Теорія літератури - Олександр Галич - 2001

Суперництво - ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

Помітну роль у літературних взаємовпливах відіграє творче суперництво — процес, в якому письменник змагається з попередником: у одних він учиться, від інших відштовхується, прагнучи виграти творче змагання, як це робив у свій час М. Лєрмонтов стосовно Дж. Байрона. В українській літературі творчим суперництвом позначена діяльність В. Стефаника і Г. Косинки, які плідно працювали в жанрі новели. Г. Косинка вважав себе учнем західноукраїнського прозаїка. „Радісно мені було читати Вашого листа, такий він сердечний та батьківський, лист той. Ви, як то годиться батькам, перехвалили свого сина-Косинку з Дівич-гори” [8, 24] — писав Г. Косинка у відповідь на лист В. Стефаника 1927 року. Він постійно листувався з В. Стефаником, учився в нього творчій майстерності.

Цікавим прикладом творчого суперництва є взаємини Корнила Устияновича та Івана Франка наприкінці 80-х років XIX століття. Корнило Устиянович першим з українців звертається до образу легендарного Мойсея. Спершу він пише однойменну картину, а 1891 року виходить друком його поема „Мойсей”, яка відразу ж завоювала симпатії значної частини галицької інтелігенції. У спогадах Б. Лепкого „Казка мойого життя” є епізод суперечки батька письменника з І. Франком з приводу картини та поеми Корнила Устияновича. Батько Лепкого, який добре знав Устияновича, хвалив його за ці твори, читав Франкові напам'ять початок „Мойсея”, де подано опис безмежної пустелі, якою, згідно з біблійною легендою, водив єврейський народ його ватажок:

...Мертва очам, німа для уха,

Жене від себе жизні духа.

Франко не погоджувався з Лепким-батьком, вважаючи „Мойсея” Корнила Устияновича твором поверховим: „І цілого Мойсея він намалював зверху, а до глибини душі тієї великої людини не дістався, може, навіть, не пробував дістатися. Його цікавив рух, гест (жест. — О. Г.), грандецца. Люди на його образах — це не люди, лише актори. — І Мойсей на образі Устияновича також? — питався батько. — І Мойсей. Подивіться, як він стоїть, як таблиці тримає, як дивиться на вас” [6, 610].

Результатом цієї полеміки стала безсмертна поема І. Франка „Мойсей”, написана на початку XX століття.

Відомий німецький письменник Й. Бехер зазначав: „Ми вчимося у великих майстрів, у всіх разом і в кожного окремо. Якшо говорити про літературу, то ми вчимося у Гомера, у Піндара, у сузір'я грецьких драматургів, ми вчимося у Бальзака і Толстого, у Данте і Гельдерліна, у Шекспіра і Суїнберна — можливість учитися безкінечна. Але й це ще не та особлива школа, яку я маю на увазі, про яку я говорю. Суть особливої школи, яку я маю на увазі, полягає в тому, що серед усіх цих вибраних, сяючих геніїв, серед цих кришталевих, вічних прозоро-ясних кряжів є та чи інша вершина (а іноді й декілька вершин), котрі з особливою силою притягають наш погляд і, дивлячись на яку, ми кажемо: не відриваючи погляду від неї, я почну своє сходження... У того чи іншого майстра я хочу вчитися, того чи іншого майстра я не лише поважаю, а й люблю, я відчуваю свою спорідненість з ним” [1, 81].

Саме такою спорідненістю, тобто творчим суперництвом, позначений доробок О. Гончара і М. Коцюбинського, А. Головка і Панаса Мирного, Григора Тютюнника і Ю. Яновського, М. Вінграновського і О. Довженка.