Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007

«Станіславський феномен» як сучасний літературний міф
Український постмодернізм

«Станіславський феномен» — умовна назва літературного угрупування, яке сформувалося в 1989-1996 роках у м. Івано-Франківську (колишня назва міста — Станіслав). Основні представники: Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, Т. Прохасько, В. Єшкілєв, О. Гуцуляк, Г. Петросаняк, М. Микицей, Р. Бончук, Я. Довган та ін. Термін цей був уперше вжитий у 1992 р. Діяльність представників «Станіславського феномена» вирізняється на тлі українського літературного процесу спробами рецепції й «щеплення» на місцевому ґрунті ідей постмодерністського художньо-наукового дискурсу. Угрупування претендує на статус «літературного салону», чи й не єдиного на теренах сучасної України. Основним теоретиком та ідеологом «Феномена» є В. Єшкілєв. Проекти представників цього літературного явища здобувають своє втілення на сторінках часописів «Четвер», «Плерома», частково — «Перевал».

Літературно-мистецький журнал «Четвер», започаткований у 1989 р. Ю. Іздриком (разом з А. Селюхом, П. Турком), спершу друкувався виключно самвидавним способом (проте тираж першого номеру сягнув рекордної для самвидаву позначки —200 примірників). З 1991 року до редагування журналу долучився Ю. Андрухович, згодом — Т. Прохасько. Сам Ю. Іздрик відзначає спад епатажності в останніх номерах журналу. «Перевал» — літературно-художній та громадсько-політичний журнал, що виходить у Івано-Франківську з 1991 р. Окремі випуски були редаговані Ю. Андруховичем (1/1993, 1/1995), І. Андрусяком (2/1993). «Плерома» — неперіодичний Івано-Франківський часопис, редагований В. Єшкілєвим. Вийшли друком такі проекти «Плероми» як «Делоський нирець», енциклопедичні проекти «Процес», «Повернення деміургів» із підзаголовком «Мала українська енциклопедія актуальної літератури».

Від часу свого утворення «Станіславський феномен» є постійним об’єктом обговорень, критики, літературознавчих — і не тільки — дискусій. Наприклад, кількість друкованих відгуків на часопис «Плерома» вже давно перевищила сотенний рубіж. Так, Є. Баран, ображений зарахуванням у «Плеромі» своєї персони до представників «третьої культури», висловлює саркастичне обурення «феноменом» на сторінках «Кальміюса». А. Окара, згадуючи недоліки книги, вважає, що вона «... цікава і навіть унікальна ... саме інакшим розумінням літератури». Р. Семків вбачає унікальність видання в тому піарі, яким так рясно оздоблено його вихід: «Станіславський феномен — величний міф величного автора... Важливою тут є не сама поезія, а те, як вона нам подається — з потужним промоушеном, гучною рекламою і помпезністю — оце захоплює найбільше».

Причини надзвичайної дискусійності явища закладено в самій природі самопрезентації його представників. Як правило, теоретичні узагальнення ідеологів «Феномена», як і їх твердження про сучасний український літературний процес, позначені абсолютизацією власних поглядів, максималізмом та безапеляційністю, що, взагалі-то, суперечить терпимості й плюралістичності постмодерного світогляду. Основною тезою всіх цих тверджень можна вважати тезу про беззаперечну перевагу постмодерністської творчої парадигми над традиційним («тестаментарно-рустикальним») дискурсом. Так, наприклад, у статті «Реалізм» «Глосарійного корпусу» часопису «Плерома» В. Єшкілєв пише: «Після утвердження постмодерністського світоглядного дискурсу ... термін «реалізм» втратив наукову актуальність. ... Відповідно до світоглядної дифузії поняття «реальність» термін «реалізм» можна вважати науково застарілим». Проте звинувачення в некоректності, «антинауковості» теорій станіславівців знімаються при усвідомленні ігрової природи такого теоретизування. Як пише про це Р. Семків, «нам начебто промовляють, що насправді ніякого феномену немає, це лише гра, лише прикидання — до всього сказаного не слід ставитися надто серйозно... За самоіронію я ціную пана Єшкілєва і Станіславські проекти найбільше».

