Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Казки
Вивчення творів різних жанрів
Розділ VІІ.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Жоден з жанрів літератури не користується такою популярністю у дітей, як народна казка. Це чудовий засіб розвитку в них фантазії, засвоєння суспільного досвіду. Казковий світ — світ сонця, краси, добра, і до нього не можуть бути байдужі діти. Казки завжди повчальні. Близькі дитячому розумінню і казкові образи. Діти надто категоричні в оцінці людей, і їм далеко легше сприймати різко полярні казкові персонажі, ніж ті образи, в яких втілюються суперечності людського характеру.
Інтерес до казок у дітей виявляється в ранньому віці і значною мірою зумовлюється особливостями сприймання ними навколишнього світу. Дитині не під силу бачити світ у його реальних взаємозв’язках. Логіка життєвих подій і реальних взаємозв’язків через відсутність необхідного досвіду часто підмінюється в неї казковим, фантастичним.
Діти люблять звірів, уподібнюють їх дії людській поведінці. У своєму розвитку вони завжди проходять стадію анімізму й антропоморфізму. Щодо фантастичних і соціально-побутових казок, то ними учні цікавляться значно пізніше. Для розуміння казок соціально-побутового характеру необхідний соціальний досвід. Він набувається дітьми поступово.
Якщо для маленької дитини фантазія, умовна ситуація є засобом засвоєння суспільного досвіду, то учнів середнього шкільного віку казка приваблює насамперед гострим захоплюючим сюжетом, буйністю поетичної фантазії, яскравістю барв, особливою сміливістю думки. У казках добро завжди торжествує над злом (діти — оптимісти за своєю натурою).
Вивчення казки переважно включає такі етапи:
1. Підготовка учнів до сприймання казки.
2. Читання чи розповідь казки вчителем або прослуховування твору у виконанні майстрів художнього слова.
3. Робота над текстом казки.
4. Повторне читання казки (можливе і з елементами інсценування).
5. Виготовлення ілюстрацій до окремих епізодів казки.
Казка як специфічний жанр фольклору обов’язково передбачає слухача. Погоджуємося з добре відомим дослідником усної народної творчості М.Азадовським,1 що в своїх природних барвах вона живе лише в розповіді подібно до того, як і повноцінне сприймання пісні вимагає її мелодії, а думи — музичного супроводу і речитативу. А тому поряд з читанням казку можна учням розповідати.
Слід відзначити, що далеко не кожна розповідь казки залишає незабутнє враження у дітей. Якщо оповідач не подбає, щоб зберегти художньо-стильові особливості казки, якщо розповідь сюжету буде зводитись до простого відтворення загальної канви подій без збереження повного художнього колориту, казка втратить свою естетичну силу і привабливість. А тому вчитель, розповідаючи казку, повинен обов’язково використовувати традиційні зачини, казкові образи й прийоми.
Казку не можна уявити без фантастики. «Що не казка, — писав В.Анікін, — то нове чудо... Течуть молочні річки в кисільних берегах. Василиса Премудра перетворюється в сиву зозулю. Казковий герой потрапляє в мідне, срібне, золоте царство. Летить над темними лісами і широкими полями килим-самоліт. Іван-царевич б’ється зі змієм-чудовиськом з дванадцятьма головами. За одну ніч будуються кришталеві замки, білим камінням мостять широкі дороги... Разюче живий і яскравий казковий світ свідчить про сміливість, висоту і багатство художньої думки народу».2 У фантастичному змалюванні подій учні повинні побачити ту реальну основу, заради чого складена казка і що надає їй життєвого характеру.
