Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Складання кіносценарію
Вивчення творів різних жанрів
Розділ VІІ.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Під час вивчення художніх творів можна практикувати і такий вид роботи, як складання кіносценарію. Він розвиває в учнів творче мислення, внутрішнє бачення взаємно пов’язаних між собою компонентів твору. Термін кіносценарій як вид роботи, що практикується у процесі вивчення учнями творів, давно вже узаконений у практиці вчителів. Проте він має умовний характер. У школі не вчать учнів складати кіносценарії у буквальному розумінні цього слова (мова кіно аж ніяк не зводиться до простого ілюстрування художнього твору, якщо кінофільм навіть будується на основі літературного першоджерела). Це скоріше «гра у кіно», методичний прийом, який допомагає проникнути в художній текст, сприяє розвитку в учнів відтворюючої уяви. Звичайно, складаючи кіносценарій, учні осмислюють і деякі особливості мови кіномистецтва.
Складання кіносценарію має багато спільного з усним малюванням. Щоб скласти кіносценарій, необхідно логічно виділити вузлові моменти твору чи його окремі частини, намітити послідовність певних картин, дати заголовок кожній картині і детально описати її. Якщо явища життя, відображені в літературному творі, у процесі усного малювання передаються статично, як на живописному полотні, то в кіносценарії вони відтворені в динаміці, в дії.
Навчаючи учнів колективно складати кіносценарій, можна спочатку запропонувати їм подивитися фрагмент кінофільму, який побудований на сюжетній основі того ж твору. Учням слід пояснити, що, відтворюючи окремі епізоди, автори фільму користуються різними планами художнього зображення дійсності. Великий план використовується тоді, коли ставиться завдання привернути увагу до певних об’єктів, окремих рис зовнішності героя тощо. Важливі об’єкти, які не вимагають особливо детального розгляду, переважно зображуються середнім планом. Якщо виникає необхідність показати фон, на якому відбувається дія, користуються загальним планом.
Перш ніж складати кіносценарій, учні розв’язують для себе ряд завдань: яке повинне бути основне звучання фільму, які моменти твору можуть бути екранізовані, що не піддається екранізації і чи можна це передати за допомогою інших засобів зображення, який матеріал скоротити, перекомпонувати, додати, виходячи з основного спрямування твору.
Підсумовуючи, зазначимо, що в основному складання кіносценарію проходить такі етапи:
1) вибір для екранізації завершеної частини твору;
2) виділення у тексті основних епізодів;
3) визначення назви сценарію, перелік героїв фільму;
4) аналіз тексту кожного епізоду;
5) підготовка чорнового варіанту сценарію.
Покажемо це на прикладі роботи над першою частиною оповідання М.Коцюбинського «Дорогою ціною» (від початку до слів: «Остап йшов навпростець...»). Учні відшукують у творі логічно закінчені епізоди. їх можна назвати так:
1. Зустріч Остапа і Соломії.
2. На березі ставу.
3. Умовні.
4. Прощання.
Дійові особи: Остап і Соломія.
Після цього необхідно визначити основні мотиви цього уривка. З цією метою пропонуємо з’ясувати, що заставило Остапа покинути рідне село розлучитися зі своєю коханою, як оцінює наміри Остапа Соломія, про що вона повідомляє йому.
Висновок: основний мотив фільму — прагнення до життя, до волі.
Зошит ділимо на три частини,—відповідно заповнюємо кожну графу. Перша графа — місце дії, друга — зміна планів зображення, третя — звукове оформлення епізоду.
Ставимо перед учнями запитання: як починається твір? Де відбувається дія першого епізоду? Як можна було б відтворити на екрані зміну планів зображення? Які картини необхідно було б показати?
Так ведеться робота й над іншими епізодами. В результаті учні роблять у зошиті записи:
Місце дії
Біля хати Соломії
Зміна планів зображення
Середнім планом зображується окутане темрявою село. Блимають поодинокі вогні. На їхньому фоні виділяється яскраво освітлений панський палац. Великим планом показано, як попід хатою, що трохи видніється на темному фоні, крадеться чиясь постать. Остап наближається до Соломії.