Щодо художньо-літературної творчості представників «Станіславського феномена» варто зазначити, що їх стиль має дуже багато характерних рис, маркованих, безперечно, в межах постмодернізму. Навіть дослідники, які не сприймають станіславівської естетики й самоподачі, визнають це: «Станіславівська література (не плутати з польським Просвітництвом) має ряд легко впізнаваних симптомів ... Це герой, який є понтовим естетом, це його претензійний псевдо-інтелектуальний любовний дендизм по Європі: Краків, Варшава, Венеція ... з неодмінними компонентами австро-угорської богемності: міською архітектурою, ніччю, кавою, цигарками й еротикою. Для постмодерності сюди наганяється велика пурга Літератури (тобто цитат із текстів + їхніх контекстів) — усе це має замилювати очі інтелектуалам»[1].

Одним із найяскравіших для «Станіславського феномена» явищ на горизонті українського літературного постмодернізму, з якого власне, цей самий постмодернізм і починається, була діяльність літературного гурту «Бу-Ба-Бу».

Літературне угрупування «Бу-Ба-Бу» засноване у квітні 1985 р. у Львові. До його складу входили Ю. Андрухович (Патріарх), В. Неборак (Прокуратор) та О. Ірванець (Підскарбій). Поява «Бу-Ба-Бу» фактично була зумовлена станом незадоволення літературною дійсністю. Як пише Ю. Андрухович, «кожен із нас був незадоволений загальним станом української поезії. Кожен вважав своїм обов'язком цей стан змінювати. Зрештою, звідки це слово — "обов'язок"? Просто нам було нудно в тодішньому потоці офіційно виданого, в цьому безмежжі сірятини й одновимірності. Я не кажу тут про жменьку блискучих імен, якими ми захоплювалися й захоплюємось. Я кажу саме про загальний стан, бо це було жахливо».

Діяльність угрупування не обмежувалася суто літературними акціями, хоча, звісно, такі переважали: так, протягом 1987—1991 р. ними було проведено 23 концертні поетичні вечори. Специфіка групи, назва якої розшифровується як «Бурлеск-Балаган-Буфонада», полягала в бурлескно-карнавальному світогляді, кічі як основі синкретичного ставлення до явищ дійсності. Основною діяльність її членів була, по суті, гра. Найвищої точки активність «Бу-Ба-Бу» сягнула у проведенні фестивалю «Вивих-92», головну акцію якого склали чотири постановки поезоопери Бу-Ба-Бу «Крайслер Імперіал» (режисер С. Проскурня). Фактичне завершення існування групи засвідчено виданням проекту «Крайслер Імперіал» («Четвер-6»), ілюстрованого Ю. та О. Кохами. В 1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу. Т.в.о.[...] ри». Можна сказати, що діяльність «Бу-Ба-Бу» певною мірою була продуктом тоталітарної системи, в межах якої була започаткована. Як твердить сам «патріарх» «Бу-Ба-Бу» Ю. Андрухович, «наша молодість минула майже водночас із тоталітарною епохою. І чи не був наш бубабізм, що мислився нами також і як виклик тоталітаризмові, чимось, що в той же час могло проіснувати лише завдяки йому ж, цьому тоталітаризмові? Можливо, ці маски, щоразу інші, з якими нам так весело бавилося, насправді були елементами вимушеності? Можливо, йшлося не так про маски, як про маскування — політичне, суспільне, культурне, ще якесь?»

