Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000

Про специфіку вивчення драматичних творів
Вивчення творів різних жанрів
Розділ VІІ.

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

У програмі з української літератури для середньої школи, крім творів епічного та ліричного роду, представлені драматичні твори.

В епічних творах характери дійових осіб розкриваються через авторську розповідь і, на відміну від драматичних творів, авторським характеристикам належить особлива роль. Письменник характеризує вдачу героїв, допомагає читачам зрозуміти причини щастя чи горя персонажа. Пригадайте, як народ- автор змальовує трьох братів у казці «Названий батько» або як Іван Франко розповідає про вдачу і дивовижне везіння в житті Лиса Микити. Подібних авторських характеристик ви не знайдете у драматичних творах.

Авторські характеристики зводяться до скупих ремарок, тобто зауважень, що стосуються поведінки акторів. Ці поради адресовані режисеру — художньому організатору, керівникові театральної постановки. На самому початку тексту п’єси автор також подає список дійових осіб, де може вказувати їхній вік, зовнішній вигляд тощо. Ознайомлення з цим списком дає можливість уявити, про кого йдеться у п’єсі.

Для п’єси характерна діалогічна мова викладу, зміст драматичного твору читач сприймає на основі діалогів, тобто розмов між двома, трьома або більше героями п’єси, а також із монологів-роздумів дієвої особи вголос, розмови з самим собою або з глядачами.

Психологічні дослідження підтверджують, що під час читання п’єси в учнів гірше працює відтворююча уява, ніж, скажімо, під час читання творів епічних. Це пояснюється відсутністю розгорнутої авторської мови. Специфіка драматичного твору вимагає від учителя застосовувати насамперед такі методичні прийоми, які сприяють розвитку дітей. У цьому полягає певна своєрідність роботи над вивченням драми в школі.

Крім тих спільних завдань, які розв’язуються у процесі знайомства учнів з художнім словом взагалі, вивчення драматичних творів включає і завдання, продиктовані особливостями жанру: школа повинна виховувати не тільки кваліфікованих читачів, що здатні самостійно осмислити той чи інший драматичний твір, а й кваліфікованих глядачів, що вміють оцінити спектакль, гру акторів. Учні повинні засвоїти деякі теоретичні поняття, що стосуються драми як літературного роду в його історичному розвитку — драматичний твір як основа сценічного мистецтва, соціально-побутова драма, комедія, історична драма, драма-феєрія, оптимістична трагедія, монолог, діалог, акт, ява, картина, ремарка тощо, а також терміни, пов’язані з театральним мистецтвом (декорація, бутафорія, куліси, грим, режисер, ложа, партер, бельетаж, антракт, програма й ін.).

Здебільшого у драматичних творах письменники змальовують людину в найгостріших життєвих ситуаціях. Конфлікт, що лежить в основі сюжету п’єси, має соціальний, психологічний чи побутовий характер. Ним зумовлюються розвиток сюжету, групування персонажів, вчинки героїв твору.

Розкриваючи конфлікти твору, учні усвідомлять характери дійових осіб, їх моральні якості та життєві позиції. Тому вчителі-словесники аналіз драматичного твору нерідко починають із з’ясування конфлікту. Розуміння конфлікту веде до усвідомлення ідеї твору.

У драматичному творі конфлікт далеко напруженіший, гостріший, ніж у творах епічного жанру: п’єса вимагає стислості у змалюванні явищ життя, динамічного розвитку дії. Безпосереднім виявом її конфлікту є наскрізна дія і лінія контрдії. Учні повинні з’ясувати, як у п’єсі розгортається основна дія, головні етапи її розвитку, заради чого ведеться-боротьба між окремими героями твору, як групуються дійові особи. Головною дією п’єси І.Котляревського «Наталка Полтавка» є сватання возного Тетерваковського до Наталки.

Аналіз твору вимагає детального знання епізодів, що становлять основу сюжету твору. Але одного цього мало, щоб розкрити багатство тих ідей, які закладені в п’єсі. Учитель повинен допомогти учням усвідомити внутрішній зміст поведінки і вчинків персонажів.

У кожного героя п’єси є мета, заради якої він діє, якій підпорядковані його думки, бажання. Цю мету К.Станіславський назвав надзавданням ролі артиста. Вона продиктована внутрішньою суттю образу. Надзавданням ролі Анни за п’єсою І.Франка «Украдене щастя» є: «Хочу бути, які інші люди, щасливою».

