді, Зотіку, Аверону та іншим таємничим світам. За свідченням критиків, К.Е. Сміт був найбільш талановитим із "батьків-засновників" американського фентезі за своїм літературним обдаруванням, його твори вирізнялися соковитою метафоричністю, але він досить швидко відійшов від белетристики, кинувши писати. Лавкрафт спирався у своїй творчості на трохи похмурі фантазії Е. По. Герої Лавкрафта вступають в нещадну боротьбу з жахливими породженнями мороку, і майстерність автора робить описувані їм неймовірні події достатньо реальними для читача. Найбільший твір Лавкрафта - "Світи Стульху" - стало наріжним каменем у підґрунті цілого субжанру - "horror" (просто "жахи"), надихнуло багато послідовників, що визнали письменника своїм вчителем.

У британський загін основоположників фентезі також входить троє письменників, тісно зв'язаних дружніми і духовними узами. Це Клайв Стейплз Люїс, Чарльз Уїльямс і Джон Рональд Руел Толкін. Люїс увійшов до історії перш за все як творець дитячого фентезі, написавши знаменитий цикл "Хроніки Нарнії". Рухаючись у річищі традиційної англійської літературної казки, він створив чарівний світ, в який потрапляють декілька дітей з сучасної йому Англії, переживаючи ряд неймовірних пригод. Романи Уільямса, сповнені численними філософськими і релігійними мотивами, присвячені, як правило, боротьбі людей за володіння якимись магічними предметами, здатними вирішити долю світу, будь то чаша Святого Грааля, корона царя Соломона або священні карти Таро. Але справжньою Біблією фентезі став роман професора англосакської літератури Оксфордського університету Джона Рональда Руела Толкіна (1892-1973) "Володар Кілець".

Найбільший творець і теоретик жанру "фентезі", Джон Р. Р. Толкін народився в місті Блумфонтейне (Південна Африка), де працював у той час його батько. З 1895 року з матір'ю і братом жив в Бірмінгемі (Англія). Читати він почав з 4-х років, і сам цей процес приводив його в захоплення.

Не дивно, що з дитинства лінгвістика стала захопленням: у звуках мови хлопчик чув магію. Латина, грецька, французька і німецький були предметом його пристрасті. У шкільному літературному гуртку він захопився історією мов і порівняльною філологією Джон ввів у коло своїх інтересів староанглійську, древньонімецьку, ісландську і готську мови.

Після школи Дж.Р.Р. Толкін продовжив свою освіту В Оксфордському університеті на факультеті англійської мови і літератури, спеціалізуючись з стародавньої і середньовічної англійської мови. У 1915 р. після закінчення університету добровольцем йде на фронт. Йому довелося побувати в найкривавішому місці Першої світової війни - битві при Сомме, де він дивом залишився живий, але важко захворів окопним тифом. Демобілізуючись у листопаді 1916 року, він працював у Лідському університеті викладачем, а потім професором англійської мови. З 1925 року Толкін - професор Оксфорда. Він захоплено працює над тлумачним словником англійської мови, пише наукові роботи, перекладає, викладає.

У 1938 р. в університеті святого Ендрюса він прочитав лекцію "Про чарівні казки", що лягла в основу однойменного есе. Особливістю чарівних казок (історій) він вважав створення вторинного світу за допомогою фантазії (уяви). Вторинний світ (чарівна країна) володіє при цьому упредметненою конкретністю - це абсолютна умова. Інакше власне казка ("фентезі") може виявитися притчею або філософською алегорією, тобто просто належати до іншого жанру, Толкін відстоює жанрову самостійність "фентезі" як явища літератури. Він виділяв три основні функції чарівної казки: відновлення душевної рівноваги, втеча від дійсності і щасливий кінець (утіха). Відновлення душевної рівноваги допомагає людині позбавитися від стереотипів суспільного мислення і побачити речі навколо себе такими, якими вони є.