ЛІТЕРАТУРА:

Андрусів С. Сучасне українське літературознавство: тексти і контексти // Слово і час. — 2004. - № 5.
Баран Є. Літературна ситуація 1999-го: час єзуїтів // Слово і час. — 1999. — № 3.
Баран Є. Читачі — не ми! Ми не читачі! // Кур’єр Кривбасу. 4004. — № 175. — С. 149-151.
Богачова О. Специфіка постмодерного тексту в постколоніальному контексті (на прикладі роману Ю.Андруховича «Рекреації») // Молода нація. — 1999. - № 10.
Бондар-Терещенко І. Апорія постмодерну // Слово і час. — 1999. - № 3.
Бондар-Терещенко І. Журнальна культура в Україні // Кур’єр Кривбасу.- 2000. — № 3.
Бондар-Терещенко І. Функціональні механізми літературного дискурсу 1990-х рр.. // Слово і час. — 2005. - № 2. — С. 62-71.
В «Українській Реконкісті» я зіграла улюблену роль... Розмова Теодозії Зарівни з Нілою Зборовською // Кур’єр Кривбасу. 4004. — № 175. — С. 152-160.
Гребенюк Т. В. Категорія гри в літературному творі: постмодерна парадигма // Актуальні проблеми сучасної філології: Материалы ХII научной конференции профессорско-преподавательского состава филологического факультета. — Тирасполь: РИОПГУ, 2004. — С. 34-3.
Гундорова Т. Атомний дискурс і Чорнобильська бібліотека, або Як зустрілися Пашковський з Бодрійяром // Кур’єр Кривбасу. — 2004. — травень (№ 174). — С. 149-162.
Гундорова Т. Література і письмо або Місце нового в українській літературі // СВІТО-ВИД. — 1997. — Ч. ІІІ (28).
Гундорова Т. Ностальгія та реванш. Український постмодернізм у лабіринтах національної ідентичності // Кур’єр Кривбасу. — 2001. — № 11.
Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. — К.: Критика, 2005.
Демська Л. «Народження трагедії з духу» часу (сучасний літературний процес — шлях без цілі?) // Молода нація. — 1998. - № 9.
Демська-Будзуляк Л. Зміна поколінь — реальність проблеми? // Слово і час. — 2001. - № 1.
Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури і орієнтири. // Слово і час. — 1995. - № 2.
Денисова Т., Сиваченко Г. Наприкінці ХХ століття: постмодернізм, мультикультуралізм // Всесвітня література в навчальних закладах України. — 1999. — № 1.
Дзюба І. Національна культура як чинник майбуття України // Кур’єр Кривбасу. — 2000. - № 1.
Дімаров А., Кухарук Р. Про читабельність літератури і не тільки // Кур’єр Кривбасу. — 2000. — № 4-5.
Єшкілєв В., Лихоманова Н., Бойченко О. Пролегомени до деміургії // Кур’єр Кривбасу. — 2000. — № 7.
Зборовська Н. Літературний процес і завдання критики // Слово і час. — 2004. - № 4.
Зборовська Н. Перцепція феміністки у західноєвропейському дискурсі та українському письмі // Слово і час. — 2005. - № 1. — С. 55-61; № 2. — С. 53-62.
Забужко О. «В украинской культуре не было места для осмысления экзистенциального опыта женщины…». Интервью с писательницей // Зеркало недели. — 2003. — 1-7 февраля. - № 4 (429).
Калинська Л.М. Прозова творчість Юрія Андруховича як феномен постмодернізму. — Автореф. дис.... канд. філол. наук. — К., 2000. — 16 с.
Квіт С. У межах, поза межами й на межі // Слово і час. — 1999. - № 3.
Коваль М. Постмодерністська гра в літературу: відмова від традиції чи її нова інтерпретація? // Молода нація. — 1999. — № 13.
Круть І. Образ у літературі постмодернізму. На матеріалі прози Андруховича Ю. // http: //www.psycho.ru.
Лавринович Л.Б. Постмодернізм в українській, польській та російській прозі: типологія образу-персонажа. — Дис. ...канд.філол. наук. — Тернопіль, 2002.
Лавринович Л. Сучасний український постмодернізм — напрям? метод? стиль? // Слово і час. — 2001. - № 1.
Мельників Р. Рецепція «філософічних ландшафтів» поетичного тексту // Молода нація. — 1998. - № 9.
Мечникова Г. Постмодерністські риси в сучасній українській літературі // Слова і час. — 1999. — № 7.
