Усі уроки української літератури 10 клас І семестр Профіль — українська філологія - 2018

Борис Грінченко. Письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Б. Грінченко як редактор Словаря української мови - ДРАМАТУРГІЯ I ТЕАТР ХІХ ст. ТВОРЧІСТЬ І. КАРПЕНКА-КАРОГО І Б. ГРІНЧЕНКА

Мета: ознайомити учнів із основними фактами життєвого, творчого та громадського етапів життя митця, пояснити його роль у становленні національної української культури, розширенні сфери функціонування української мови; розвивати вміння висловлюватися точно, логічно та послідовно; виховувати любов до рідної мови, гордість за її красу і багатство.

Обладнання: портрет письменника, виставка його творів, висловлювання відомих діячів культури та літератури про творчий доробок Б. Грінченка, „Словник...” Грінченка.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Слово вчителя

Він — один з небагатьох істинних патріотів України. Він належить до когорти тих, які вибирають собі найтяжчу дорогу і наполегливо простують нею. Куди?

„Ти ж керуй туди спокійно, Де горить мета твоя”,— відповідає один з найяскравіших представників такого типу людей, український письменник і громадянин Б. Д. Грінченко. Сьогодні ми знаємо Бориса Грінченка як письменника, поета, вченого, публіциста, громадського діяча, автора славнозвісного „Словаря української мови”.

Нашим завданням на уроці буде з'ясувати, якою людиною був митець, його громадянську позицію, ознайомитися із творчою спадщиною письменника

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання (анкети життєвого і творчого шляху Б. Грінченка)

Варіант 1

Дата і місце народження: 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області.

Батьки: збіднілі дрібнопомісні дворяни.

Сфера діяльності: учитель, етнограф та фольклорист, письменник, мовознавець.

Риси характеру: добрий, благородний душею, енергійний, мудрий, гуманний, справедливий, емоційний, палкий, людина дужого інтелекту

Подвижництво на теренах розвитку української культури і національної ідеї, патріотизм, велика працездатність.

Життєве кредо: у своїх творах перелити гарячу синівську любов до рідного народу.

„На поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія”,— зізнавався митець.

Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його „силуватися знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява”.

Літературне оточення:

□ Іван Франко (1856-1916)

□ Павло Грабовський (1864-1902)

□ Микола Чернявський (1868-1946)

□ Михайло Коцюбинський (1864-1913)

□ Леся Українка (1871-1913)

□ Василь Стефаник (1871-1936)

Життєві випробування: за поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув'язненні. Найбільшим ударом для письменника стала смерть дочки Насті та її малорічного сина. Хворів на туберкульоз.

Псевдоніми: П. Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Іван Перекотиполе, Гримич, Л. Яворенко. Беручи псевдонім „Вартовий” письменник у такий спосіб свідомо визначав свою роль і своє місце в суспільних процесах.

Поетичні збірки Б. Грінченка:

□ „Пісні Василя Чайченка” (1884 р.);

□ „Під сільською стріхою” (1886 р.);

□ „Під хмарним небом” (1893 р.);

□ „Пісні та думи” (1895 р.);

□ „Хвилини” (1903 р.).

Проза:

□ дилогія „Серед темної ночі” (1901 р), „Під тихими вербами” (1902 р.);

□ оповідання.

П'єси Б. Грінченка:

□ „Лісні зорі” (1897 р.);

□ „Нахмарило” (1897 р.);

□ „Степовий гість” (1898 р.);

□ „Серед бурі” (1899 р.);

□ „На громадській роботі” (1901 р.).

Наукові розвідки: „Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях” у трьох томах (1895-1899 рр.), „З вуст народу” (1900 р.), „Література українського фольклору (1777-1900)” (1901 р.).

Вершинне досягнення письменника: укладання разом з дружиною Марією Загірною чотиритомного „Словаря української мови” (19071909 рр.). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією ім. М. Костомарова.

Як педагог: писав підручники, педагогічні розвідки тощо. Він — автор першої книги для читання в школі українською мовою.

