Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Завдання вивчення літератури в середній школі
Розділ І.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Уважно розглянувши завдання вивчення літератури учнями, можна помітити суттєві відмінності на різних етапах розвитку нашої школи, й не лише під впливом різних вимог життя. Художня література та її роль у формуванні молодого покоління розглядається під різним кутом зору, при цьому — універсалізувалася та чи інша сторона її можливого впливу й закономірно применшувалася чи зовсім ігнорувалася інша. Ще понад сто років тому, у викладанні літератури яскраво виявилися три течії — логіко-стилістична, освітньо-виховна і етико-естетична.
Прихильники логіко-стилістичної течії на перший план ставили розвиток навичок мислення і мови в учнів. Родоначальником цієї течії був Ф. Буслаєв (1818-1897). Саме Ф.Буслаеву належить думка, що необхідно безпосередньо знайомити дітей з текстами художніх творів. Ця очевидна для нас істина у 40-х роках минулого століття, в умовах засилля в школах риторики і піїтики, сприймалася як смілива педагогічна ідея. Проте завдання вивчення літератури учнями Ф. Буслаєв зводив до так званого філологічного аналізу тексту, до граматичних вправ на уроці.1 Його методична концепція значною мірою була породжена світоглядною позицією автора. Для Ф. Буслаєва, людини консервативних поглядів, що не поділяла політичних ідей революціонерів- демократів, аналіз літературних творів у школі не міг ґрунтуватися на принципі єдності змісту і форми. Буслаєв побоювався впливу на свідомість учнів передових поглядів демократичних письменників, а тому радив з навчальною метою переважно використовувати на уроках художні твори давньої літератури. Пізніше прихильники логіко-стилістичної течії — Л. Поліванов (1838 - 1899), Д.Тихомиров (1844-1915) та ін. — уже не відкидали тих освітньо-виховних завдань та етико-естетичних функцій, з урахуванням яких повинне будуватися вивчення літератури. Але на перше місце вони висували логіко- стилістичний підхід до аналізу художніх творів.
Представники логіко-стилістичної течії у методиці викладання літератури науково обґрунтували ряд форм і прийомів роботи, які увійшли у методичний арсенал учителя-словесника. Це і прийоми пояснення незрозумілих слів, з’ясування окремих аспектів композиції твору, зокрема — складання учнями різних планів на основі прочитаного, це і форми роботи з розвитку мовлення учнів.
Типовим представником освітньо-виховної течії у методиці викладання літератури був відомий методист В. Стоюнін (1826-1888), праці якого викликали особливий інтерес серед вчителів-словесників. Він розглядав художню літературу у шкільній практиці як об’єкт не лише мистецтва, а й науки, надаючи особливого значення формуванню світогляду учнів, вихованню у них засобами художнього слова кращих моральних якостей. В. Стоюнін наголошував на необхідності вивчення у старших класах курсу історії літератури, який повинен знайомити дітей з найважливішими суспільно значимими творами. На першому плані у процесі аналізу художнього твору В. Стоюнін ставив ідейний зміст, підпорядковуючи йому розгляд певних компонентів художньої форми.2
Освітньо-виховну функцію літератури в шкільному курсі наполегливо захищав В.Водовозов (1825-1886).3
Серед представників етико-естетичної течії у методиці літератури чільне місце посідає В. Острогорський (1840-1902). Основний смисл вивчення художніх творів у школі він вбачав у вихованні в учнів почуття прекрасного, розвиток естетичного смаку, відтворюючої уяви, шліфування культури почуттів. Виховувати прекрасне, твердив В. Острогорський, — це не лише розвивати здатність розуміти дітьми красу поетичної форми, а й дбати про формування їхніх естетичних критеріїв, крізь призму яких вони оцінюватимуть добро і зло, істину й неправду, любов і страждання.4 В. Острогорський та його послідовники, намічаючи систему роботи над твором, переважно апелювали до емоцій учнів, їхніх почуттів. Особливого значення вони надавали прочитанню художнього твору, вивченню напам’ять, слову вчителя, яке, на їх думку, здатне пробудити в дітях глибокий інтерес до літератури. Вони твердили, що слід вивчати навіть і в старших класах не історію літератури, а лише окремі художні твори, на ґрунті яких можна формувати почуття прекрасного. В. Острогорський та його учні розробили багато цінних форм і методичних прийомів роботи з твором, які посилюють емоційність сприймання мистецтва. Погляди представників цих шкіл так чи інакше відбилися і в методичних дискусіях, і в полеміках нашого часу щодо вивчення літератури в школі. Тут варто згадати й численні полемічні виступи письменників, учителів, науковців з приводу викладання літератури в школі. Характерно, що і тепер дехто розглядає цей процес з чисто емоційних позицій. Автори подібних концепцій заперечують доцільність планомірного і систематичного озброєння учнів знаннями літературознавчої науки, бо це, на їх думку, позбавляє дітей радості від спілкування з мистецтвом.