Вершиною його творчості стала трилогія "Володар Кілець": "Братерство Кільця", "Дві фортеці", "Повернення короля" (19541955). Сага Толкіна - епічна, створена на основі кельтського і північноєвропейського фольклору розповідь про зіткнення сил Світла й Темряви, вирішальну роль в якій зіграв маленький, забавний людино-кролик названий ним хоббітом (від лат. homo/людина і англ. - rabbit/кролик), своєрідний символ "звичайної" людини, що несе на плечах своїх вантаж історії. Толкін, будучи автором численних наукових робіт, сподіваючись на додатковий заробіток, відправив до видавництва повість "Хоббіт", складену ним для своїх дітей. Книга вийшла в 1937 р. і мала чималий успіх, причому не тільки у юнацтва. Намагаючись написати продовження, Толкін засів за роботу, яка розтягнулася більш ніж на 10 років. Після виходу в світ 1-го видання "Володаря Кілець" (1954 р.) з'ясувалося, що в світі достатньо цілком дорослих людей, яким просто необхідна подібна література, і все нові видання Толкіна, що розкуповуються як гарячі пиріжки, підтверджували це.

Толкін опублікував свій перший твір "Хоббіт, або туди і назад" у 1937 р. Тоді критики визначили жанр твору як "авторську казку". Проте першість йому не належить. Адже п'ятьма роками раніше молодий американський автор Роберт Е. Говард (1906-1936) випустив серію оповідань про Конана - варвара з Кіммерії. Незабаром Р. Говард загинув. Після його смерті збірка оповідань про Конана вийшла окремою книгою під назвою "Конан - завойовник". У оповіданнях було новим і несподіваним все: головний герой, персонажі, місце і час дії. Впродовж оповіді вільний воїн Конан б'ється із злом у будь-яких його втіленнях, звільняє народи й міста, визволяє з полону прекрасних принцес. Ввідбувається це приблизно 11 тисячоліть тому.

Американський письменник Лестер дель Рей дає наступне визначення жанру fantasy: він вважає, що fantasy в деякому розумінні - мати фантастики, тобто від цього жанру пізніше виникли інші відгалуження, такі як наукова фантастика (science fiction), чорна фантастика (macabre science fiction) та інші. Між fantasy і science fiction багато спільного. Але в той же час ці два літературні напрями мають багато відмінностей. Наукова фантастика (science fiction) заснована на можливостях науки і орієнтована в основному на майбутнє. На відміну від наукової фантастики fantasy відкидає науку і «говорить лише про події минулого, згадку про які не можна знайти ні в одному з підручників історії і які відбулися на землі, не вказаній ні в одному атласі». Обидва напрями логічні в своїх припущеннях, але якщо фантастика претендує на якийсь ступінь розумності, раціональності, то fantasy повинне бути ірраціональним у своїй основі, сприйматися на віру.

