Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Зміст і структура шкільного курсу літератури
Розділ І.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Зміст літературної освіти учнів, тобто система знань та вмінь, які повинні набути учні певного класу, визначається шкільними програмами і державними документами, обов’язковими для виконання кожним вчителем літератури.
Українська література вивчається в усіх школах нашої держави, хоч і в різному обсязі. Глибоке знання державної мови, культури, літератури українського народу є сьогодні засобом дальшого зміцнення суверенітету України, громадянського виховання підростаючого покоління, прилучення його до загальнонародних моральних цінностей.
Літературну освіту учні набувають в українських і в російських, в молдавських і угорських, польських, болгарських, єврейських та інших школах. В умовах будівництва демократичної держави необхідно забезпечити кожному народові його невід’ємне право вільного національного розвитку. За даними останнього перепису населення, на території України проживає, крім 73,6% українців, 21,1% - росіян, 1,3% - євреїв, 0,8% - білорусів, 0,6% - молдаван, 0,5% - поляків, 0,5% - болгарів. А ще проживають в Україні угорці, греки, гагаузи та інші національності. Тому не може бути єдиної школи для всіх, єдиних програм.
Школа на Україні покликана формувати таку особистість, яка б почувала себе частиною нації, виявляла свою причетність до її історії, традицій, культури, духовного життя.
Інваріантність програм зумовлена також різними типами навчальних закладів (школи-ліцеї, гімназії, профтехучилища, технікуми та ін.), диференціацією навчання в загальноосвітніх школах, яка повинна задовольнити різні природні здібності учнів. Це, насамперед, класи з поглибленим вивченням предметів, різні факультативи тощо.
У загальноосвітніх школах республіки учителям дозволено/працювати за програмами, які складені:
а) співробітниками Інституту педагогіки АПН України;
б) працівниками Київського університету ім. Тараса Шевченка та Інституту українознавства;
в) викладачами Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова та Прикарпатського університету.
Є також авторські програми, за якими працюють вчителі західних регіонів.
Шкільні програми з літератури визначають чітко окреслене коло знань, умінь і навичок, які повинні набути учні кожного класу.
У програми введені найвизначніші твори нашого письменства, що дають уявлення про його жанрову та стильову розмаїтість, відкривають широкі можливості для суспільно-політичного, морального і естетичного виховання підростаючого покоління.
Не можна не погодитися з відомим методистом А. Лісовським, що твори для вивчення в школі повинні добиратися з урахуванням принципу «non multa, sed multum» («небагато, але багато»). Це означаємо добір матеріалу і системи його вивчення повинні будуватися на основі такої стратегії, що дозволяє за короткий час розв’язати багато питань у плані літературної освіти учнів, їхнього виховання, а також розвитку інтересу до літератури, величезний об’єм художньої інформації породжує чимало труднощів у її осмисленні. Намагання ввести до шкільної програми велику кількість імен письменників та їхніх творів, завжди викликало у вчителів реакцію супротиву. Насамперед це пояснювалося тим, що такий підхід не дозволяє учням заглиблюватися в твори, ґрунтовно осмислювати їх, а тому й ефект від ознайомлення незначний. Поверхово вивчені твори швидко стираються з пам’яті і не стають складовою частиною особистості учня, хоч, звичайно, є інша крайність — надто обмежена кількість творів, на матеріалі яких реалізується літературна освіта учнів, не виправдовує себе через збіднене уявлення учнів про українську літературу. Таким чином, у підходах до вивчення художніх творів у школі повинне бути чуття міри.
Оскільки в різних програмах пропонуються для вивчення твори різних письменників, мінімальний обсяг необхідних знань регулюється стандартами літературної освіти. В них визначається також і мінімальний обсяг умінь та навичок школярів.
У всіх класах програмою передбачено вивчення відомостей з теорії літератури, виділені спеціальні години на розвиток усного і писемного мовлення. Цей час учитель використовує для написання учнями переказів, творів та на інші види стилістичних і граматико-стилістичних вправ.
Виділення певної кількості годин на розвиток усного і писемного мовлення аж ніяк не означає, що лише на спеціальних уроках учитель повинен збагачувати мову школярів. Художня література — це мистецтво слова. І чим краще оволодіє дитина скарбами рідної мови, тим повніше вона відчує красу і силу художнього слова. Тому всі уроки літератури, як цього й вимагає шкільна програма, повинні бути пройняті турботою вчителів про розвиток мовної культури наших учнів, що поступово формується на всіх етапах літературної освіти.
