Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007


Основні риси літературного постмодернізму
Постмодернізм як світоглядно-естетичний феномен. Поетика літературного постмодернізму

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

І. Гассан пропонує таку сукупність характеристик постмодернізму[1]:

  • Невизначеність. Або, радше, невизначеності.
  • Фрагментарність. Постмодернізм тільки від’єднує, він стимулює довіру тільки до фрагментів.
  • Деканонізація. Ми деканонізуємо культуру, демістифікуємо знання, деконструюємо мову.
  • Відсутність самості. Постмодернізм анулює егоїзм у традиційному його розумінні. Брак глибини.
  • Непрезентабельність. Невідображуваність, ірреалістичність. Гладка поверхня постмодернізму відбиває імітацію.
  • Іронія. Ця іронія стає невизначеною, багатозначною.
  • Гібридизація. Деформація жанрів культури викликає двозначність, паракритику, «вигаданий» дискурс.
  • Карнавалізація. Термін, запозичений у М. Бахтіна, виражає комічний пафос постмодернізму.
  • Виконання, участь. Текст постмодернізму — усний або письмовий — вимагає, щоб його відтворили, він проситься на папір або в усну мову.
  • Конструкціонізм. Постмодернізм радикально метафоричний, ірраціональний.
  • Іманентність. Без релігійного відгомону це означає здатність розуму узагальнити себе в символах.

І. Скоропанова наголошує на відмінностях східної та західної модифікацій літературного постмодернізму, стверджуючи, що західний його варіант (західноєвропейська та американська література) характеризується більшою орієнтацією на науково-теоретичні моделі, мова його є яскравим зразком «гібридно-цитатаного стилю» і світогляд творів є більш оптимістичним. Східний же варіант (до якого дослідниця відносить як літературу Сходу, так і доробок східнослов’янських письменників) є більш політизованим, позначений світоглядом постколоніалізму і часто вдається до традицій так званого соц-арту (Єрофєєв, Сорокін тощо).

Загальні ж риси поетики літературного постмодерну І. Скоропанова[2] вбачає в:

  • появі нових, гібридних літературних форм за рахунок: а) поєднання на засадах рівнозначності мови художньої літератури з різноманітними мовами наукового знання, написання творів на межі літератури і філософії, літератури і літературознавства, літератури і мистецтвознавства, літератури і історії, літератури і публіцистики (схрещування образу й поняття); б) актуалізації так званих «другорядних» жанрів: есе, мемуарів, житій, апокрифів, літописів, коментарів, трактатів, палімпсестів тощо, які переживають «мутації» з «провідними» літературними жанрами й поміж собою, «мутація жанрів високої та масової літератури; в цитатно-пародійній дво-/ багатомовності; пастішизації;
  • в ризоматиці;
  • в розчиненні авторського голосу у використовуваних дискурсах;
  • у грі з «мерехтливими» культурними знаками та кодами;
  • у травестійному зниженні класичних зразків, іронізуванні й пародіюванні;
  • у використанні культурфілософської постструктуралістської символіки «світ — текст — книга — словник — енциклопедія — бібліотека — лабіринт» та її варіантів;
  • у дворівневій або багаторівневій організації «двоадресного тексту».

[1] Стаття в часописі «Critical Inquiry», 1986

[2] Скоропанова И. С. Русская постмодернистская литература: Учеб. пособие. - 3-е изд., изд., и доп. — М.: Флинта: Наука, 2001. — С. 6-7