Далі Лестер дель Рей пропонує увазі читача докладну класифікацію fantasy. Він виділяє п'ять категорій цього жанру. (1) Перша - епічне (epic fantasy), яка оповідає про епічну боротьбу втіленого добра і зла (епопея «Володар кілець» Толкіна). Головне тут полягає в тому, щоб зуміти створити повний, яскравий світ, несхожий на наш рідний, і примусити читача прийняти його. Епічне "високе" фентезі, що живиться спадкоємцями Толкіна, відрізняється підкресленою увагою до психологічної достовірності подій, вчинків і характерів героїв, ретельністю в конструюванні власних світів. Автори не тільки їх детально описують, але і часто малюють карти, складають словники, вигадують історію, зоологію, міфологію, мову і навіть алфавіт. Найбільшими представниками основного потоку епічного фентезі є: У. ле Гуїн, що створила захоплюючу тетралогію "Земномор'я", сповнену філософсько- психологічними елементами; Т. Брукс - автор бестселеру "Меч Шаннари" і його численних продовжень "Хронік Заземелля"; Т. Уі'льямс - трилогія "Пам'ять, горе і терни"; Р. Фейст - багатотомні "Хроніки Мідкемії"; Р. Джордан, чий цикл "Колесо Часу" - найпопулярніший фантастичний твір Америки 90-х років; Д. Еддінгс, кожен новий роман якого стає в США загальнонаціональним бестселером (цикли "Еленія", "Белгаріада", "Маллорея", "Тамулі") та ін. До відгалужень епічного фентезі відноситься фольклорно-казковий жанр, герої якого діють у "псевдореальному" світі оповідей і міфів народів Землі - наприклад, "Діти водяного" П. Андерсона, де використовуються мотиви легенд південних слов'ян; тетралогія "Король минувщини і прийдешнього" Т. Уайта, гарний переспів - легенди про короля Артура. Епічне фентезі експлуатує в основному идею/символ долі світу в руках однієї людини. Один з необхідних аспектів більшості фантастичних епосів, яких немає у Дж. Р. Р. Толкіна - пророцтво, яке повинне бути виконане. Тут зіграли свою роль, як Біблія, так і пізні грецькі міфи, що говорять про невідворотність Долі. На пророцтвах побудовані такі твори, як "Белгаріада" і "Маллорея" Д. Еддінгса, величезна епопея Джордана "Колесо Часу", дуже незвичайний роман Глена Кука "Чорний загін". Герої епічного фентезі мають тягарем над собою всю історію свого світу, що так чи інакше впливає на їх вчинки.

(2) Другою категорією фентезі Лестер дель Рей виділив героїчне. Героїчне фентезі відрізняється від епічного настроєм і створюваним ефектом, його часто називають «меч і чаклунство» (sword-and-sorcery). Такі твори - зазвичай про варварський час, наприклад, епопея Р. Говарда про Конана. Загалом, правило тут таке - створити варварський світ і кинути дикого воїна проти всіх лиходіїв і чарівників, потім дозволити йому перемагати силою переконання і кулаками та час від часу завойовувати любов однієї з красунь. Героїчне фентезі, на відміну від інших напрямів, дуже просте. Тут читач не знайде складних психологічних колізій, детального опрацьовування характерів, і навіть часто елементарної логіки подій. Могутні чарівники, здатні єдиним помахом руки знищити цілі армії, поступаються перед героєм-одинаком, озброєним тільки мечем та безмежною вірою в свої сили. Окрім численних історій про Конана-варвара, російською мовою публікувалися твори про пригоди воїна-чаклуна Кейна, що вийшов з-під пера К.Е. Вагнера та ін. Всі ці могутні бійці подібкі між собою, оскільки є більш-менш точною копією свого кіммерійського прототипу. Цей тип дуже стійкий і присутній у всіх фентезі. Відштовхується він, схоже, не стільки від Геракла, скільки від Тарзана.

З більш нестандартних авторів можна назвати Г. Кука і його цикл "Хроніки Чорного Загону". Це історія про групу найманих солдатів, які повстають проти своєї повелительки - могутньої чарівниці. Проза Г. Кука виділяється жорсткістю і виразністю, надовго заволодіваючи душею читача. М. Муркок - один з лідерів так званої "нової хвилі" англомовної фантастики (60-70 рр.), також залишив помітний слід у героїчному фентезі. Він автор гігантського циклу "Вічний Переможець", що включає декілька десятків романів і повістей, що оповідають про нескінченну битву сил Порядку і Хаосу, що протікає в багатьох вимірах впродовж тисячоліть.

(3) Наступна категорія, виділена Лестером дель Рей - розповіді жахів (weird stories або macabre stories). Це жахливі історії за участю темних сил або злих створінь: лякаючих привидів, злих відьом, демонів тощо (розповіді жахів Лавкрафта). Таємничі і жахливі історії про надприродне мають давню літературну традицію. У англомовній літературі для їх позначення використовується термін macabre science fiction, що в перекладі означає "чорна" фантастика. Щодо вітчизняного літературознавства, то в ньому проблема специфіки цього жанру ще не розроблена, хоча назріла необхідність вивчення. У XX ст., як і раніше, fantasy звертається до багатьох мотивів давніх міфів. Виникають і нові, авторські, і, що ще важливіше, відроджується сам дух міфотворчості, що шукає нових втілень.

