Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000

Екранні посібники
Наочність на уроках літератури
Розділ VІІІ.

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Найновіший з усіх екранних посібників — навчальне телебачення. В історії школи екранні посібники типу діапозитивів використовуються давно,

більш як 100 років тому. Поряд з діапозитивами на початку XX ст. в школу проникло й кіно. Педагоги нашої країни одними з перших передбачили, що кінофільми, діафільми й діапозитиви завоюють собі належне місце у педагогічному процесі серед найрізноманітнішого унаочнення, яке демонструється на уроках літератури. Ще в 1897 році в Москві, коли кінематограф робив свої перші кроки, вийшла книга Ф.Данилова «Чарівний ліхтар», присвячена проблемі використання екранних посібників, в тому числі й кіно з метою розвитку мовлення учнів.

Екранні посібники, відіграють важливу роль у підвищенні ефективності викладання літератури. Далеко не завжди можна провести екскурсію, літературний похід по місцях, зв’язаних з життям митця. Кінофільми й діафільми допоможуть перенестись у музей, познайомитися з його експозицією, побачити документи, фотографії, скульптурні зображення письменника, його особисті речі, чого не можна зробити на звичайному уроці літератури.

Екранні посібники можуть використовуватися на вступних заняттях, коли ставиться завдання ввести учнів у відповідну історичну епоху, психологічно підготувати їх до сприймання нової теми, з’ясувати історію написання художнього твору; під час вивчення життєвого і творчого шляху письменника; у процесі роботи учнів над текстом художнього твору (показ творчої лабораторії письменника, сценічне втілення твору й ін.); на підсумкових заняттях, коли дається оцінка художнього твору, визначається роль і місце письменника в літературному процесі; під час опитування, на уроках повторення, щоб внести відповідне пожвавлення в урок.

Технічні засоби унаочнення використовуються також з метою збагачення мови учнів. Екран є чудовим засобом розвитку фантазії дітей. Письмові роботи на матеріалі кінофільмів, діафільмів і телепередач мають свою специфіку. Відомо, що роботи учнів, написані на основі літературного твору, містять немало фраз і висловів, які безпосередньо переносяться ними з словесного першоджерела. А кожне наслідування, крім позитивного, має і свої негативні сторони: голе копіювання не сприяє активізації думки. Письмові роботи на основі фільму й діафільму чи телепередачі відзначаються більшою самостійністю. Перетворюючи зорові образи в словесні, учень самостійно шукає потрібні форми вислову. Звичайно, у фільмі, телефільмі є також словесний супровід, у діафільмі — так звані титри. Але все це відіграє лише допоміжну роль.

Проте екранні посібники дають хороший ефект лише в руках вдумливого педагога, який добре володіє методикою викладання літератури. Спеціальні дослідження з дидактики, психології сприймання учнями художньої творчості вказують, що коли урок переобтяжений екранною наочністю, це погіршує засвоєння учнями літератури, послаблює їхню розумову активність, відсуває на задній план текст художнього твору.

Ефективність використання екранних посібників залежить від багатьох факторів від якості екранного унаочнення, від уміння вчителя демонструвати ці засоби в розумному сполученні т словом, від знання техніки використання цих засобів. Відомо, що сприймання дітей має чисто вибірковий характер й природно, далеко не всі кадри фільму чи діафільму привернуть увагу дітей. Яскраві, але другорядні за своїм значенням кадри можуть витіснити зі свідомості учнів головні, хоч менш показні з погляду якості зображення. За умови цілеспрямованого спостереження учні можуть сприймати той чи інший об’єкт, зображений у фільмі, поверхово, без заглиблення в його зміст, а фільм чи діафільм, який демонструється на уроках, — як розважальний засіб.

Науково обґрунтовано, коли звести демонстрування діафільму до так званого «прокручування» — читання титрів, коли не створити на уроці так званої мнемонічної спрямованості уваги учнів до кадрів діафільму, чимало екранного матеріалу (25-35%) не буде сприйнято.

Кінофільми. Найчастіше на уроках літератури використовуються фільми навчального характеру, створені кіностудіями на замовлення Міністерства освіти України. Такі кінофільми можна повністю демонструвати на уроці, оскільки їх метраж невеликий, та й сам матеріал фільму дібраний відповідно до вимог шкільної програми.

Окрім цього, учителі-словесники звертаються до фрагментів з фільмів науково-популярного характеру про життя видатних українських письменників, ігрових фільмів. Ці фільми не призначені спеціально для шкіл. Метраж їх великий, але нехтувати ними не слід: вдало дібраний фрагмент — не лише чудове унаочнення, а й джерело цікавої інформації для учнів. Щоб досягти бажаних результатів, між уроком і фільмом необхідно встановлювати прямий зв’язок. А для цього перед демонстрацією фільму слід провести відповідну підготовку до його сприймання, після перегляду — зробити підсумки, з’ясувати, як учні осмислили побачене.