На сучасному етапі розвитку нашої школи жодна з цих трьох течій не стала однозначно панівною у викладанні літератури. З них усіх вчитель використовує найкраще, найпридатніше для навчання та виховання підростаючого покоління. Сучасна школа повинна прищепити учням стійкий інтерес до художньої творчості, необхідність систематичного спілкування з нею. Глибоко вмотивованою і справедливою, на наш погляд, є думка, що «людина кожна якоюсь мірою поет».5 Яким би не був технічний прогрес, він не здатний заглушити потяг до літератури. «Людина віку кібернетики, ери техніки, — підкреслював Олесь Гончар, — відчуватиме особливу жагу до мистецтва, до поезії, до творчості художньої, цінуватиме її, як горожанин цінує клапоть блакитного неба чи зелене деревце серед урбаністичного громадива залізобетонів... Змінюватимуться форми мистецькі, види художньої творчості, оновлюватимуться вже відомі художні структури, виникатимуть нові, але сама потреба творчості не зникне в людині, житиме в ній вічно, як потяг до краси, до істини, як духовне начало».6
Література як вид мистецтва і як шкільний предмет не одне і те ж. Які ж навчально-виховні завдання ставляться перед учителями-словесниками? З якою метою вивчають учні художні твори?
Як шкільний предмет література багатофункціональна, інтегральна за своїм призначенням. Одним з найважливіших завдань, які необхідно розв’язати у процесі вивчення літератури, є забезпечення ідейно-естетичного впливу художніх творів на учнів, використання їх високого потенціалу з метою формування всебічно розвиненої особистості, громадянина України, якому притаманні висока культура, широкий кругозір, творчі здібності, загальнолюдські цінності, високі моральні ідеали.
Література як навчальний предмет формує гуманістичні якості людини. На матеріалі художніх творів учні повинні емоційно пережити, глибше зрозуміти, що таке добро і зло, в чому смисл людського життя, щастя, яке місце людини в суспільстві, що таке активна життєва позиція, людська совість, обов’язок, подвиг, честь. Художні твори сприяють самовихованню, допомагають усвідомити своє місце в суспільстві. Не випадково літературу називають підручником життя. І завдання вчителя — зробити уроки літератури уроками морального прозріння учнів. Ще стародавні греки вважали, що мистецтво здатне духовно очищати людину.
Фундаментальні цінності, що набувалися віками й робили людину шляхетною, справедливою, гуманною, тепер значною мірою втрачені. Підірвана основа таких етичних категорій, як честь і совість, що послабило здатність людей до морального самоконтролю. Сьогодні ми стали свідками того, як тисячі людей відійшли від духовних та культурних надбань свого народу, поставили себе у неприродні, несумісні з власною сутністю умови життя, що привело до духовного збіднення, падіння моральний основ, девальвації вічних загальнолюдських цінностей, а це, в свою чергу, відгукується екологічними катастрофами, кризами ідеології, політики, економіки і т.д.
Підрив основ народної моралі був закономірним наслідком. Як відзначав Г.Ващенко у своїй праці «Виховний ідеал», комуністична система оцінювала вчинки людей суто за зовнішніми мотивами, підпорядковувала особистість інтересам партії. А тому совість приглушувалася вседозволеністю, почуття сорому перед людьми і страх перед Богом вихолощувалися класовими інтересами та войовничим атеїзмом. Все це породжувало й інші негативні риси, а саме: відсутність у людей власних переконань, критичної думки, непримиренну ворожість до інших ідеологій, культ і обожнювання вождів, хворобливий радянський патріотизм.7
У відродженні втрачених критеріїв моральності, які виробило людство на шляхах гуманістичного поступу, в утвердженні вічних загальнолюдських уявлень про моральні та етичні норми поведінки, що становлять основу буття людини, літературі належить особлива роль. На уроках літератури повинні формуватися моральні ідеали підростаючого покоління, нерозривно пов’язані з естетичними уявленнями про прекрасне. Моральний ідеал — це узагальнений синтез важливих моральних принципів, норм, мірило людської поведінки особистості. Формування національної самосвідомості засобами літератури — це процес виховання таких ідеалів, такого типу особистості, яка постійно почуває себе частиною нації, виявляє свою причетність до її історії, традицій, культури, духовного життя у широкому значенні цього слова.