Але хочу і безпосередньо дію — не одне і те ж. У зв’язку з цим К.Станіславський вводить термін наскрізна дія персонажа. Вона визначає логіку поведінки героя, передбачає практичне здійснення його мети. Наскрізну дію образу Анни можна визначити так: «Повернути собі хоч крихітку щастя, відстоювати своє почуття... Хай хоч ненадовго, хоч якою ціною все це давалось би», і в той же час Анна розуміє, що зрада чоловікові ніколи її не зробить щасливою. Ця роздвоєність душі зумовлює характер її поведінки. Анна — то горда й сильна натура, то приголомшена горем і відчаєм. Вона у постійному конфлікті сама з собою.

Надзавданням ролі Мартина Борулі є: «Хочу бути дворянином». Наскрізна дія образу, що визначає логіку поведінки героя, передбачає практичне здійснення його мети — домогтися втрачених дворянських прав, жити по- панськи. Звідси і накази довго спати, хоч і це самому йому противно, розвести собак, їздити на полювання тощо.

Таке розуміння наскрізної дії дає можливість не тільки зрозуміти трагікомічні потуги Мартина Борулі стати дворянином, але й розвінчувати філософію привілейованості і винятковості людини.

В останні роки поширилися такі види роботи в школі, які спрямовують учнів на образне розв’язання поставленого завдання. Учителі-словесники пропонують так званий режисерський коментар до окремих яв твору. Постановка п’єси на сцені вимагає від режисера, щоб він збагнув думки і почуття героїв, їхню поведінку в динаміці, русі. І якщо ставити учнів у позицію режисера, це сприятиме розвитку відтворюючої уяви, виявленню читацьких образів, які склалися у них після ознайомлення з п’єсою. Корисно також ставити учнів у позицію актора. Назвемо кілька таких завдань:

«Якою, на вашу думку, повинна бути остання сцена (ява XII) п’єси І.Карпенка-Карого «Хазяїн»? Ваша улюблена роль у п’єсі І.Котляревського «Наталка-Полтавка»? Яким ви уявляєте свого героя? Розкажіть його біографію. До чого прагне ваш герой і що хоче сказати цим образом автор? Які особливості його мови і як у ній відбито характер?»

Можна по-іншому сформулювати завдання:

«Уявіть собі, що вам потрібно зіграти роль Мартина Борулі з однойменного твору І.Карпенка-Карого. Яким, на ваш погляд, постав би цей герой в останньому, п’ятому акті комедії? Схарактеризуйте його внутрішній і зовнішній стани. Який у нього вираз обличчя, очей? Який голос, хода? Що повинна викликати у глядача сцена прощання Борулі із збанкрутілими «бамагами» — сміх чи, може, злість?

Ви в ролі Феногена (драма «Хазяїн» І. Тобілевича). Герой твору, залишившись на самоті, міркує про смисл життя. Яка у вас поза, які жести, інтонація, коли ви розмірковуєте: «Розумні слова: або хазяйство, або смерть! Велика правда. Земля, скот, вівці, бариші — оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли нема цього нічого? Та краще хробаком нечуственним родиться, аніж такою людиною, що про хазяйство не дбає. Нехай Бог боронить — коли б у мене пропали ті гроші, що маю, зараз би повісився»?

Розкрийте психологію поведінки Мартина Борулі в першій сцені комедії, коли він слухає читання документа, що встановлює його шляхетське походження.

Варто пропонувати учням завдання усно описати певні мізансцени чи декорації до окремих дій п’єси, наприклад: «Які б підібрали ви декорації до першої дії п’єси І.Карпенка-Карого «Хазяїн»?» Ось окремі міркування дев’ятикласників. На мій погляд, перша дія п’єси І.Карпенка-Карого «Хазяїн» відбувається у розкішному кабінеті Терентія Гавриловича Пузиря. Посеред кімнати стоїть стіл. Вікна кімнати виходять у сад. В саду цвітуть яблуні. У кімнаті багато дверей. На стіні висить картина, на якій намальована річка з крутими берегами. Підлога заслана килимами; кімната прибрана, скрізь чисто, біля вікон стоять стільці. У вікна можна побачити подвір’я, по якому ходять кури. Видно, як скликають їх їсти. Кімната світла, простора.

Другий учень висловлює інше міркування:

В моєму уявленні кабінет постає таким: меблі, які тут були, не свідчили про те, що це дім багатія, тому що Пузир був дуже скупим. Посередині важкий, великий, збитий з грубо обтесаних дощок, потемнілий від часу стіл. Біля стіни ослін, кілька таких же старих і незграбних табуреток, що доживають свій вік. На столі лежить рахівниця. Книг немає, бо Терентій Гаврилович ставиться до мистецтва і науки, як до чогось зайвого. На стіні жодної картини. Хоч кабінет не по-панському обставлений, але у ньому чисто і просторо, тому що тут наводять щоденно порядок дружина Пузиря Марія Іванівна та його дочка Соня. У вікно видно дорогу і безмежний степ.