Програми відводять спеціальні години для уроків з позакласного читання, мета яких — активізувати читацький досвід дітей.
Найважливішими критеріями добору художніх творів для вивчення в школі мають бути:
а) висока художня цінність;
б) суспільне і літературне значення твору для різних епох;
в) доступність твору відповідним віковим категоріям дітей із врахуванням особливостей їхнього розумового розвитку та пізнавальної діяльності;
г) інтерес, який викликає твір у школярів.
Ми повинні виховувати дітей не на стражданнях народу, а на його громадянській мужності, полум’яному патріотизмі.
Сучасна програма з літератури має передбачати два ступені навчання — пропедевтичний, або початковий курс літератури в п’ятих-восьмих класах і систематичний курс, на основі історико-літературного процесу, у дев’ятих-одинадцятих класах. В основі програми у різних класах лежать ті принципи групування матеріалу, що відповідають віковим категоріям дітей та завданням літературного їх розвитку. У п’ятому-восьмому класах весь навчальний матеріал в основному згрупований за жанровим та тематично-хронологічним принципами. За жанровим принципом групуються народні та літературні казки, прислів’я, загадки, народні пісні та думи, за тематично-хронологічним — окремі твори письменників.
Учні п’ятого класу починають вивчення літератури з народних казок, загадок, прислів’їв. Народна казка —найдоступніший для учнів жанр фольклору. По суті з колискової пісні, з казки починається літературна освіта дітей з перших кроків їхнього життя і осмислення навколишнього світу.
Літературна казка дещо складніший жанр, який легко може бути засвоєний учнями тоді, коли вони набудуть певних умінь і навичок аналізу народної казки.
Здебільшого, у кожному класі середньої ланки літературної освіти збережено лінійний принцип побудови програми. Це означає, що учні постійно знайомляться з новими для них творами й іменами письменників, розширюючи свої літературні обрії. Проте лінійний шлях побудови програми не виключає деякого концентризму. Через багатократне звернення до творчості письменника концентризм пробуджує в учнів середніх класів інтерес до митця як до особистості, збагачує їхнє уявлення про багатогранність його художньої творчості.
Новим етапом літературної освіти учнів є історико-літературний курс дев’ятих-одинадцятих класів. Глибини розуміння учнями окремих творів чи творчості письменника можна досягти лише тоді, коли вони розглядаються на широкому тлі літературного процесу.
Основу курсу літератури дев’ятих-одинадцятих класів складають монографічні і оглядові теми. Центральне місце у шкільній програмі з літератури для старших класів посідає вивчення творчості окремих письменників. Відібрані твори є своєрідними віхами літературного процесу.
Курс літератури дев’ятих-одинадцятих класів, певною мірою, фрагментарний. Він і не ставить за мету дати вичерпне уявлення учням про розвиток літературного процесу в той чи інший період.
Вивчення художніх творів як явищ мистецтва у старших класах нерідко підмінюється вивченням історико-літературного процесу. Історико-літературні знання роблять сприймання художнього твору глибшим і повнішим; без них збіднюється осмислення мистецьких явищ. Та все залежить від того, що ставити в центрі уваги: історико-літературний процес (і в зв’язку з цим розгляд художніх творів) чи навпаки — розгляд творів на міцному ґрунті історико-літературних знань.
У школі вивчається хоч і обмежене, але чітко окреслене коло літературних знань.
Курс літератури в середніх і старших класах передбачає читання і аналіз творів, які можна поділити на три групи:
1) ті, що вивчаються текстуально;
2) твори для позакласного читання;
3) твори для самостійного читання.
Навколо творів першої групи будується система вправ і творчих робіт, спрямованих на розвиток естетичного сприймання, літературних здібностей і мовленнєвих умінь учнів.
У середніх класах особливого значення, як і в початковій школі, має надаватися виразному читанню. Виразне читання є засобом спілкування з письменником. Учні повинні опанувати основні засоби виразного читання (пауза, темп, мовленнєвий такт, наголос, інтонація, мелодика, передача підтексту твору), вміти ставити виконавське завдання, читати твори різних жанрів, виражати ставлення до зображуваного.