Література здатна пробуджувати в людині художника, розвивати в неї вміння естетично освоювати світ. Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький та інші письменники не просто змальовували окремі картини природи. Вони відтворили за допомогою художнього слова красу і велич рідної землі, як увіковіч- нили її на своїх полотнах відомі художники засобами живопису. У творах письменників утверджується краса людської поведінки, краса вірності в дружбі, в коханні, в любові до батьківщини. Спрямувати увагу дітей на це прекрасне, виховувати зневагу до всього потворного — одне з найважливіших завдань вивчення літератури в школі.
Естетично сприймати художній твір означає не тільки усвідомлювати змальовані письменником образи і картини, а й висловлювати своє ставлення до них. Радість чи гнів у спілкуванні з мистецтвом — необхідні умови повноцінного його сприймання. Без глибокого розуміння прекрасного і героїчного не можна сформувати патріотичні почуття молоді, високі моральні якості та ідейні переконання.
Прекрасне в мистецтві — це не щось незвичайне, а насамперед те, що облагороджує людину, робить її духовно багатою. Це також й те, що художньо довершене. «Гоголівські фігури, такий Хлестаков, Сквозник-Дмухановський, Ноздрьов, Плюшкін і т.ін., — зазначає І.Франко, — певно, не взірці ані фізичної, ані моральної краси, а проте вони безсмертні, безсмертно гарні артистичною красою».8
Як повноцінний засіб пізнання життя художня література має свої переваги перед іншими засобами інформаційного впливу хоча б уже тому, що предмет художньої літератури не обмежений рамками простору і часу. Вона знайомить читачів з життям людей різних епох, з їхніми звичаями, побутом, мріями й сподіваннями і є акумулятором морального досвіду народу, нагромадженого в процесі його багатовікової історії.
Звичайно, люди далеко не завжди глибоко усвідомлюють значення того чи іншого твору у своєму духовному розвитку. Як справедливо відзначив Л. Виготський, «мистецтво можна назвати реакцією, віддаленою за перевагою, тому що між його дією і його результатом лежить більш або менш тривалий період... Естетична емоція не викликає негайної дії,... вона виявляється в зміні установки».9
Література і мистецтво відкриває перед читачами унікальні можливості для виховання культури почуттів і переживань, що є основою здорової людської поведінки. «...Коли б мені випало вдруге пережити своє життя, — писав відомий вчений Чарльз Дарвін, — я поставив би собі за правило читати поетичні твори і слухати музику хоча б раз на тиждень; можливо, шляхом таких (постійних) вправ мені вдалося б зберегти активність тих частин мого мозку, які тепер атрофувались. Втрата цих смаків, можливо, рівнозначна втраті щастя і шкідливо позначається на розумових здібностях, а ще ймовірніше — на моральному характері, бо послаблює емоційну сторону нашої природи».10
Культура почуттів формується у людини поступово і є не лише похідною від інтелектуального розвитку. Це двоєдині важливі компоненти, що є визначальними у формуванні особистості людини. Розумне поєднання інтелектуальних та емоційних чинників на уроках літератури сприяє повноцінному вихованню учнів засобами художнього слова. Без розвитку емоційної культури, без пережиття, сердечної зворушеності не може бути справжнього виховання засобами мистецтва. Інтелектуально розвинена людина з бідною емоційно-образною сферою не може бути ідеалом суспільства. Розвитку культури почуттів у школі повинна приділятись така ж увага, як і розвитку культури думки. Суспільству потрібна людина не лише зі світлою головою, а й з чуйним серцем.
Витонченість душевного розвитку особливо потрібна тепер. Сучасні дослідження засвідчують, що в епоху науково-технічної революції значно послаблюється емоційна чутливість, і врятуватися від емоційної тупості можна лише шляхом прилучення дітей до надбань вітчизняної і світової культури.