Деякі літературознавці, зокрема: Ю. Кагарлицкий і Р. Шмерль вважають, що жанр «чорної» фантастики бере свій початок від готичного роману. Саме готичний роман сильніше за наукові аргументи переконував в існуванні надприродного. Цей жанр виник наприкінці XVII сторіччя, Століття Розуму. У романах А. Радкліффа, Г. Уолпола, Ч.Р. Метьюріна таємниче і чудове виявляються нерозривно пов'язані один з одним. Раптове втручання потойбічних сил, як правило, не роз'яснюється до кінця розвитком сюжету, і тим самим непізнаваність чудового ніби затверджується з незаперечністю наукового факту. Але і в цей кришталево-чистий світ Ідеалу втрутилися темні сторони потойбіччя. Зароджені в хаотично-смеркових глибинах художньої свідомості, вони одержали потворну зовнішність злих духів і чудовиськ.

У творах перерахованих авторів преромантизм XVIII ст. змішаний з містикою, жахом і проявом надприродних сил. Характерні риси готичного роману носять на собі відбиток особливостей архітектурного стилю, якому властиві сліди грубої і примітивної пишності. Атмосфера творів даного жанру була просочена похмурістю, безумством, наповнена примарами, забобонами і духом помсти. «Франкенштейн» М. Шеллі містить всі перераховані елементи готичного роману, які письменниця уміло використовувала для опису богопротивних експериментів, страшних криків і самого чудовиська. У США готичний роман знайшов віддзеркалення в творчості Е. По.

(4) Лестер дель Рей виділяв ще «химерні» історії (whimsy), певний різновид гумористичного fantasy, які представляють нашій увазі досить забавний погляд на магію і все надприродне в цілому (оповідання Т. Сміта, Г. Тернера, Р. Хьюза). Тут зустрічається завжди щось не зовсім відповідне для fantasy: привид, який боїться людей, сучасний вампір, що успішно працює сторожем у банку крові або біс, що намагається обхідними шляхами прибудувати душу грішника в рай. Гумористичне фентезі останніми роками стало одним із популярних відгалужень жанру. Родоначальником був Л. Спрэг де Кампа, що написав на початку 40-х рр. спільно з Ф. Преттом трилогію "Недипломований чародій", що іронічно оповідає про пригоди чародія-самоучки Гарольда Ши і його невдалих друзів у різних міфологічних світах. Потім цей субжанр помітно пов'янув, і його друге народження відбулося тільки в кінці 70-х - початку 80-х рр., коли він з'явився, завоювавши величезну популярність.

(5) І п'ята категорія за Лестером дель Рей - «фантастична чудасія» (fantastic conceit). Це твори, в яких відсутній чистий елемент fantasy, проте є деяка фантастична істота або подія - щось виходить за межі ординарного, але автор не залучає магію або надприродне: наприклад, герой бачить прекрасну дівчину тричі за своє життя, кожного разу у вирішальні моменти, і ніколи не дізнається, хто вона така і як з ним пов'язана. Вони мають тенденцію до філософських роздумів, зазвичай банальних.

До існуючої системи під жанрів фентезі, виділених Лестером дель Рей, нині додалось дитяче фентезі, яке відрізняється особливим казково-повчальним відтінком. Найвідомішим автором, безперечно, є Е.М. Нортон, відома у всьому світі під псевдонімом Андре Нортон. Її перші книги з'явилися ще в кінці 50-х років і продовжують виходити до цього дня, не дивлячись на 80-річний вік "бабусі фентезі". Найбільшою популярністю користується її цикл "Світ відьом".

Виділяють також окремо філософське фентезі близьке до традицій літературної казки-притчі. Найбільш крупними авторами є М. Пік (трилогія "Горменгаст"), Р. Холдсток ("Ліс Міфаго"), Дж. Краулі ("Маленький, великий"), Джеймс Блейлок, Пітер Бігль ("Останній одноріг").