«...Не тим цікава байка, — писав І.Франко, — що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду».3
Після опрацювання статті в підручнику «Про народну казку» п’ятикласникам кількох шкіл запропонували придумати казковий сюжет. Мета експерименту — виявити, як вони розуміють жанр казки і чи вміють конструювати казкові образи. Експериментальні дані підтверджують, що в уяві значної частини учнів казкова вигадка існує сама по собі поза зв’язком з моральною ідеєю казкового змісту. Пошлемося на учнівські твори. Учениця пише, як дівчинка заблудилася у лісі і потрапила в чарівну країну квітів. Квіти по- різному поставилися до неї. Одні давали їй дружні поради, а велика лапата квітка почала переслідувати дівчинку, яка стала тікати і впала у глибоку яму. Коли розплющила очі, виявилося, що це був сон. Як бачимо, фантастика тут не має свого логічного виправдання. А між тим народні казки завжди повчальні за своїм змістом. У них фантастична вигадка має вмотивований характер. Вона допомагає висловити народну мораль, етику, народну оцінку життєвих явищ. Це дало підставу К.Ушинському назвати зразки фольклору першою і блискучою спробою народної педагогіки.4
Аналіз учнівських творів показав, що значна частина дітей ототожнює казки з іншими жанрами художньої літератури, в основі яких лежить фантастика. Учні легко справляються з переказом змісту казки, уміють послідовно передати ланцюг життєвих подій, зображених у ній, але не завжди вникають в окремі деталі. Моральна ідея казки здебільшого не вичленовується дітьми. Вони не бачать широти тих поетичних узагальнень, що втілені у творі, того підтексту, що захований у його образах. Загальне у творі витісняється індивідуальним. Казка часто сприймається як вигадана подія або певна життєва історія і тільки. Характерно, що і взаємозв’язки між персонажами казки не розглядаються учнями як певний засіб втілення її ідеї. Так, аналізуючи твір «Мудра дівчина», учні добре розуміють, що герої казки вміють перехитрити пана, але мудрість дівчини не сприймається ними як мудрість народу, а її перемога — як торжество добра над злом.
Щоб виявити, як учні сприйняли казку «Мудра дівчина», їм було запропоновано намалювати ілюстрації до одного з її епізодів.
Діти свої малюнки підписали так: «Як Маруся ждала батька», «В гості до пана», «Жили собі два брати», «Відповідь Марусі на друге завдання пана», «Подарунок панові» тощо. Ілюстрації показують, що окремі учні правильно зрозуміли казку і збагнули логіку поведінки її героїв. Так, на першому малюнку зображена дівчина з довгою косою, в скромному, але акуратному одязі, їй привітно усміхається сонце. Хата Марусі з єдиним віконцем, кривобока, трохи похилена, обнесена призьбою, але видно, що вона доглянута і чепурна. Біля хати яблуня, що подарувала своїм господарям щедрий урожай. Ліворуч — хата багатого брата з гарними віконницями, обнесена високим парканом, немов відгороджена від зовнішнього світу. На ілюстрації «У панських горницях» змальований пан у розкішній піжамі, гарно оздоблених туфлях. У світлиці багаті підсвічники, дорогий дзиґар з маятником.
Проте багато ілюстрацій свідчить, що діти не зрозуміли як слід казки. Панський будинок, будинки багатого і бідного брата майже нічим не відрізняються один від одного. Маруся стара, панський одяг схожий на одяг селянина і т.п. Це пояснюється багатьма причинами, зокрема недостатньою увагою до тексту твору, невмінням намалювати ілюстрацію, вникнути у художній твір, збагнути його ідею.
Під час аналізу казок необхідно досліджувати логіку тих життєвих подій, які змальовані в них, психологічно вмотивовувати поведінку героїв, ставити питання, які спонукають дітей помислити, поміркувати: чого вчить той чи інший казковий персонаж? Які думки і почуття народу висловлені у казці? Що схвалюється, а що засуджується у ній? Так, наприклад, розглянувши казку «Мудра дівчина» за запитаннями підручника, поставимо перед школярами ще такі завдання:
Якими рисами казка наділяє пана? Як ставиться народ до пана? Чому ви так думаєте? Хто в казці прославляється, а хто засуджується? Які мрії і сподівання висловлені в цій казці? Наведіть ще приклади казок, у яких прославляються представники народу — носії мудрості і кмітливості, показується їхня моральна перевага над панами.
Слід практикувати такі види роботи, які б допомогли учням збагнути поетичні узагальнення, що втілені у народних казках. З цією метою на уроках можна використовувати приказки і прислів’я, які діти ілюструють відповідними епізодами казки. Так, під час вивчення казки «Мудра дівчина», наприклад, учні знаходять у творі життєві ситуації, до яких можна було б застосувати такі прислів’я «Де гроші люблять, там совість гублять»; «Тяжко позиватися латаній свитині з добрим кожухом»; «Пани правди не скажуть, а рот зав’яжуть»; «Далеко видить око, а розум глибоко»; «Розум силу переважить»; «Людська думка найбистріша, найсміливіша».
Щоб успішно керувати процесом осмислення і конструювання учнями казкових образів, учитель-словесник повинен враховувати особливості казки як специфічного жанру фольклору.
Учні засвоюють казкові прийоми тільки тоді, коли безпосередньо працюють над текстом твору, спостерігають за його художньою структурою. Без цього в них навіть і після вивчення розділу «Казки» так і не складеться уявлення про специфічні особливості відображення життя у народних казках, про роль казкової вигадки.
