Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Нариси з теорії літератури - Іванишин В. П. 2010
Художній світ як «інша реальність»
Літературний твір як естетично-інтенціональна система
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Пізнана і пізнавана людством дійсність утворює реальний світ. Пізнається він кожною людиною, науками, мистецтвом, зокрема літературою. Залежно від цього він відображається в загальнонаціональній мові, наукових поняттях і термінах, художніх (літературних) образах. Тому сприйняття (рецепція), пізнання і відтворення цього світу є істотно різними, як різною постає внаслідок цих процесів реальність. Однак у кожному випадку це буде одна і та сама реальність — об’єктивна дійсність, яка існує незалежно від суб’єкта сприйняття.
Якісно іншим є художній світ, який постає в людській уяві під впливом творів мистецтва, зокрема літературних.
Художній світ (художній універсум) — створена уявою письменника і втілена в художньому тексті образна картина, яка складається з подій, людей, їх висловлювань і виражених ними духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо), а також зовнішньої дійсності; «інша реальність» (художньо-естетична), співвідносна із предметною, соціальною і психологічною реальністю; образне духовно-інтенціональне утворення з власною логікою.
Усі компоненти художнього світу тісно пов’язані, їхня єдність, системність зумовлені авторською точкою зору. Це означає, що художній світ твору є цілісністю, ідейно-композиційним центром якої є образ автора. Навколо нього організовуються всі елементи його поетики, завдяки йому вони набувають свого ідейно-естетичного призначення та комунікативної спрямованості. Погляди на реальний світ, природу прекрасного і принципи формування художнього світу — різні в різних митців, а тому неоднаковий художній світ, створений з позицій міметизму й ізоморфізму, символізму й абстракціонізму, натуралізму й романтизму тощо.
Якщо письменник є автором тільки одного твору, природним може бути ототожнення художнього світу письменника із художнім світом цього твору. Загалом художній світ письменника розбудовується, розширюється, конкретизується від твору до твору, і тільки вся його творчість, листи, висловлювання дають уявлення про його художній світ. Подібне і спільне у творчості кількох чи багатьох письменників є підставою для твердження про художній світ літературної школи, течії, напряму, окремої літератури.
Художній світ твору (створена уявою письменника «інша реальність») є складною образною системою, компоненти якої — соціум художнього твору і зображені в ньому природно-речові обставини дії. Соціум твору утворюють образи автора, дійових осіб, оповідачів, читача. Розрізняють їх, зважаючи на функції, які вони виконують у творі, та його суб’єктно-об’єктну організацію, за якою персонаж може виступати як суб’єкт і як об’єкт розповіді.
Важливу роль у художньому світі літературного твору відіграє образ автора. Він моделюється письменником і створюється у свідомості читача.
Образ автора — образ суб'єкта зображення (твору як цілого), яким він постає в уяві читача.
Текстуальний образ автора і якості автора як реальної людини можуть суттєво відрізнятися. Часто автор у творі має своїх протагоністів (ліричних героїв або тих персонажів твору, які висловлюють думки і виражають позицію автора) та антагоністів (персонажів, які протистоять авторській позиції, з якими полемізує автор чи протагоніст).
Крім голосу автора у творі вчуваються і голоси його дійових осіб, персонажів, від імені яких відбувається оповідь чи розповідь і які постають в уяві читача як образи оповідачів.
Дійова особа в літературному творі — будь-який персонаж, котрий є об’єктом розповіді. Найчастіше це — образи людей. У казках чи байках дійовими особами можуть виступати олюднені (персоніфіковані) образи тварин, речей, явищ природи; у міфологічних творах — міфологічні персонажі; у фентезі — видумані істоти тощо.
Образи оповідачів — образи текстуальних суб’єктів нарації (оповіді, розповіді). До них належать оповідачі, розповідачі, ліричні герої. Оповідач — персонаж, який є суб’єктом оповіді, від його імені ведеться оповідь. Розповідач — персонаж, який є суб’єктом і водночас об’єктом розповіді (учасником тих подій, про які розповідається). Ліричний герой (ліричний суб'єкт) — персонаж у ліриці, який є суб’єктом мовлення в ліричному чи ліро-епічному творі.
У художній літературі використовують різні форми оповіді: від першої особи однини та множини, третьої особи однини. Пов’язане це із певними жанровими особливостями: у ліриці домінує оповідь від першої особи (Я, МИ); в епічних творах переважає оповідь відсторонена — від третьої особи, іноді — від першої особи однини (Д. Дефо «Робінзон Крузо»), бувають випадки оповіді від першої особи множини (романи Ю. Смолича «Наші тайни» та «Вісімнадцятилітні»).
Літературний твір має складну просторово-часову структуру, яка окреслюється терміном «хронотопь (лат. chronos — час і topos — місце) — взаємозв’язок часових і просторових характеристик явищ, які зображені у художньому творі. Час у художньому світі постає як багатовимірна категорія, у якій розрізняють фабульно-сюжетний і нараційний (оповідально- розповідний) час. Художній простір у творі теж виходить за межі місця події і засобами ретроспекції (згадки, спогади, сни, марення тощо) простягається у широкий світ.
З фактором часу пов’язані спосіб мислення, мовлення персонажів тощо, які виражають певну історичну епоху і відповідають їй. Порушення цієї відповідності спричинює появу анахронізмів — культурно-історичних, хронологічних та інших невідповідностей. Вони можуть бути мимовільними (помилки автора і недоліки твору), свідомо створеними для досягнення художнього (переважно комічного) ефекту.
Художній світ літературного твору є складним об’єктом пізнання як естетична система, «інша реальність» і як образ часу та закономірностей буття. Тому пізнання особливостей і сенсу художнього світу твору потребує вдумливої, глибинної інтерпретації.