Дуже багатолике історичне фентезі. Тут є книжки, в яких на тлі реального історичного антуражу відбуваються неймовірні чарівні події (Т. Пауерс - "Брами Анубіса", Ч. К. Ярбро - цикл "Хроніки графа Сен-Жермена"), або дія відбувається в альтернативних світах, де історичний розвиток пішов іншим шляхом (О. С Кард - цикл "Хроніки Ельвіна", Г. Гаррісон - трилогія "Мелений і Хрест"), або береться якась реальна подія, особа (наприклад, король Артур) і створюється те, що цілком підходить під визначення "історичного" роману, де магічне посідає вельми незначне місце (М. Стюарт - пенталогія "Хроніки Мерліна", М. З. Бредлі - "Тумани Авалона"), або пишеться ретельно стилізована псевдоісторія, де все насправді, але водночас абсолютно вигадане (К. Кертц - епопея "Хроніки Деріні") та ін.

Провідна властивість фентезі - наявність всіх ознак неоміфу, а саме: утворення пантеону богів. Запозичення у цьому разі йдуть переважно від кельтської міфології. Головні боги (а правильніше за них називати все-таки асами, адже назву цю дали їм самі скандинави), скандинавського пантеону в "Молодшій Едді" їх нараховується 12, але і в "Старшій Едді" цих асів можна назвати основними - Одін, Тори, Тюр, Локі, Ньєрд, Брагі, Хеймдалль, Хед, Відар, Алі (або Валі), Улль і Форсеті відрізняються різноманітними функціями і характерами. Богині - Фрігг, Фрейя, Ідунн також володіють індивідуальними рисами.

З кожним із божеств пов'язаний цілий цикл міфів, але, мабуть, "найзнаменитішими" асами є Одін, Тор і Локі - постійні учасники найрізноманітніших пригод разом або ж окремо. Декілька слів про них: Одін - верховний бог, відповідний німецькому Вотану (або Водану), який у свою чергу відповідає римському Меркурію. Сином Одіна є ще один ас - Тор, в германо-скандинавській міфології бог грому, бури і родючості, багатир, що захищає інших асів і людей від велетнів і страшних чудовисьок. Спочатку Тор мислився j як бог неба, але цю "функцію" отримав Тюр. У скандинавській міфології Тор є другою по значенню постаттю після Одіна, ас, син останнього і Ерд (або Хлодкон). У Тора є дочка і сини, Магні і Моді, причому Магні ще і син велетки (з німецького "магні" - дослівно "сильний", "моді" - дослівно "сміливий").

Ельфи і гноми - одні з найпоширеніших фантастичних істот, практично, ні в одному романі фентезі не обходиться без них, ці істоти - одна з ланок, які зв'язують часто найрізноманітніші фентезі. Але ці істоти зазнали досить суттєвих змін після романів Дж. Р.Р. Толкіна, адже ельфи часто були характерними персонажами стародавніх переказів і легенд германо-скандинавських і готських племен.

Ось якими вони були спочатку. У нижчій німецькій міфологї вони духи. Уявлення про них сходять до германо-скандинавських альв (у скандинавській міфології нижчі природні духи, що мали відношення до родючості), подібні до них ельфи діляться на світлих і темних.

Світлі ельфи - духи повітря, атмосфери, красиві маленькі чоловічки (зростанням з андерсенівською Дюймовочкою) в шапочках із квіток. Ельфи можуть мешкати в деревах, які в цьому випадку рубати не можна. Люблять водити хороводи в місячному сяйві, а їх музика зачаровує слухачів, примушуючи танцовати навіть неживу природу, музикант не може перервати музику ельфів, поки йому не зламають скрипку. Заняття світлих ельфів - прядіння і ткання, а їх нитки - павутина, що літає.