Як бачимо, перший учень недостатньо усвідомив ідею твору, життєву логіку характеру Пузиря. А тому й декорації до першої дії п’єси запропоновані ним невдало. На основі таких робіт учитель-словесник може певного мірою коригувати читацькі образи учнів.

Аналізуючи драматичний твір, особливу увагу приділяємо мові дійових осіб як засобу їх індивідуалізації. У драматичному творі мова героя є дзеркалом його характеру, поглядів на життя, звичок і намірів. Учням корисно дати завдання проаналізувати з погдяду мови окремі яви, картини.

Вивчаючи драматичні твори, учні знайомляться з фрагментами театральних вистав, з окремими фільмами, які поставлені на основі спектаклів («Наталка-Полтавка» І.Котляревського, «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, «Украдене щастя» І.Франка та ін.) П’єса живе тільки на сцені. Саме завдяки спектаклю образ набуває яскравого вираження.

Іноді перед тим, як учні читатимуть п’єсу, вчителі-словесники організовують перегляд спектаклю. Такий перегляд забезпечує емоційне сприймання п’єси, глибше її розуміння, але разом з тим негативно впливає на здатність учнів самостійно оцінювати твір, розв’язувати завдання, спрямовані на інтерпретацію його образів: зорові враження від спектаклю гальмуватимуть думку учня, витіснятимуть ті читацькі образи, які могли скластися в результаті безпосереднього ознайомлення з твором. Після перегляду спектаклю учні читають твори більше з примусу, ніж за власного ініціативою, до того ж дуже неуважно.

Гра талановитого артиста завжди переконливо діє на глядача, нав’язує йому певне розуміння твору. Театр найвищою мірою наочний, образи- персонажі драматичного твору набувають тут конкретного виразу, отже, уже асоціюються в уяві учнів з певними особами.

П’єсу, поставлену на сцені, слід розглядати певного мірою як нову естетичну цінність, у якій зливається воєдино літературний твір з особливостями акторського виконання. Театр є колективним мистецтвом, що поєднує в собі творчу працю драматурга, актора, режисера, музикантів, костюмерів, декораторів тощо. А отже, ставити знак рівності між постановкою твору і першоджерелом не можна. З цього погляду доцільніше знайомити учнів з спектаклем або з фрагментами театральних вистав після того, як у них уже склалися на літературній основі образи драматичного твору. Це стосується також художніх ілюстрацій до п’єс і фотографій окремих сцен вистави чи артистів у ролях.

Слід відзначити також, що звичайне демонстрування ілюстрацій (як і перегляд фрагментів кінофільмів) без певних коментарів, роз’яснень з боку вчителя не може бути ефективним. Скажімо, під час вивчення п’єси І.Франка «Украдене щастя» вчитель показує фото А.Бучми в ролі Миколи Задорожного, але зовсім не звертає увагу на деталі сценічного образу.

Щоб яскравіше уявити манеру гри артиста, зрозуміти суть його творчої інтерпретації, варто знайомити учнів з літературою про роботу актора над створенням сценічного образу, про постановку п’єси на сцені. Це допоможе з’ясувати, яку мету ставив актор, створюючи образ, якими засобами намагався здійснити свій задум, як оцінили його гру глядачі.

Так, використовуючи як ілюстрацію фото Бучми в ролі Миколи Задорожного, учитель пояснить, що актор прагнув створити правдивий образ українського селянина-трудівника, в якому втілювалися б риси багатьох злидарів Гуцульщини.

«У своїй творчій уяві я бачив Миколу Задорожного як маленьку людину, зведену соціальною несправедливістю до стану раба. Затурканий, темний, безпорадний, він є наочним прикладом того, що може зробити з людиною жорстокий економічний і соціальний гніт...».¹ Мета загального задуму зумовила і манеру артиста, і його поведінку на сцені: «Я завжди пам’ятав, що Микола — не дає відпочинку своїм натрудженим рукам, вони у нього завжди шукають і легко знаходять для себе потрібну роботу: чи то молотити, чи сіяти, чи орати, чи щось лагодити в господарстві. Кожен вихід на сцену — вихід після важкої нелюдської праці, а це обов’язково накладає глибокий відбиток не тільки на зовнішній вигляд людини: похилі плечі, зігнута спина, довгі руки, повільні загальмовані рухи, а й на внутрішній стан — постійна втома, глибока апатія, похмурість, байдужість до всього тощо».² Звідси і певний ритм ролі, ритм образу, «як ритм важких, іноді безсилих рухів, напружених тремтливих зусиль виснаженої людини, кожний крок і кожний вчинок якої позначений постійною непереборимою втомою.»³

Бучма відзначає, що, працюючи над роллю, він також прагнув показати підсвідомий протест проти віковічного соціального зла, що забирало у людей щастя. З цього погляду цікавою є фінальна сцена. На прохання Михайла подати руку і примиритися з ним, Микола-Бучма простягає свої дві спрацьовані руки. Він робить це так, ніби готовий понести важку спокуту за вчинені дії, надіти на руки кайдани. Цим жестом артист говорить до глядача: «Микола не винний. У нього забрали щастя, але він не змирився з своєю долею».