Методика використання кінофільмів залежить від того, з якою дидактичною метою вони демонструються — з метою ілюстрації й конкретизації вивченого матеріалу чи як джерело нових знань. У першому випадку новий матеріал з’ясовується до перегляду фільму, у другому — основна доза інформації засвоюється учнями під час демонстрування фільму і після перегляду. Його фрагменти вкрапляються в розповідь, бесіду, лекцію вчителя, відіграють роль своєрідної зорової опори.

До фільмів-екранізацій ми звертаємося переважно тоді, коли художній твір уже прочитаний і осмислений учнями й в них склалася певна естетична оцінка. Порівняльний аналіз художнього твору і фільму допоможе дітям глибше і повніше збагнути те коло питань, яке порушено у творі.

Не слід забувати, що жодна екранізація, навіть найталановитіша, не може замінити читання твору, бо вона ніколи не охоплює всіх його сторін, а отже, не дає повного уявлення про літературне першоджерело. Та й чи можливо адекватно передати у кінофільмі всі елементи художньої структури твору, тим більше тоді, коли демонстрування його розраховане на півтори години, а повість чи роман великі за розміром. Кіно має свої специфічні засоби вираження і можливості зображення життя. В процесі екранізації скорочується до мінімуму мовний матеріал, окремі сцени. Намагаючись внести у фільм свій підтекст, трактування окремих образів, подій, автори фільму нерідко вдаються до композиційних зміщень, вводять нові сцени, а іноді й нових персонажів, яких немає в художньому творі. Скажімо, повість М.Коцюбинського «Fata morgana» починається з роздумів Андрія Волика на руїнах сахарні, а однойменний фільм — революційною піснею Марка, який під конвоєм повертається в своє село. Кінофільм «Земля» за однойменною повістю О.Кобилянської, режисером якого є А.Бучма, завершується картиною весни. Земля у буйному цвітінні, а на руках у Івоніки і Марії веселі щасливі діти. Так творці фільму, розповідаючи про трагізм життя народу, підкреслюють, що він має право на щастя й прекрасне майбутнє.

У фільмі герої можуть постати зовсім в іншому освітленні, ніж у літературному творі (змалювання їхньої зовнішності, логіки життєвої поведінки, манери зображення тощо). Далеко не такою, як у драмі Лесі Українки, глядач бачить Килину у кінофільмі «Лісова пісня» (режисер В.Івченко). За задумом письменниці, Килина позбавлена тонкого чуття. Про це говорить усе: її душа, одяг, поведінка. Килина «в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій, так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім...»¹. В одязі Килини на екрані ми не бачимо такої дисгармонії кольорів, отже, певною мірою зміщується акцент у потрактуванні авторської ідеї.

Автор є також посередником між письменником, композитором і слухачем і може по-різному інтерпретувати образ, накладаючи на нього відбиток своєї творчої індивідуальності. Та й заміна словесного матеріалу іншими засобами відображення життя не завжди еквівалентна. Художні образи, створені письменником, мають багатозначний зміст, і кожен сприймає їх по- різному залежно від уяви, життєвого досвіду тощо. На екрані ж ми бачимо однозначно зримий, «матеріалізований» образ.

Перегляд фільму-екранізації чи окремого фрагменту з нього завершується бесідою з учнями про різні способи змалювання дійсності в кіно і в літературі, про своєрідність трактування художнього образу письменником і режисером. Скажімо, учні познайомилися з повістю М.Коцюбинського «Дорогою ціною» і переглянули однойменний фільм (сценарій І.Донської).

Після цього можна провести таку бесіду:

— Як у фільмі передано пролог повісті? Як змальовано втечу Остапа з рідного села? Якими засобами відтворено напружену атмосферу смертельної небезпеки, що нависла над героєм? Чи збережена тут точність тексту? Чи є у фільмі нові сцени? Чим зумовлені вони? Чи виправдані вони? Який епізод вам найбільше сподобався у творі та як він показаний у фільмі? Що в ньому вам хотілося б відмітити як творчу знахідку авторів? Чи таким ви уявляли Остапа і Соломію до перегляду фільму? Чи врахований у фільмі задум письменника? Яке основне звучання оповідання М.Коцюбинського «Дорогою ціною» і однойменного фільму? Відзначте успіхи і невдачі в цьому плані творців фільму. Обґрунтуйте свою думку. Яку роль відіграє музичний фон картини? Чи збережено у фільмі творчу манеру і своєрідність стилю М.Коцюбинського?

Така робота вчитиме учнів проникати у специфіку кіномистецтва, розвиватиме критичність мислення.

Уроки з використанням фільмів-екранізацій можуть мати багато структурних варіантів, проте найпоширенішею є така структура: 1) вступне слово вчителя; 2) робота учнів над текстом художнього твору; 3) підготовка учнів до сприймання екранного матеріалу; 4) демонстрація кінофільму чи його окремого фрагменту; 5) бесіда з учнями про кінематографічне втілення художніх образів; 6) підведення вчителем підсумків уроку; 7) завдання додому.