Світлі ельфи були не просто дивовижними істотами - вони були цілим народом. Світлих ельфів часто описували, як зменшені копії людей, основною відмінністю ельфів від людей були деякі незвичайні здібності, наприклад, в деяких джерелах згадується їх уміння чаклувати, крім того, характерною властивістю можна назвати здатність до польоту. Темні ельфи - гноми, підземні ковалі, що зберігають в горах скарби. У Скандинавії їх іменують берфолкамі і хульфолкамі і представляють вони собою стихійних духів. Іноді в середньовічній демонології і алхімії так називали нижчих духів землі.

Дж. Р.Р. Толкіна вважають творцем і цілих двох напрямів фентезі: епічного і пригодницько-ігрового фентезі. Після видання "Володаря Кілець" виходили десятки фентезійних книг, а читачі вимагали ще і ще. Були також перевидані книги Говарда, і його герой Конан почав з'являтися в багатьох інших книгах інших авторів. "Володар кілець" теж "зіткнувся" з хвилею імітаторів, втім, навіть зараз знаходяться автори, які беруть за основу світ створений Дж.Р.Р. Толкіном або ж продовжують його трилогію. Багато хто з них не так вже і поганий, це, наприклад, досить часто згадувана трилогія Н. Перумова "Кільце Тьми", в усякому разі, це одне з найпопулярніших наслідувань.

Ігрове фентезі узяло від Дж.Р.Р. Толкіна ідею загону, що йде на небезпечну місію, звичайно це місія порятунку світу або щось приблизно такого ж глобального масштабу. Назва "ігрове фентезі" походить від системи рольових ігор, так званої "D&D" ("Dungeons and Dragons", що означає "Підземелля і дракони"). Ця система дуже тісно переплітається з ігровим фентезі - багато книг цього напряму почалися як ігри "Спис Дракона" і його численні відгалуження; серіали "Забуті Країни", "Темне Сонце". Власне, будь-яка книга ігрового фентезі є художньою обробкою сесії D&D. Майже всі ці книги користуються тими самими (з D&D узятими) правилами магії, расами і чудовиськами, так що при бажанні їх можна пекти, як млинці.

У чому ж особливості та найістотніші ознаки фентезі? (1) Насамперед це "своя", тобто авторська реальність. У ній немає обмежень, кожен автор створює свою міфологію, придумує свої правила поведінки в цьому світі, своїх істот або змінює тих, що вже існують, тих же самих ельфів і гномів, наприклад, адже майже в кожному творі вони виглядають і поводяться по-різному. Цей світ автора може бути пов'язаний з нашим, реальним. Але різноманітні "проходи крізь час і простір" з нашого світу в іншій або навпаки характерні скоріше для наукової фантастики.

(2) Інша особливість фентезі втому, що в книгах часто майже все має душу або просто живе - пандетерненізм. Це, звичайно, не означає, що камені повинні говорити, але життя і дії героїв невід'ємно пов'язані з життям природи. Пригадаємо хоч би Гоголя і його "Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем", в якій предмети ніби жили своїм життям, і це неодмінно відбивалося на житті героїв. Але у Гоголя весь твір був пронизаний іронією, у тому числі і "життя предметів", а в фентезі вое це без тіні іронії, ліси і дерева дійсно допомагають або ж, у гіршому разі, заважають у дорозі, а стежина веде героїв у найпрямішому сенсі.

(3) Особистий героїзм, доблесть, хоробрість та інші переваги персонажа можуть допомогти йому стати героєм, при цьому він може навіть врятувати все те, що створив автор у своєму світі, та і сам світ теж. І навіть, якщо цей герой всього лише маленький хоббіт, як у Толкіна, його героїзм зводить його над рештою героїв, іноді навіть ставлячи нарівні з напівбогами або іншими дуже сильними істотами. Але ні про яке єднання з богами не може йти і мови, в цьому плані у фентезі дуже добре читається принцип того, що кит (або будь-яке інше навіть дуже сильна тварина) при всьому бажанні і яких би то не було "наземних" можливостях не полетить, не для того був народжений, так що персонаж, що став героєм, все одно залишається земною і смертною істотою.