Головний зміст і сенс життя: боротьба за українську національну ідею у час тотального витравлення всього українського. У своїх „Листах з України Наддніпрянської”, надрукованих у „Буковині” 1892-1893 рр., він робить критичний огляд тогочасного суспільного стану, аналізує причини занепаду національних змагань, висловлює побажання та поради щодо активізації процесів відродження.

Віддаючи належне своїм попередникам (зокрема Г. Квітці, М. Костомарову та ін.), Б. Грінченко не втримується від їдкого зауваження, наголошуючи, що в тодішньому українському діячеві сиділо „дві душі: одна українська, а друга — російська”, а тому „хотілося і рідному краєві послужити”, і не прогнівити того, хто може пожалувати „Станіслава на шию”.

Письменник зазначав: „Не тоді добре єднається народ з народом, коли вони родичі, хоч би і близькі, а тоді, коли життя їх укупі — таке, що дає їм змогу зазнавати в сій спілці найбільш усякої користі, якомога більшого вдоволення своїх потреб як народу, якомога більше щастя”.

Прагне і розум, і серце великої праці такої,

Щоб і вікам тим, що будуть, зосталась вона дорогою,

Щоб і потомки далекі добра зазнавали від неї,

Звали того невмирущим, хто силу робить її мав...

Дата, місце і причини смерті: різке загострення хвороби змусило його вирушити на лікування до Італії, але запізно — 6 травня 1910 року життя невтомного трударя обірвалося в м. Оскендалетті. Поховано Б. Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.

Варіант 2

Борис Грінченко (9 грудня 1863 року — 6 травня 1910 року

Сфера діяльності

Риси характеру

Кредо

Світ захоплень

Освіта

Учителював у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини (1881-1893 рр).

Займався фольклорно-етнографічною, культуро-логічною, науковою та лінгвістичною справами. Багато писав.

З 1894 року працював у Чернігівському губернському земстві

Подвижництво на теренах розвитку української культури і національної ідеї, патріотизм, велика працездатність.

Емоційний, палкий, людина дужого інтелекту

„На поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого нудної, наймиської.

Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька

молитва-надія”, Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його „силуватися знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява”

Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства.

Він багато і натхненно читає, створює

„самвидавівський” рукописний

журнал, який заповнює власними оповіданнями та віршами

З 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчався у Харківському реальному училищі.

Здобута самоосвіта дозволила Б. Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті

Факт, який мене зацікавив

Працюючи в казенній палаті, Грінченко мешкав у сім'ї шевця. Допитливий і працьовитий, він скоро навчився шити чоботи і мав від цього невеликий заробіток.

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя

Письменник М. Чернявський сказав про Грінченка: „Він більше працював, ніж жив”. І чим більше ми дізнаємося про Бориса Дмитровича, тим більше переконуємося у правоті цих слів. І це в той час, коли він постійно перебував під жандармським наглядом, його переслідували та ув'язнювали за те, що він боровся за національну ідею, був відомим громадсько-просвітницьким діячем. Та найбільшою гордістю і унікальним творінням Б. Грінченка є, безперечно, „Словник української мови”.

2. Виступи учнів із випереджувальними завданнями

„Грінченко — редактор „Словаря української мови”.

Ось перед нами — „Словарь української мови” Б. Грінченка, 4 томи, найповніший і лексикографічно найдосконаліший український словник початку ХХ ст. Він став результатом титанічної праці письменника та його дружини — М. Загірньої, які більше двох років невтомно працювали над його укладанням по 10-12 годин щодня.

Робота над створенням словника, як зазначав сам Б. Грінченко, почалася ще в 1860-ті роки. П. Куліш в „Основі” повідомив, що незабаром розпочне друкувати український словник. Але цього не трапилося, тому що К. Шейковський опублікував свій „Опыт южнорусского словаря” і П. Куліш припинив свою роботу. Усі матеріали, надані О. Білозерською, В. Білозерським, М. Костомаровим, А. Марковичем, Т. Шевченком та іншими, перевезли з Петербурга до Харкова, а 1864 року — до Києва. Роботу над словником продовжили літератори і вчені під керівництвом П. Житецького, але йшла вона вкрай повільно, хоча у формування картотеки внесли свою частку більшість відомих українських діячів. Потрібно було знайти людину, яка б узялася за таку нелегку та відповідальну справу, як редагування словника.