У цьому віці учні засвоюють поняття про художню літературу як мистецтво слова, початкові відомості про художній образ. Вони повинні усвідомити основні роди літератури, жанрові особливості народної та літературної казки, байки, переказу, легенди, прислів’я, приказки, загадки, оповідання, гуморески, народної пісні, балади, поеми.
Учні мають навчитися відтворювати в уяві художні картини, зображені письменником; виділяти окремі компоненти художнього твору; встановлювати часові та причинно-наслідкові зв’язки між змальованими письменником подіями; групувати персонажів; переказувати усно й письмово (детально, стисло) невеликий епічний твір або уривки з великого за обсягом епічного чи драматичного твору; складати цитатні й звичайні плани; характеризувати образ-персонаж та зіставляти двох героїв одного твору для виявлення спільного та відмінного в їхніх характерах, в прийомах їх творення, розуміти роль цих прийомів у реалізації творчого задуму письменника; визначати ідейно-тематичну основу твору, композицію, сюжет, позасюжетні елементи, виділяти основи віршованої і прозової мови, ритмічний лад; складати усний і письмовий твір-роздум за твором, що вивчається; давати усний відгук про самостійно прочитаний літературний твір; користуватися словниками, довідниковими відомостями з хрестоматії та інших книжок.
Поданий перелік знань і вмінь учнів є мінімальним.
старших класах поглиблюється поняття про народну лірику, народну драматургію і народний епос та їх жанри, про жанрову своєрідність творів письменників (послання, новела, памфлет, фейлетон, нарис, сонет, роман і його види, драма, комедія, трагедія та ін.), про кінодраматургію.
Учні повинні знати:
— основні етапи розвитку літератури та найважливіші факти літературного процесу;
— етапи життєвого і творчого шляху письменників;
— проблематику та ідейно-тематичну основу творів, особливості композиції, сюжет;
— місце і значення кожного твору в доробку письменника та літературному процесі даного періоду;
— оцінку вивчених творів у літературно-критичних статтях, світове значення рідної літератури.
У старшокласників повинні бути сформовані поняття про:
— суспільне значення літератури, творчі методи та літературні напрями, індивідуальний стиль письменника, народність літератури;
— типові характери, конкретно-історичне та загальнолюдське (на прикладах персонажів вивчених творів);
— визначальні ознаки силабо-тонічної і тонічної систем віршування.
Старшокласники повинні вміти:
— виявляти основні проблеми, порушені у творі;
— аналізувати твір із врахуванням його ідейно-художньої цілісності та авторської позиції, єдності змісту та форми;
— зіставляти різні погляди в ході полеміки, виявляти здатність доводити свої твердження, власну думку про твір;
— складати тези й конспекти критичних статей, рецензії на самостійно прочитані книжки, а також на твори інших видів мистецтва, пов’язані з літературою;
— писати усні й письмові твори-роздуми проблемного характеру (зокрема індивідуальні, порівняльні, групові характеристики) на основі вивчених творів, а також твори-роздуми на публіцистичні теми, рецензію (або відгук) на самостійно прочитану книжку, переглянутий кінофільм, телепередачу, театральну виставу;
— готувати доповідь або реферат на літературну тему;
— користуватися довідковими джерелами, зокрема літературними енциклопедіями та словниками літературних термінів.
Старшокласники мають опанувати теоретико-літературні знання про суспільне значення художньої літератури.
Цей мінімальний перелік знань і вмінь учнів має бути значно розширеним у класах з поглибленим вивченням літератури.
Однак слід відмовитися від характерного для програм старших класів академізму, прагнення всебічно висвітлити історію літератури. Це перевантажує навчальні програми й негативно впливає на літературну освіту учнів.
Надаючи великого значення рідній літературі в духовному розвитку особистості, не варто забувати, що її вивчення може бути успішним лише тоді, коли вона розглядається не як ізольована, а як замкнута художня система, а в тісних взаємозв’язках з літературами інших народів, у контексті світового літературного процесу. А тому, крім рідної літератури, в усіх школах учні повинні вивчати курс світової літератури. Саме через неї школярі прилучаються до кращих надбань нашої цивілізації, до загальнолюдських цінностей. Тільки в контексті світової культури можуть бути правильно осмислені твори національних письменників.