Демонструючи ілюстрації, слід ставити такі завдання, які дають можливість учням глибше осмислити свій читацький досвід, образи п’єси, наприклад:

Хто зображений на цій ілюстрації? Який епізод драматичного твору осмислений

художником? Чи таким ви уявляли цього героя? Які риси характеру персонажа підкреслив художник і за допомогою чого? Як виражається тут ідея образу?

Нерідко на уроках використовуються фрагменти з кінофільмів, діафільмів, окремі ілюстрації до різних сцен, дій п’єси, де одну й ту ж роль виконують різні актори. Таке унаочнення повинно бути методично продуманим, логічно вмотивованим. Без певних зіставлень, пояснень воно може приносити навіть шкоду, бо нерідко руйнує в учнів читацькі образи.

Сценічний твір має певний об’єктивний зміст, та, прагнучи розкрити його, донести до слухача задум автора, різні виконавці по-різному ставлять логічні акценти, трактують один і той же образ, тим самим вносять своє суб’єктивне розуміння його, якоюсь мірою доповнюють автора.

Цілком природно, що два актори, які виконують одну й ту ж роль, на сцені ніколи не подібні один до одного. Одні й ті ж, вимовлені різними особами слова, що доповнюються зовнішніми атрибутами — мімікою, жестами, виразом очей тощо, сприймаються глядачем не однаково.

Історія театрального мистецтва засвідчує, що одна і та ж роль може набувати різних за змістом інтерпретацій, якщо актор зуміє знайти свої оригінальні засоби втілення образу-персонажа. Так, Наталія Ужвій, розповідаючи про манеру виконання Бучмою ролі Миколи з «Украденого щастя» І.Франка, акцентує увагу на таку його знахідку, як вираз очей, що змінюється залежно від ситуації: «Найбільш допомогли мені очі Миколи, — то повні покірливої любові, то скорботні, то докірливі і благальні, то безнадійно приречені. Тому в четвертій дії, коли Микола питає Анну, чи вона не любить, і не любила, і любити не зможе, — Анна тричі відповідає «ні». Перше «ні» вона каже, не дивлячись на Миколу, упевнено. Друге, страшне для нього «ні», їй тяжко сказати — вона зустріла його очі, а проте все ж каже це — «ні» , каже якомога м’яко так, ніби просить пробачення за те, що не може його любити; і третє «ні» — каже, одводячи од Миколи погляд, як і він від неї, бо Анна не може знести його страждання, хоч у самій іде боротьба за свою любов, за своє украдене щастя. Так з’явились на сцені три «ні», три різні інтонації, три психологічні стани»⁴.

Не без підстав кажуть, що в кожного артиста свій почерк, своя творча манера, яка не може не накласти певного відбитку на сценічний образ. До того ж кожна нова зустріч з тим же актором — це щось нове, раніше не відоме для глядача.

На конкретних прикладах, зіставляючи окремі ілюстрації, фрагменти з кінофільмів, учням треба показати, що один і той же твір у постановці різних колективів мав немало сценічних варіантів, відмінних один від одного не лише грою акторів, загальним оформленням сцени, а й звучанням твору в цілому. Стали вже звичними в школі письмові роботи учнів після перегляду спектаклів, реферати, в яких оцінюється гра акторів на сцені, причому іноді пропонуються надто широкі теми, наприклад «Наталія Ужвій у ролі Анни («Украдене щастя» І.Франка)», «Мої враження від спектаклю». Такі теми учні здебільшого висвітлюють поверхово, не виявляючи глибини психологічного аналізу образів. Тому краще дати їм завдання простежити, як актор виконує роль у певній сцені, картині, епізоді або, наприклад, як доповнюють гру акторів декорації, костюми, музика й інше, тобто сформулювати завдання так, щоб воно мало конкретний і цілеспрямований характер.

Таким чином, робота учнів над драматичним твором вимагає врахування специфіки жанру, особливостей сприймання його учнями, а також тих дидактичних вимог, що ставляться до вивчення літератури. Тільки на цій основі можна забезпечити високу результативність уроків, на яких учні осмислюють драматичний твір.

Примітки

¹ Бучма А. З глибин душі. - К.: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і муз. літ., 1959. - С. 80.

² Там же. - С. 81-82.

³ Там же. - С. 82.

⁴ Кисильов Й. Театральні портрети. - К.: Мистецтво, 1955. - С. 72.