Було запропоновано кандидатуру Бориса Грінченка, відомого по всій Україні громадського діяча, літератора, знавця української мови. Але він мав лише звання народного вчителя, а не був дипломованим ученим. Тому думки розділилися, але врешті-решт все вирішило те, що, як згадував Є. Чекаленко, „Грінченко ...як окремий робітник — не має собі тепер рівного”. Отож, на початку літа 1902 року Борис Дмитрович переїжджає до Києва і поринає у роботу над словником.

1907-1909 рр. за редакцією Бориса Грінченка вийшов чотиритомний „Словарь української мови”, який був першим в Україні великим зібранням лексичних фондів української мови. Російська Академія наук присудила цьому виданню другу премію імені Миколи Костомарова „за лучший малорусский словарь”.

Словник Грінченка вмістив загалом 68 тисяч слів. Його по праву можна назвати словником живої української мови. У ньому знайдемо і загальновживані слова, і діалектизми, і навіть фразеологізми з поясненням їх походження. Українські реєстрові слова в „Словарі української мови” пояснюються російськими відповідниками чи описово, а також ілюструються реченнями; при назвах рослин і тварин наводяться їхні латинські наукові відповідники. Українська частина „Словаря української мови” надрукована новим, спеціально для цього розробленим Борисом Грінченком правописом, т. зв. грінчевичівкою, що увібрала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису.

Словник і зараз є цінною лексикографічною пам'яткою. Адже це не лише збірник 68 тис. слів живої української мови. Це свідчення європейського рівня культури народу з тисячолітньою історією й оптимістичним майбутнім. Можна стверджувати, що Борис Грінченко першим відкрив світові всю красу й багатство української мови (З Інтернет-джерел).

Педагогічна діяльність Б. Грінченка, зокрема у Всеукраїнській вчительській спілці

Педагогічна діяльність Б. Грінченка розпочалася 1881 р., коли він екстерном склав екзамени в Харківському університеті на звання народного вчителя. Це був час, коли не тільки національна школа, а й українська культура знаходилися у стані занепаду. Але молодий учитель усі сили віддавав педагогічній роботі, виявляючи неабиякий педагогічний талант. І добросовісне ставлення до роботи швидко дало результати — через рік інспектори засвідчили, що учні значно підвищили рівень знань, культури і поведінки.

1887 року відома освітня діячка, письменниця, українська патріотка Христина Алчевська відкрила народну школу в маєтку свого чоловіка. Вона була незадоволена тогочасним навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти, тому й запросила Грінченка як авторитетного педагога. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як учитель- новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності. У цей час Грінченкові з огляду на його педагогічні досягнення запропонували вступити до Західноєвропейської ліги вчителів. Борис Дмитрович погодився, але якщо буде представляти в ній не Росію, а Україну. Після такої заяви його кандидатура була відхилена.

Сільським учителем Грінченко працював більше десяти років, потім обіймав посаду завідувача відділу народної освіти в Чернігівській губернській земській управі. Він добре знав, у якому стані була освіта в Україні, і йому було болісно. Про це свідчать численні публіцистичні твори на педагогічну тематику та оповідання, у яких Борис Грінченко критикує стан народної освіти, систему зазубрювання, підручники, виступає проти фізичних покарань. Письменник-патріот ратує за те, щоб у народних школах викладання велося рідною мовою, піднімає питання поліпшення матеріального становища учителів. Працюючи вчителем, Борис Дмитрович, всупереч царській забороні, на уроках пояснював матеріал українською мовою і використовував при цьому рукописний буквар, який сам склав (у 1907 році він був виданий під назвою „Українська граматка до науки читання й писання”).

Та попри все, Грінченко вірив у відродження України і цілеспрямовано готував ґрунт для майбутнього. Так, у 1905 році за його активної участі у Києві була створена Всеукраїнська учительська спілка (ВУУС). Відділення ВУУС діяли в чернігівській, Полтавській, Катеринославській, Подільській, Херсонській та інших губерніях. У статуті спілки наголошувалося, що найпершими заходами на шляху створення системи національної освіти є впровадження загального безплатного обов'язкового початкового навчання для всіх дітей, забезпечення наступності між нижчою, середньою та вищою школами, реалізація права всіх народів, зокрема й українського, навчатися рідною мовою, введення в середніх школах і університетах курсів вивчення української мови і літератури, а також географії та історії України.