Звукове оформлення епізоду
Чути, як гавкають собаки, тривожно покрикує сова, недалеко виспівує невгамовний хор жаб, що «намагалися перекричати одна одну». Остап повідомляє Соломію про свій намір тікати за Дунай. Вона розповідає йому, що робиться у панських горницях, і пропонує на прощання піти посидіти до ставка.
Місце дії
Над ставком
Камера фіксує обриси ставка. Перед глядачем пропливають верби над ставком, кущі верболозу, зарості очерету, що легко погойдується. По чистому плесу, з глибини якого визирає зоряне небо, пливе туман. Біля берега човен, оточений осокою і лапатими лопухами.
Звукове оформлення епізоду
Чути легкий плескіт хвиль і той же крик жаб.
Інсценізація твору
Ефективною формою роботи, що розвиває творче бачення дітей, а також допомагає вловити взаємозв’язок між окремими компонентами епічного твору, розкрити характер літературних героїв, є інсценізація. Щоб інсценізувати твір, необхідно виділити найвагоміші епізоди, об’єднати їх в яви і дії, як у драматичному творі, визначити виконавців дійових осіб, дати окремі ремарки до яв.
Наприклад, інсценізуючи оповідання О.Довженка «Мати», визначаємо такі дійові особи:
Читці.
Марія Стоян, жінка-селянка.
Василь, її син,
Степан Пшеницин,
Радянські льотчики
Костя Рябов
Палажка, вдова начальника поліції.
Фашистський офіцер.
Фашистські солдати.
Радянський командир.
Радянські воїни.
Селяни.
Інсценізація може складатися з прологу, трьох дій і епілогу.
Ось, наприклад, як можна інсценізувати першу дію:
Зима. Ніч. У сільській хаті блимає каганець. Марія Стоян, схилившись біля столу, сидить у глибокій задумі. Надворі люто виє хуртовина, кидає снігом у шибки. Чується стукіт у двері.
Марія. Хто тут?
Голоси. Тьотушка, пустіте, погібаєм...
Марія. Що ви, голубоньки, які ви, звідки?
Льотчики. Ми руські, тьотушка. Свої ми. Льотчики! Ми впали.
Марія. Господи, синочки, йдіть мерщій. Я двері зачиню... Чи ж ніхто не бачив? Німців же повно.
Читець. Півтори доби проспали Степан Пшеницин і Костя Рябов, льотчики родом із Уралу. Неголені, опалені морозами, вітрами і лютими пригодами життя, вони грізно стогнали уві сні й дихали важко. А Марія Стоян, як рідна мати, виявляла до них синівську турботу: обмивала ноги їм гарячою водою і грубу натопила, розігрівала разів зо три їжу, плакала над ними вночі і вдень, згадуючи своїх синів Івана й Василя. Марія. Хто ж їх нагодує, хто пригріє у лиху годину? Де вони? Може, лежать уже десь у полі, мов скляні, чи висять на шибеницях у німецькій неволі і вороння клює їм очі на морозі. І ніхто не гляне вже, і не спитає, не заплаче!.. Так багато смерті навкруги. Діти, діти...
Якщо твір великий за обсягом, недоцільно давати учням завдання повністю інсценізувати його, оскільки цей вид роботи вимагає значної затрати часу. Тому краще брати для інсценізації окремі епізоди. Можна поділити клас на декілька груп і кожній дати завдання. Інсценізовані епізоди твору слід використовувати на різних етапах його вивчення — під час засвоєння змісту (якщо інсценізація готувалася учнями завчасно під керівництвом учителя), а також у процесі аналізу, на завершальному етапі.
Так, наприклад, може бути інсценізований уривок з повісті І.Нечуя- Левицького «Кайдашева сім’я»:
I. Підготовка до заходу:
Площа класу поділена на дві частини. З однієї сторони стоїть пліт з глечиками, два заступи, з другої— повітка, де старий Кайдаш майструє.
II. План проведення:
Звучить грамзапис від слів «Недалеко від Богу слава...» до слів «...Лаврін проворно совав заступом по землі.».