Телепередачі. Як і кінофільми, навчальні телепередачі можуть використовуватися з різною дидактичною метою — як засіб нової інформації та з метою систематизації, набутих знань. Вони вимагають підготовки до сприймання, а також аналізу, осмислення того, з чим учні ознайомилися в процесі передачі.. Наприклад, якщо телепередача задумана як самостійний етап уроку, на жому засвоюється дітьми відповідна наукова інформація, їй передує вступне слово вчителя, мета якого — підготувати їх до сприймання нового матеріалу, чітко визначити їм завдання для самостійної роботи, з’ясувати мету демонстрування тощо. Перегляд передачі завершується бесідою з учнями, щоб вони відновили в пам’яті побачене на екрані й краще осмислили його.

У цьому плані методика використання навчальних передач має багато спільного з методикою використання кінофільмів. Проте тут є і свої особливості. Кінофільм можна використовувати фрагментарно. Цього ніяк не зробиш під час телепередачі. Учитель змушений задовольнитися тим, що йому піднесли в готовому вигляді сценарист, режисер, звукооператор.

Діафільми. У кожному діафільмі до кадрів подаються титри. Чи слід обов’язково читати титри? Якщо так, то на якому етапі — до розгляду чи після розгляду кадрів? Чи кожен кадр вимагає коментування вчителя або учнів? Тут можливі різні варіанти. В одному випадку з титру можна почати аналіз кадру, в іншому — слова титру вчитель включає у свою розповідь. Якщо коментарі зайві, титр читається вчителем зразу ж після демонстрування відповідних кадрів (це буває тоді, коли сприймання кадру добре підготовлене попередньою розповіддю вчителя, бесідою з учнями). Іноді з метою активізації розумової діяльності учнів можна застосовувати їхній аналіз титрів.

Як же привернути увагу учнів до окремих кадрів діафільму? Це можна зробити за допомогою різних засобів: розповіді вчителя, бесіди з учнями про зображене, читання вірша, співзвучного змістові екранної наочності. Наприклад, урок, на якому учні вивчають біографію М.Коцюбинського, може бути побудований так. Після оголошення теми, мети уроку вчитель демонструє окремі кадри діафільму «Михайло Коцюбинський». На екрані портрет письменника. Вчитель читає спогад М.Микиші про М.Коцюбинського: «...Найбільше враження зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вищу середнього зросту фігуру красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашували його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно пошитий костюм. Взагалі в його постаті, одязі, манерах було стільки простоти і в той же час відбивалось якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий, прекрасного баритонового тембру, який запам'ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилося враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, виховану людину».²

Демонструється наступний кадр — садиба музею письменника. Учитель скаже, що в цьому будиночку у місті Вінниці 17 вересня 1864 року народився Михайло Коцюбинський. Будиночок розташований на тихій вулиці в районі Замостя, недалеко від мальовничої річки Південний Буг. Перед будинком — бронзове погруддя письменника. Біля ґанку — розкішна туя. Старезна липа у дворі, а вся садиба у квітах. Навесні цвіте тут барвінок, влітку пломеніють маки, а восени гордо похитують голівками жоржини.

Учитель наголосить, що садибу прагнуть зберегти у тому ж вигляді, який вона мала за життя М.Коцюбинського. Тому й не випадково тут море квітів, які так любив письменник. Можна навести уривок зі спогадів етнографа В.Гнатюка, який відзначає любов митця до природи. Якщо учні побували у музеї, слід запропонувати їм розповісти про найбільш пам’ятливі експонати. В такий спосіб коментуються й інші кадри.

Діафільм можна з успіхом використати не лише під час вивчення нового матеріалу, а й з метою перевірки знань учнів. Якщо в процесі пояснення нового матеріалу кадри переважно коментує вчитель, то під час опитування учні вже самі коментують їх. Поєднання процесу перевірки знань з демонстрацією діафільму цінне й тим, що воно розвиває в учнів уміння аналізувати матеріал, відбирати потрібні факти, групувати їх, словом, вчить мислити.

Діафільми використовуються також на уроках повторення. Наприклад, учитель вибірково демонструє окремі кадри, що відтворюють важливі етапи життя письменника, а учні повинні пригадати, які художні твори, поетичні збірки з’явилися у цей період, зробити порівняльний аналіз окремих епізодів з твору й ілюстрацій до них. Таким чином, діафільм є важливим засобом активізації учнів, допомагає систематизувати їхні знання, розвиває творчі здібності.

Примітки

¹ Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. - К.: Наук, думка, 1976. - Т. 5. - С. 254.

² Спогади про Михайла Коцюбинського. - К.: Держлітвидав України, 1962. - С. 142-143.