У 1907 році почався наступ політичної реакції, і діяльність практично всіх громадських організацій, які виникли в часи демократичних зрушень 1905-1906 рр., була припинена. ВУУС та її місцеві організації також припинили своє існування.

Виступ учня із випереджувальним завданням. Роль товариство „Просвіта” в суспільно-політичному житті України

Б. Грінченко був ініціатором створення ще одного громадського об'єднання — київського товариства „Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка. Головуючи 25 червня 1906 р. на першому загальному зібранні „Просвіти”, Борис Дмитрович у вступній промові підкреслив: „Треба зазначити тільки два пункти, які роблять заснування нашого товариства особливо важним. Перше, що ми починаємо свою діяльність у той час, коли на арену історії виступають робочі маси як діяльні, а не пасивні творці нового життя. Роль просвітніх інституцій, які даватимуть освіту, знання цим масам, які допомагатимуть їм виробляти опертий на наукових фактах світогляд, мусить бути величезна. Другий пункт,— що товариство наше повстає в Києві, тому осередкові, звідкіля почалося наше культурне життя. Був час, коли з сього міста хвилі просвіти, хвилі розумового життя розливалися не тільки на всю Україну, але й на всю східну Європу, зачіпаючи й західну. Настало потому лихоліття, Київ занепав, але ж і після того він завсігди зостався для нашого народу тим духовним центром, до якого поверталися наші очі, куди поривалося серце кожного на нашій землі. Наступає час, коли ми зможемо вернути нашому культурному центрові те сяйво культурної поваги, яка одна тільки дає нації право на місце серед інших націй. І се кладе на наше товариство велику й дорогу нам, але і важну повинність”.

Б. Грінченко стояв на чолі „Просвіти” від першого дня її створення до 19 травня 1909 року. членами товариства були такі відомі українські діячі, як О. П. Косач, С. Ф. Русова, А. Ю. Кримський, І. І. Огієнко та. ін. Також Грінченко був головою видавничої комісії. Завдяки його наполегливості та допомозі інших членів видавничої комісії, вдалося випустити у світ 36 видань — художні та наукові твори М. Драгоманова, І. Франка, М. Костомарова, С. Єфремова та самого Грінченка. Культурницька діяльність „Просвіти” була орієнтована на розповсюдження книг для народу. Багато з них містили практичні поради, наприклад, як раціонально годувати худобу, як поводитися в разі нещасного випадку, що слід робити, щоб позбутися ярків, а також проводилася антиалкогольна пропаганда.

10 квітня 1910 року діяльність організації визнана як небезпечна для панівного ладу і рішенням Губернського Присутствія була заборонена. Та за час існування просвітянам вдалося видати 173760 примірників дешевих книг для народу. І це, безперечно, є особистою заслугою Б. Грінченка, якому вдалося привернути до роботи в „Просвіті” національну письменницьку, наукову, педагогічну і мистецьку еліту Києва, багатьох міст і містечок Наддніпрянщини, а також міст за межами України.

3. Евристична бесіда

Ø Що нового ви дізналися про особистість Б. Грінченка?

Ø Що б могли побажати Борисові Грінченку, якби трапилася нагода зустрітися і поговорити?

Ø Які риси характеру проявив Б. Грінченко у громадсько-політичній діяльності? які з них ви, можливо, хотіли б виховати в себе?

V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Гра „хто більше?” завдання учням

Складіть гроно „Сфери діяльності Бориса Грінченка” (поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, мовознавець, фольклорист і етнограф, історик, педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф, лексикограф, соціолог, видавець, громадський і політичний діяч).

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Рефлексія

□ Я вважаю, що...

□ Бути патріотом — це значить ...

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Повторити матеріал уроку за конспектом.

2. Письмова відповідь на питання. Один із псевдонімів Б. Грінченка — „Вартовий”. як ви думаєте, чому письменник так підписував свої твори?

3. Прочитати оповідання Б. Грінченка „Без хліба”.