Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007

Гра
Зміст основних категорій постмодернізму
Постмодернізм як світоглядно-естетичний феномен. Поетика літературного постмодернізму

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

До основних категорій постмодернізму більшість дослідників зараховують такі категорії: гра, симулякр, цитатність, принцип нонселекції, подвійне кодування, інтертекстуальність, ризома, колаж, бриколаж, метанаратив, пастіш.

Гра

Гра — різновид непродуктивної людської діяльності, суть якої полягає не в результаті, а в самому процесі.

Окремі судження про ігровий космос знаходимо вже у Платона. Естетичний «стан гри» зафіксував у своїх працях І. Кант. Ф. Шіллер у своїх «Листах про естетичне виховання людини» (1795) висував ідею про гру як синтетичну діяльність, що створює прекрасне.

Основоположником наукового дослідження феномена гри є нідерландський філософ Й. Гейзінга, який у своїй праці «Homo ludens» (1938) виголосив думку про ігрову генезу всієї людської культури. Науковець виділяє такі основні ознаки гри: добровільність, вихід за рамки «справжнього» життя, незацікавленість, обмеженість певними часопросторовими рамками, ствердження в межах гри особливого ладу, правил, формування певної ігрової спільноти, що підкреслює свою інакшість стосовно оточення.

Г.-Г. Гадамер аналізував історію й культуру як гру мовної стихії, всередині якої людина опиняється в ролі, відмінній від тієї, котру він здатен нафантазувати. Феноменолог Е. Фінк у своїй праці «Основні феномени людського буття» виділяє гру як одну з п’яти основних феноменів (поруч зі смертю, працею, владою й коханням).

Традиційна класифікація ігор передбачає поділ на змагання; гру, засновану на імітації (театр, релігійні ритуали тощо); азартну гру з імовірнісним результатом (лотерея, карти, рулетка тощо); продуктивну гру людської уяви.

У межах постметафізичного наукового знання феномен гри реалізує себе в межах категорій гри структури та гри істини.

Введене Ж. Деррідою поняття гри структури акцентує увагу на динаміці процесів, що відбуваються в системі. Кожна система, згідно з цією концепцією, розглядається як нерівноважна, здатна до самоорганізації, а будь-які процеси в ній — як непередбачувані й нонфінальні, що виключає можливість однозначних прогнозів поведінки системи.

«Ігри істини» — запропонована М. Фуко категорія, що фіксує нову постметафізичну трактовку істини не як сталого результату пізнавального процесу особистості, а як прояву інтерпретаційної сваволі суб’єкта. Статус істини в цій парадигмі зводиться лише до тимчасового «ефекту», а динаміка цих «ефектів» і є змістом поняття гри істини.

У літературному творі гра реалізує себе у двох головних різновидах — імітативному й комбінаторному. Якщо перший більшою мірою відповідає ідеї цілісності художнього твору, втілюючи традиційне сприйняття мистецтва слова як мімезису, то другий має деструктивну природу. Гра-імітація виходить з умови художнього моделювання певної цілісної ситуації (що зумовило вживання слова гра для жанрово-видових означень творів: ludus (лат. гра) — літургійна драма, jeu party (фр. розділена гра) — диспуту про кохання у творчості трубадурів).

Комбінаторний різновид гри найширше застосовується в художній практиці постмодернізму. Але спроби подібної деконструкції літературного твору знаходимо і в більш давніх зразках, як-от численні експерименти з формою в поетиці бароко («раки літеральні» — паліндроми І. Величковського, акровірші), амфіболія, паронімія тощо.

В естетиці постмодернізму комбінаторна гра є одним із найпоширеніших художніх прийомів, котрий руйнує традиційні уявлення про структуру художнього твору і, натомість, пропонує структуру нового типу — т. зв. «відкритий твір», події якого можуть «розгортатися в полі можливостей, створюючи амбівалентні ситуації, відкриті для вибору» (У.Еко). Зразками подібного «відкритого твору» можна вважати, наприклад, роман Х. Кортасара «Гра в класи», де можливість вибору послідовності читання розділів надається читачеві, роман Р. Федермана «На Ваш розсуд», непронумеровані й незброшуровані сторінки якого дозволяють будь-який порядок прочитання, твори М.Павича, композиція яких наслідує своєю довільністю то словник, то гороскоп, то колоду карт Таро.

Подібний — ігровий — вибір між поетичною та прозовою формою оповіді («Море було спокійне...») містить твір «Острів КРК» Ю. Іздрика.