В цей час старий Кайдаш майструє в повітці, а його два сини поправляють плоти під стіжки.
Лаврін: Карпе! А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.
Карпо: Посватаю, кого трапиться.
Лаврін: Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки на всі Семигори нема.
Карпо: То сватай, як тобі треба.
Лаврін: Як на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки: моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, а другій брові й ціни нема.
Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби. Лаврін: То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
Карпо: І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.
Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонесенько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.
Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.
Карпо: Коли в Химки очі витрішкуваті, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть.
(Батько перестав стругати і почав прислухатися до розмови...)
Кайдаш: А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете Богзна що? Чи то можна в таку п’ятницю паскудити язики?
Карпо: В Семигорах нема де і втопитись, бо в ставках старій жабі по коліно.
Кайдаш: Говори, дурню! Нема де втопиться. Як Бог дасть, то і в калюжі втопишся. Карпо: Хіба з корчми йдучи... (І тим самим нишком натякнув батькові, що батько любить ходить до корчми).
Кайдаш: Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами. (Кайдаш сплюнув і пішов у повітку. Хлопці трохи помовчали, але прегодя знов почали балакати, спершу тихо, а далі все голосніше, а потім і зовсім голосно).
Лаврін : Карпе! Скажи-бо, кого ти будеш сватать?
Карпо: Ах! Одчепись од мене.
Лаврін: Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулинка, повновида, як повний місяць, в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, сама дівка здорова, як тур. Карп о: Гарна... Мордою, хоч пацюки бий, сама товста.
Лаврін: Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка, губи маленькі, як рутяний лист.
Карп о: Вже й знайшов красуню? Та в неї лице, як тріска, стан, як копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
Лаврін: Але ж ти й вередливий. То сватай Хотину Корчаківну.
Карпо: Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть. Лаврін: Ну то бери Ганну.
Карпо: Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з’їси, поки обійдеш, а як іде... Кайдаш: Господи! Чи в вас Бога нема в серці, що ви в таку святу п’ятницю паскудите язики. Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь Господа на небі? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите та тільки язиками чорт знає що верзете!
Карпо: Тату! Ви покинули майструвати, і ми вам нічого не кажемо.
(Сини почали знову розмовляти. Старий Кайдаш пішов у повітку).
Лаврін: Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.
Карпо: Мені аби була робоча і проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в Спасівку.
Інсценізації творів особливо подобаються молодшим підліткам, які ще мислять конкретними образами. Підлітки здатні до фантазування, вигадки, гри.
Уроки рольової гри надовго запам’ятовуються дітям ще й тому, що вони вражають їх наочно-образним сприйманням тексту, своєю емоційністю. Навчаючись, дитина має потребу не лише в набутті знань, а й у повних переживаннях.
Урок рольової гри для учнів — велике свято. З ним пов’язане і виготовлення масок, костюмів, декорацій. Так, інсценізуючи казку І.Франка «Фарбований Лис», діти готують маски Лиса Микити, псів, Вовчика-братика, Вовчиці, Ведмедя, Кабана, Оленя, Мавпи Фрузі, орлів, яструбів, зайців, білок, Лося.
Вживання в роль вимагає від учня пошуку потрібних інтонацій, з допомогою яких будуть відтворені образи-персонажі.
Ось, наприклад, перша картина першої дії казки І.Франка «Фарбований Лис»:
(Краєвид села. Входять Лис Микита з товаришами.)
Лис Микита: Що ви собі думаєте! Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто з торговиці курку вкраду.
1- ий товариш: Ет, іди, не говори дурниць.
Лис Микита: Що, дурниць! Ану, побачите (нахваляється).
2- ий товариш: Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулиці ходять, то вже
хіба б ти перекинувся в блоху, щоб тебе не побачили й не роздерли.
Лис Микита: Отже, побачите, і в блоху не перекинуся, і нерозідруть мене!
Учні повинні передати і зухвалість Лиса-Микити, і здивування та разом з тим і недовіру його товаришів.
Таким чином, інсценізація казки є й засобом проникнення в її зміст та підтекст.