Мовчан Р. Зарубіжні моделі й національна специфіка // Слово і час. — 1999. - № 3.
Наєнко М. Дискурс сучасної науки про літературу (огляд досліджень з літературознавства 90-х років) // Слово і час. — 2001. - № 8.
Окара А. Туга за алхімією // Кур’єр Кривбасу. — 2000. — № 8.
Пехник А. Курям на сміх, або поверхові роздуми про сучасний український гумор // Молода нація. — 1998. - № 9.
Плерома 3’98. Мала українська енциклопедія актуальної літератури. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
Поліщук О. Позиція персонажа в українській постмодерній прозі // Слово і час. — 2003. - № 2.
Саяпіна Т. В. Інтертекстуальні виміри художнього твору (окремі аспекти функціонування терміна) // Держава та регіони. Науково-виробничий журнал. Серія «Гуманітарні науки». — Запоріжжя: Вид-во ГУ «ЗІДМУ», 2004. - № 1. — С. 62-65.
Саяпіна Т. В. Мотив усесвітнього потопу в українській постмодерній прозі // Молода нація: Альманах. — К.: Смолоскип, 2003. — С. 185-188.
Саяпіна Т. В. Реалізація ігрових стратегій у постмодерністському тексті (на матеріалі твору С. Жадана «Десять способів убити Джона Леннона») // МОВА І КУЛЬТУРА. (Науковий щорічний журнал). — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. — Вип. 7. — Т. VII. Ч. 1. Художня література в контексті культури. — С. 265-271 (0, 5 арк.).
Саяпіна Т. В. Реалізація постмодерністського принципу нонселекції в новелі Ю. Іздрика «Війна» // Держава та регіони. Науково-виробничий журнал. Серія «Гуманітарні науки». — Запоріжжя: Вид-во ГУ «ЗІДМУ», 2004. - № 2. — С. 45-48.
Саяпіна Тетяна. Типологія різновидів автокомунікації в поетиці постмодерного твору // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Випуск 33. Теорія літератури та порівняльне літературознавство. Част. 1. — Львів: Видав. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2004. — С. 101-107.
Саяпіна Т. В. Трансформація мотиву всесвітнього потопу в постмодерній прозі // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. — К.: «Твім інтер», 2004. — С. 401-407.
Семків Р. Постмодернізм як дискусія та дискурсивність (з побіжними нотатками про українську літературну ситуацію) // Література плюс. — 1999.
Семків Р. Проза. Сучасна ситуація (артикуляція концепцій) // Молода нація. — 1998. - № 9.
Сокол Л. Гіпертекст і постмодерністський роман // Слово і час. — 2002. — № 11.
Стаднюк К. Особливості концептосистеми постмодерністського роману. HTML — http: //www.psycho.ru.
Старовойт І. Література прийдешньої літератури // Молода нація. — 1998. - № 9.
Старовойт І.М. Український постмодернізм у критичному та художньому дискурсах кінця ХХ століття. — Дис... канд. філол. наук. — Львів, 2001.
Талалай Л. Якщо завтра кінець світу // Кур’єр Кривбасу. — 2000. — № 11.
Таран Л. Обжити внутрішній простір. До проблеми автобіографізму в сучасній українській прозі жінок-авторів // Кур’єр Крив басу. — 2005. — Червень (№ 187). — С. 222-228.
Філоненко С.Концепція особистості жінки в українській прозі 90-х років ХХ століття (феміністичний аспект): Автореф. дис. … к.філол.н. — Дніпропетровськ, 2003.
Харчук Р. Покоління постепохи (Проза) // Дивослово. — 1998. - № 1.
Харчук Р. Світле — темне // Сучасність. — 1996.
Черненко О. Постмодернізм: український аспект // Всесвіт. — 1998. - № 8-9.
Шевченко Т.М. Поетика сучасної української прози: особливості «нової хвилі». — Автореф. дис....канд. філол. наук. — Одеса, 2002.
Шумицька Г. Рефлексія над мовним портретом сучасної доби у романі «Зелена Маргарита» Світлани Пиркало // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства.— Вип. 9: Українська література в загальноєвропейському контексті. — Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ у справах преси та інформації, 2005. — С. 368-372.