Література покликана глибоко заглянути у внутрішній світ людини, розкрити діалектику людської душі. Художні твори не лише показують, а й психологічно вмотивовують вчинки та почуття персонажів. «Найголовніша мета мистецтва, — писав Л. Толстой, — висловити правду про душу людини, висловити такі таємниці, які не можна вимовити простими словами... Мистецтво є мікроскоп, який наводить художник на таємниці своєї душі і показує ці загальні для всіх таємниці людям»11 За допомогою слова можна передати усе побачене, відчуте, уявне. Письменники мають «далеко більше спромоги намалювати всяку картину, вивернути перед очима людську душу, вирисувати забої серця, бо у маляра кілько й спромоги, що краски, а в нас — живе людське слово, яким збагнеш найтендітніші почування...»12 — зазначав Панас Мирний.
Важливе значення має художня література і для розвитку уяви, фантазії, сміливого пошуку, наукової інтуїції в людині. Різні вчені стверджували, що чимало своїх наукових відкриттів, винаходів вони зробили завдяки літературі, особливо завдяки художній фантастиці, яку вони розглядають як матір наукової істини. З цього приводу цікавими є висловлювання Д.Менделєєва, К.Ціолковського, А.Ейнштейна.
У середній школі літературний твір виступає у двох вимірах: як вид мистецтва і як об’єкт літературознавчої науки. Наприклад, вивчаючи у дев’ятому класі повість Г.Квітки-Основ’яненка «Маруся’’, учні розглядають таке поняття як «сентименталізм», його місце у творчості письменника і в літературному процесі загалом. З цього погляду будуть проаналізовані художні образи і деталі, в яких виявляється, з одного боку — глибокий інтерес письменника до простого народу, його побуту й звичаїв, а з другого — надмірна чутливість та зайве моралізаторство автора. Учні поступово засвоюють систему теоретико-літературних знань, що необхідні для сприйняття художньої літератури в її образній специфіці, вироблення наукових критеріїв оцінки мистецьких явищ. На уроках вони вивчають твори різних жанрів, стилів, напрямків, поступово осмислюючи історію літературного процесу.
Знайомлячись із найвизначнішими зразками фольклору і творчістю письменників, учні усвідомлюють зв’язок художньої літератури з життям, основними закономірностями його розвитку. В школі вони вчаться аналізувати художні твори як явища мистецтва.
У процесі вивчення літератури учні повинні засвоїти систему конкретних і узагальнених знань. З одного боку, це конкретні факти, з другого, — закони, теорії, принципи, поняття. Коли говорять про якість знань, мають на увазі їх глибину і широту. Глибина знань включає в себе і вміння вільно оперувати ними у нестандартних обставинах, ситуаціях, умовах. А це в свою чергу вимагає формування в учнів узагальнених умінь і способів розумових дій, які необхідні кожній культурній людині в житті, у спілкуванні з мистецтвом, для якої поетичне слово стало життєвою духовною потребою.
Вивчення літератури в школі передбачає також проблему формування читацьких якостей учня: емоційну схвильованість, розвинуту творчу уяву; здатність до співпереживання естетичної насолоди; вміння «читати» словесні образи; бачити художні деталі; усвідомлювати індивідуальність письменника; вміти сприймати художній твір в його цілісності та єдності; осмислювати створені письменником характери, конфлікти, ідеї, позиції автора; самостійно і обґрунтовано оцінювати літературні явища, вміти зіставляти, аналізувати і оцінювати твори і творчість різних письменників.