(4) Особливості часу та простору уфентезі: Світ як лабіринт, що перебуває у безперервних видозмінах, в динаміці. Цей часопростір суб'єктивований, він також духовний й твориться всіма співучасниками дії, не виключаючи й читача.

У. ле Гуїн була переконана: якщо в 1890-і роки на fantasy дивилися як на якийсь літературний курйоз, що взявся казна-звідки, немов гриб після дощу, якщо в 20-і роки цей жанр сприймався все ще як щось вторинне, якщо в 80-і роки він деградував у процесі комерційної експлуатації, то складається враження, що нехтування критиків жанром цілком справедливе. Хоча навряд чи виправданий песимізм критиків в оцінці жанру. За словами У. Ле Гуїн, наше суспільство - глобальне, багатомовне, жахливо ірраціональне, ймовірно, можна описати лише глобальною, інтуїтивною мовою fantasy. Зважте, що жанр фентезі є своєрідним експериментом у сенсі подолання людиною метафізичних уявлень, адже глобальне перенесення у часі з докорінною зміною цивілізації - це не просто фантазія, а фантазія з претензієюна розширення меж метафізики. Це випробування нашого містичного відчуття, оскільки про діахронічні уявлення за таких хронологій уже не йдеться, нашої здатності до синтезу нового світу, сповненого одухотвореною матерією буття, чаклунського чаду й сліпучої гармонії подоланого хаосмосу. Фактично, єдиною стабільною ознакою цього жанру і є подолання хаосмосу за рахунок розширення меж метафізики.

Література

Апенко Е. М. "Сильмариллион" Дж.Р.Р. Толкина (К вопросу жанровой природы) // Республиканская научная конференция. Зарубежная литература 20-х годов: поэтика жанров. - Тбилиси, 1986. - С. 49-50.

Арутюнян Н. Э. Архетип волшебной сказки в художественной структуре литературной сказки Дж. Р. Р. Толкиена "Хоббит, или Туда и обратно" // Мировая словесность для детей и о детях. - М., 2004. - Ч. 2, вып. 9. - С. 209-214.

Говард Роберт. Конан-варвар. - Ленинград, 1991.

Григорьева Н., Грушецкий В. Несколько слов вначале... // Толкиен Дж.Р.Р. Властелин колец. Кн. 1-3. - М., 1993. - С. 3-7.

Кошелев С. Л. Природа "Повелителя колец" Дж. Р.Р. Толкина // Проблемы метода и жанра в зарубежной литературе. Вып. 6. - 1981. - С. 81-96.

Кошелев С. Л. К вопросу о жанровых модификациях романа в философской фантастике. // Проблемы метода и жанра в зарубежной литературе. - М., 1984. - С. 133-142.

Кузнецова Н. С., Гинзбург О. Типологические характеристики жанра фэнтези и роман Джона Толкина "Властелин колец" // Ученые записки Института непрерывного педагогического образования. - Вел. Новгород, 2004. - Вып. 6. Кн. 1. - С. 258-263.

Мамаева Н. Н. Это не фэнтези! (К вопросу о жанре произведений толкина) // Известия Уральского государственного университета, № 21. - 2001.

Муравьев В. Предыстория // Толкиен Дж. Р. Р. Хранители. - М., 1988. - С. 5-27.

Олейник В. К. Жанр фэнтези в литературе XX века // Очерки истории зарубежной литературы XX в. - Курган, 1996.

Токин Дж. Р. Р. Чудовища и критики. - М., 2008.

Чернухина Т. Б. Поэтика сказочно-мифологического эпоса Дж.Р. Р. Толкиена "Повелитель колец" // Вопросы поэтики художественного творчества: Межвузовский сборник научных трудов. - Ростов-на-Дону, 1991. - С. 46-51.

Штейнман М. А. Английский роман XX века: поэтика иносказания (Толкин и Льюис). - М., 2003.