Психологи вказують, що існують так звані алгоритми казкових образів. Найважливіші з них такі: а) аглютинація — дослівно склеювання, поєднання ознак, властивостей предметів, які природно не поєднуються, зближення тих явищ, які не зближуються, перенесення предметів і явищ у нові часові та просторові відношення; б) гіперболізація — різке перебільшення з відповідною художньою метою властивостей людей, явищ; в) персоніфікація ї метаморфози.
Казка не знає статичних моментів. У народних казках немає описів природи як певного фону, на якому розгортається дія. Природа виступає в ній активною життєвою силою, здатною втрутитися в події і відповідно змінити їх.
Різні літературні жанри по-різному розгортаються в часі. У народних казках здебільшого час є замкнутим сам по собі, не зв’язаним з часом, що виражає хід історії. «Казковий час, — зазначає Д. Лихачов, — не виходить за межі казки. Він цілком замкнутий у сюжеті. Його нібито й немає до початку казки і немає після її закінчення. Він не визначений у загальному потоці історичного часу... Казка починається нібито з небуття...»5 І лише окремі деталі, опис обставин життя, побуту часом дає підставу твердити про відображення у народних казках тієї чи іншої історичної доби. Для казкового сюжету є нехарактерним забігання вперед чи повернення назад, як це буває в інших епічних жанрах.
Щоб зрозуміти специфіку жанру, необхідно усвідомити його генезис, ті історичні, соціальні й інші причини, що покликали його до життя і закріпили за ним певні художні прийоми зображення. Наприклад, фантастичні казки насичені чудесами. Тут і баба-яга, і вогненний змій, перетворення людини у кам’яну гору, бідної хатки у прекрасний палац. У фантастичних казках часто зустрічаються образи чарівного персня, вогню, цілющої води, дзеркала тощо. Образи фантастичних казок виникли давно, на зорі людської історії, і пов’язані вони з вірою людини в магію. Саме певними магічними обрядами прагнула безсила перед явищами природи людина підкорити і змінити їх.
Казка як своєрідний фольклорний жанр складалася протягом багатьох віків. Зберігалися і передавалися з покоління в покоління образно-стилістичні прийоми. Усе випадкове забувалося з часом. Так виробилися усталені форми, певний загальноприйнятий стиль викладу. Тому під час розгляду певної казки необхідно звертатися до інших взірців, що й дасть можливість учням зробити потрібні наукові узагальнення. Аналізуючи твір «Мудра дівчина», відзначимо, що композиційні прийоми цієї казки зустрічаються у багатьох народних казках. Спочатку характерний для соціально-побутових казок короткий традиційний зачин («Були собі два брати...»), зав’язка твору. Далі зображується ряд подій, які ведуть до загострення конфлікту, що втілює боротьбу добра і зла. Кінець твору щасливий: правда торжествує над злом. «Да й живуть- поживають і добра наживають.» «І я там був, і мед я пив.»
Ніщо так ефективно не сприяє розумінню природи казки, як самостійна творчість дітей. Скласти казку — це значить свідомо осмислити ідею, якій підпорядковується і система образів, і її композиційна побудова, і її художньо-зображувальні засоби.
Робота над складанням казкового сюжету — могутній засіб розвитку уяви. Здатність фантазувати — необхідна якість, яку слід виховувати у дітей.