Кваліфікованим ми називаємо такого читача, який сприймає художній твір як явище мистецтва, вміє проникати в особливості художнього зображення. Мистецтво розраховує на вразливого, вдумливого, чуйного, а не байдужого читача, на його уяву, на певний резонанс у його душі. Звертаючись до читачів, Л. Толстой дає їм такі настанови: «Щоб ви були вразливими, тобто могли б іноді пошкодувати від душі і навіть пролити кілька сліз над вигаданою (письменником — Є.П.) особою, яку ви полюбили, і щиро радувалися б за неї, і не соромилися б цього».13
Щоб бути кваліфікованим читачем, для сприйняття і правильного розуміння художніх явищ необхідні такі групи вмінь:
1) засвоєння і усвідомлення предметного логіко-понятійного змісту художніх творів, уміння цілісно сприймати картини життя, змальовані письменником, проникати у внутрішній світ літературних героїв, розуміти їхні думки, почуття і переживання, виявляти своє власне ставлення до них;
2) сприймання художніх творів з позицій мистецтва, тобто вміння оцінювати елементи структури твору в їх єдності і взаємозв’язку, розуміння мови мистецтва, проникнення в особливість авторського освоєння дійсності (ставлення письменника до змальованих явищ, подій, що виявляється в усіх компонентах художньої структури, а також творчий задум, реальне і суб’єктивне в мистецтві, життєва концепція, втілена у творі тощо);
3) розгляд літератури в її тісному взаємозв’язку з конкретно-історичною епохою. Учні повинні вміти сприймати твори в контексті часу, відчувати соціально-історичну детермінацію створених письменником людських характерів.
Навчальна діяльність учня залежить також і від характеру розвитку мислительної сфери. «Знання, — писала Н. Менчинська, — це верхній шар, поверховий... глибший пласт — це володіння прийомами розумової діяльності, вміння виконувати розумові операції в процесі розумової діяльності..., «добування» і «застосування» знань...»14 На її думку, важливе значення в оволодінні прийомами розумової діяльності належить широті та стійкості проявів мислительних процесів. Найістотнішими показниками розумових якостей є такі з них: самостійність, продуктивність, гнучкість, критичність. Вони залежать від багатьох умов, насамперед від інтелектуальних властивостей індивіда та особливостей їхнього розвитку.
На уроках літератури, крім специфічних умінь, зумовлених особливостями предмета, учні набувають уміння загальні й інтелектуальні, які формуються в процесі вивчення всіх шкільних дисциплін. Це — вміння аналізувати, зіставляти факти, виділяти в них істотне, спільне, характерне для багатьох явищ, порівнювати їх, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, обґрунтовувати, вмотивовувати думку, робити певні висновки і узагальнення та ін. Діапазон їх формування дуже широкий і виходить далеко за рамки тієї чи іншої шкільної дисципліни. Сюди можна віднести також і комунікативні, і мовленнєві вміння в широкому значенні слова, і вміння слухати, спостерігати, висловлювати свої думки в усній та письмовій формі.
Розвитку таких умінь у школі слід надавати особливої уваги, адже навчальна діяльність більшістю випадків пов’язана саме зі сприйняттям інформації, з читанням, слуханням, писанням.
По-друге, це організаційні та самоосвітні вміння і навички.
По-третє, вміння і навички, зумовлені специфікою навчального предмета, його особливостями, без чого не можна повноцінно сприймати твір як явище мистецтва, як непотворну ідейно-художню структуру, розуміти своєрідність творчого бачення письменника тощо. Всі ці групи вмінь тісно пов’язані між собою і взаємодоповнюють одна одну.
Примітки
1 Див.: Буслаев Ф.И. О преподавании отечественного языка. - М., 1844. - Ч. І. - С. 215-328.
2 Стоюнин В.Я. О преподавании русской литературы. Изд. 7-е. - СПБ, 1908.
3 Водовозов В.И. Словесность в образцах и разборах. - СПБ, 1868.
4 Острогорский В.П. Беседы о преподавании словесности. - СПБ, 1913.
5 Рильський М. Вибрані твори. - К.: Дніпро, 1977. - С. 241.
6 Літературна Україна. - 1966. - 17 листопада.
7 Див.: Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава: Полтавський вісник, 1994. - С. 11 - 30.
8 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - К.: Наук, думка, 1981. -Т. 31. - С. 118.
9 Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Искусство, 1965. - С. 332.
10 Дарвин Ч . Сочинения. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - Т. 9. - С. 339.
11 Толстой Л.Н. Полн. собр. соч. - М., 1958. - Т. 53. - С. 84.
12 Панас Мирний (Рудченко П.Я.). Зібр. творів: У 7 т. - К.: Наукова думка, 1955. - Т. 7. - С. 439
13 Толстой Л. Об искусствен литературе. - М.: Сов. писатель, 1958. - Т. 1. - С. 328.
14 Менчинская Н.А. Психологические вопросы анализа развивающегося эффекта обучения // Вопросы организации методов исследования знаний, умений и навыков учащихся. - М., 1973. - С. 17.