Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000

Народні пісні та думи
Вивчення творів різних жанрів
Розділ VІІ.

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Народні пісні учні вивчають у шостому класі, думи — у сьомому. їхні знання про народну пісню і думу поглиблюються і в наступних класах, адже творчість багатьох письменників тісно пов’язана з фольклором. Вивчення художньої літератури розкриває перед учнями значення пісні і думи в житті народу, в розвитку культури.

Учням важко аналізувати народні пісні та думи в єдності форми і змісту, збагнути своєрідність їх образів і композиції. Сприймання думи утруднюється специфікою незвичайної для дітей художньої форми, особливостями словесно-зображувальних засобів. Тому ці твори нерідко постають в їхній уяві сухими логічними схемами, позбавленими барв життя. Отже, втрачається їхня чарівність, художня неповторність. Потрібна велика робота над цими творами. Навіть думи, складені не так давно, також вимагають психологічної підготовки до їх сприймання, широких історичних коментарів.

Досить часто вивчення у школі народних пісень та дум зводиться до читання, що завершується бесідою про поетичні образи цих творів та їхню ідейно-естетичну спрямованість. Коротко кажучи, пісню і думу учні вивчають так, як звичайні вірші, в результаті чого втрачається той емоційний вплив, який здатні зробити ці твори на слухача. Пісня і дума вимагають своєрідного підходу до їх вивчення. Жанрова своєрідність народної пісні не тільки зумовлена особливостями змісту, а й ритмомелодійною будовою, засобами художньої виразності. Тонкий ліризм і особлива поетичність народної пісні безпосередньо виявляється в її мелодії. Вона може бути скорботною, задушевною, ніжною, веселою, радісною, гнівною. Мелодія — душа твору, невід’ємний компонент її художньої форми і змісту. А тому й важливо, щоб, вивчаючи пісні, учні почули їх у грамзапису чи у безпосередньому виконанні.

Без мелодії, музики важко донести до учнів неповторний колорит різноманітних пісенних жанрів, розкрити емоційне забарвлення твору. Жодне читання, яким би майстерним воно не було, не може замінити пісні в її природному звучанні.

На відміну від пісень, виконання дум вимагає особливого музичного таланту, своєрідного стилю імпровізації. їх носіями були професійні співаки — кобзарі, лірники. Поява і розвиток кобзарського мистецтва пов’язані з життям і боротьбою українського народу проти соціального і національного гніту у XVI-XVII століттях. Дума виконується речитативом під акомпанемент кобзи або бандури, і знайомство учнів з думою повинно також базуватися на цій основі. В іншому разі вони так і не відчують її колориту, характеру звучання і спілкування виконавців думи з слухачами.

У фонохрестоматіях з української літератури «Дума про козака Голоту» представлена у виконанні відомих кобзарів Ф.Жарка і М.Полотая, які помітно відрізняються один від одного манерою імпровізації. У Ф.Жарка виконання думи нагадує не стільки речитатив, скільки протяжну мелодію пісні, М.Полотай, навпаки, не стільки співає, скільки проказує слова. Але в одному і другому випадку можна говорити про високий професійний рівень виконання. Учні таким чином пересвідчуються, що й серед кобзарів та лірників були різні школи, представники яких відрізнялись своїм творчим почерком.

Діти недостатньо усвідомлюють взаємозв’язок між мелодією, ритмом і загальним характером звучання пісні, що призводить до поверхового сприймання її. Тому необхідно відповідно спрямувати їхню увагу. Перш ніж шестикласники, наприклад, слухатимуть у грамзапису народну пісню «Ой чумаче, чумаче» у виконанні І.Козловського, учитель розповість про важке, сповнене небезпек, часто трагічне життя чумаків. Цим і пояснюється, що мелодії багатьох чумацьких пісень сумні, журливі. Розповідь учителя викличе відповідні естетичні переживання в учнів.

Можна йти іншим шляхом. Спочатку учні знайомляться з текстом твору і відзначають, який настрій виражається в ньому. Наприклад, читають рядки сирітської пісні:

Та нема гірш нікому, як тій сиротині:

Ніхто не пригорне при лихій годині...

Та не пригорне батько, не пригорне мати,

Хіба той пригорне, що думає взяти.

Учитель запитує учнів, якою, на їхній погляд, повинна буди мелодія пісні й чим це зумовлено. А потім учні прослухають пісню у виконанні актора.

Пісня — неоціненний засіб естетичного виховання учнів. Вона здатна зворушити найтонші струни їхніх сердець, і аналіз не повинен руйнувати її сприймання. Запитання, які ставляться учням у процесі аналізу народних пісень, спрямовані переважно на те, щоб виявити безпосередні емоційні реакції, почуття дітей, викликані зустріччю з піснею, допомогти їм зрозуміти основний зміст її поетичних картин і образів.

Для народних пісень, дум характерні постійні епітети типу: «дівчина красна», «ясне сонце», «зелений явір», «чорна хмара» й ін. Учні часто не розуміють поетичної доцільності їх у тексті. Епітети у художньому творі є засобом, за допомогою якого той чи інший предмет чи явище можна змалювати виразніше, колоритніше. А чи можна, наприклад, уявити зовнішність юнака чи дівчини, якщо вона характеризується тільки епітетами «карі очі, чорні брови»? Роль поетичних епітетів не зводиться до змалювання конкретних індивідуальних рис того чи іншого персонажа. Це своєрідні поетичні визначення, здатні викликати у слухача позитивне чи негативне ставлення до зображених явищ.

Важливо також розкрити значення образної символіки —властиве народної творчості. Наприклад, орел, сокіл, явір символізують мужність козака, калина — дівочу вроду, голуби — закоханих, чорний ворон — смерть, верба, шум діброви — журбу і т.д. Якщо учень не розуміє ідейно-естетичної функції таких образів-символів, він може неправильно зрозуміти твір у цілому.

Учні нерідко ототожнюють думу та історичну пісню, бо за своїм ідейно-тематичним змістом вони близькі. Проте за побудовою, характером відтворення життєвих подій способами змалювання героїв, ритмікою, поетичною мовою, способом виконання дума помітно відрізняється від історичної пісні. І в цьому її специфіка. Варто учням лише зіставити ці жанри фольклору, щоб побачити своєрідність кожного з них.

Корисно практикувати на уроках зіставлення дум з іншими жанрами фольклору. У думі, як і в казці, є зачин і кінцівка. Проте їх функціональна роль у цих жанрах не одна і та ж. Можна, наприклад, дати учням завдання дібрати зачин в думах, які вказують на місце дії і готують слухача до сприймання твору, виписати останні рядки дум та порівняти їх із зачинами і кінцівками казок тощо.

Думи мають багато спільного з російськими билинами. У них, як і в билинах, прославляються мужні захисники рідної землі, думи і билини відзначаються нерівноскладовістю рядків. Для дум і билин характерна наспівно-розповідна (хоча й різна) ритмічна організація художньої структури.

На уроках учителі широко використовують пісні, що їх записали й зібрали учні школи. Важливо тільки, щоб вони не переобтяжували урок, були цікавими, підпорядкованими тим виховним і пізнавальним завданням, які розв’язуються на ньому.