У працях В.Сухомлинського наголошується, що завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, а й серцем, виявляє своє ставлення до добра і зла. Казка пробуджує мислення, розвиває мову, виховує любов до батьківщини. У школі В.Сухомлинський створив Кімнату казки, де й «оживали» казкові герої. Там і хатина на курячих ніжках, і дрімучий ліс, і гуси-лебеді, казковий палац, і берег моря, на якому добрий дідусь-рибалка і зла його жінка; у цій же кімнаті — Червона Шапочка, Попелюшка, полохливий зайчик, хитра лисиця, хижий вовк, царівна-жаба і багато інших героїв, добре відомих дітям. Через кожних два-три місяці у кімнаті діти змінювали обстановку. В їхню свідомість входили все нові й нові казки багатьох народів. Колективними зусиллями були створені ілюстрації до казок братів Грімм, Ш.Перро, Г.-К. Андерсена, В.Жуковського, С.Аксакова, В.Даля, К.Ушинського, О.Пушкіна, Л.Толстого, І.Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, К.Чуковського, С.Маршака, Н.Забіли, П.Воронька і багатьох інших письменників. Кімната була місцем, де учні не лише розповідали, а й творили нові казки. Сама обстановка стимулювала дитячу творчість. «...Я дбав, — писав В.Сухомлинський, — щоб на очах у дітей у різних кутках Кімнати казки були найрізноманітніші предмети, між якими можна встановити якийсь реальний чи фантастичний зв’язок. Я прагнув, щоб діти фантазували, творили, складали нові казки... Ось маленький човник з веслом, поряд з ним жаба — все саме проситься в казку. Печера, з якої виглядає ведмежа, комар і муха — неприродно великі порівняно з ведмежам (у казці і таке простимо), маленьке порося й умивальник з милом — все це не тільки викликає в дітей посмішку, а й пробуджує фантазію».6
Важливим джерелом творчості дітей може стати навколишня дійсність. «Одного разу на світанку, — зазначає В.Сухомлинський, — ми з дітьми сиділи на березі ставка, заворожені народженням ранкової зорі. Я розповідав дітям казку про чарівника, який посіяв у небі рожеві маківки. Це була казка про Макове поле. Вона пробудила дитячу думку. Тут же на березі ставка, в цей дивний світанок, я почув десять нових казок про сонце і місяць, про небо й жайворонка. Заговорили найнесміливіші, заграла думка у найслабкіших. Я ще раз переконався: казка — це радість мислення...»7
Досвід В.Сухомлинського позитивно оцінений учителями України. У багатьох школах створені кімнати казок, казкові кутики на лоні природи. Фантазія дітей породила чарівні будинки, нових казкових героїв, незвичайні життєві ситуації. Так, наприклад, у Глеваській середній школі Київської області руками дітей створені середньовічні замки, розкішні палаци, дивні істоти, навіяні сюжетами легенд та народних казок.
Постає питання, які ж види роботи можна практикувати, навчаючи учнів складати казку, і чи спроможні учні класу без попередньої підготовки успішно справлятися з поставленим завданням. Чи не краще розпочати роботу з простіших завдань, наприклад, написати казку на основі запропонованої сюжетної схеми, дописати казковий твір, передбачивши в нім логіку життєвих подій? Які з видів творчих робіт найефективніші в справі усвідомлення учнями казкового жанру?
Щоб відповісти на ці питання, у київських школах був проведений педагогічний експеримент. У п’ятому класі учням запропонували написати казку на будь-яку тему без спеціально проведеної попередньої підготовки. Виявилось, що більшість учнів не змогла логічно обґрунтувати розвиток дії, конфлікту, поведінку персонажів, практично реалізувати у творах казкові прийоми.
Щоб навчити учнів логічно розвивати дію, можна практикувати створення казок на основі запропонованого початку. Наприклад: «Давним- давно жив-був на світі вовк. І такий лютий-прелютий, що нікому від нього життя не було. От зібралися звірі на раду та й почали думати, як провчити вовка...»
Або: «У темному лісі стояв замок. Охороняли його воїни-маслюки. Правив ним цар — старий білий гриб. Недалеко жило військо мухоморів...»
Складні казки потрібно колективно проаналізувати з погляду їх змісту і особливостей форми. Учні визначають, до якого виду казок їх можна зарахувати і чому. Слід з'ясувати, що хоче сказати учень своєю казкою, що ріднить її з народними казками, які місця казки учням сподобалися, що вони хотіли б порадити автору.
Розрізнені знання учнів про народну казку та її різновиди словесник приводить у певну систему на уроках з позакласного читання. Адже діти читають казки, різні за ідейним спрямуванням і жанровими особливостями.
Успішне формування в учнів теоретико-літературного поняття про народну казку можливе лише тоді, коли здійснюється тісний взаємозв’язок у викладанні літератур.
Формування понять про народну казку поглиблюється і під час вивчення учнями казок літературного походження, хоч зрозуміло, що літературна казка і народна казка мають свої особливості. Зіставляючи їх, учні знаходять ряд спільних моментів, яскравіше виділяють те характерне, що властиве народним і літературним казкам.
Примітки
1 Див. :Азадовский М. К. Статьи о литературе и фольклоре. - М. - Л.: Гослитиздат, 1966.
2 Аникин В. П. Русская народная сказка. - М.: Просвещение, 1977. - С. 28-29.
3 Франко І. Зібрання творів: У 20 т. - К.: Держлітвидав України, 1955. - Т. 16. - С. 133.
4 Див. :Ушинський К.Д. Твори: В 6 т. - Т. 2. - С. 428.
5 Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы. - Л.: Худож. лит. 1971. - С. 253.
6 Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. - Т. 3. - С. 180.
7 Там же. - Т. 1. - С. 520.
