Уроки української літератури 9 клас II семестр: Посібник для вчителя - Грабовська О. М 2011

Т. Шевченко. «Сон» («У всякого своя доля…»). Поема («комедія») і сучасна поетові суспільно-політична дійсність. Сатиричний пафос твору, його спрямування. композиційний прийом «сну», його роль для можливостей поетичного зображення

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

ТЛ: алегорія, гротеск, поетика контрасту, умовність.

Мета: навчити учнів коментувати зміст твору, визначати головні ідеї, контрастні картини в ньому; характеризувати змалювання поетом морально звироднілих «землячків» і власне ставлення до таких людей; визначати фрагменти поеми, що справили найбільше враження, вміти пояснити свій вибір, формувати усвідомлення гнітючої долі народу, підкореного імперією, та розуміння конструктивних засад, на яких грунтується «комедія»: рух у напрямку до демократичного устрою, національного визволення, вільного розвитку особистості.

Обладнання: ілюстрації до поеми «Сон»; словники літературознавчих термінів.

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Вступне слово вчителя.

«Ця поема була написана Тарасом у якомусь душевному трансі, у якомусь шалі… Це пориви найглибшого страждання за Націю, найсильнішого болю за неправду, за колосальну кривду, заподіяну Україні… Це гнів зневіреного. скривдженого у найсвятішім обуренні… Це лють за те, шо потоптана найвища Правда, бо в жертву сваволі принесена Доля народу, честь останнього і краса його духовності. З таким поет не може примиритись…», — так сказав про безсмертний твір Т. Шевченка «Сон» відомий літературознавець Леонід Білецький. Задумана ще дорогою з України до Петербурга поема, яку сам автор назвав «комедією», була завершена до початку липня 1844 року і стала одним із перших зразків політичної сатири в українській літературі.

2. Робота над текстом поеми.

- Охарактеризуйте композицію твору. На які частини його можна поділити за змістом?

- Чому вступ (від початку до слів «У Господа Бога») називають філософсько-ліричним заспівом до всієї поеми?

- Які людські вади і як саме описує їх поет? Наведіть приклад.

(Матеріал для вчителя.

Перед нами багатолика, актуальна в усі епохи галерея людського зла. Весь уривок витончено іронічний, про що свідчить лексика, тропіка, в’їдливо-притишена інтонація. Як не дивно, вістря глуму скероване на жертв — нещасну, затуркану, визискувану «братію», що «мовчить собі, витріщивши очі! Як ягнята». Чому так? Бо саме покірність уможливлює сваволю. В поемі «Великий льох» покірність уособлять образи трьох грішних душ. Рабська натура братії — «Нехай… Може, так і треба» — викликає в оповідача спалах обурення. Він саркастично повторює за нею: «Так і треба», виказуючи зневагу за те, що для неї «немає Господа на небі», бо втратила совість, гідність. Бо жалюгідно по-лакейськи схилятися перед злом, покірно страждати у надії заслужити собі цим рай на небі. Достоєн раю той, хто своєю праведністю і силою духу наближає його в житті земному.

Так уже у вступі автор починає розгортати провідну ідею твору.

Зверніть увагу на важливу деталь: герой-оповідач летить над імперією разом із совою. Може, й сам перетворюється на сову. Сова — не символ мудрості, істини, а водночас її крик навіває сумний, тривожний настрій. Цей образ налаштовує на відповідну тональність твору.

За В. Пахаренком)

- Яким пейзажем розпочинає поет розповідь про життя селян в Україні? У чому, на вашу думку, краса і сила шевченківського пейзажу?

- Зачитайте фрагмент твору, що починається словами: «Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш…». Які образи, змальовані автором, вас найбільше вразили? Чи можна назвати їх типовими?

Розгляньте ілюстрації до цієї частини поеми і порівняйте зображене на них із твором Т. Шевченка.

(Матеріал для вчителя.

Чудовий ліричний живопис картини ранку на Україні («Летим. Дивлюся, аж світає…») виступає контрастом до епічної розповіді про «земний рай» — вакханалію кріпосництва. Потрібно учням пояснити, який смисл вкладає Шевченко у поняття «рай»: їдка іронія та обурення поета тут зумовлені ще й тим, що ідеологи самодержавства називали життя кріпаків у панських селах «раєм». Деякі письменники також усіляко вихваляли «селянський рай», твердячи, ніби пар піклується про «благоденство» народу. Шевченко розвінчує твердження придворних писак про «рай» у селах України («Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш…»). Кожний образ і кожна художня деталь набувають глибокого ідейного звучання: вони творять узагальнений образ соціальної структури антинародного суспільства. Тут немає індивідуалізованих характерів, а є типи і типові обставини. Образи кріпака-каліки, вдови, сина-рекрута, опухлої дитини і її матері-кріпачки, покритки, пана-розпусника виступають, за словами літературознавця Бочарова, «персоніфікованими обставинами» епохи кріпосництва. Під гнітом царя і поміщиків життя для кріпаків справжнє пекло, колами якого поет проводить і читача.

Шевченко творить пластичні, зримі образи широкого узагальнюючого характеру. Образ удови був типовим в українській літературі ще до Шевченка («Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Перекотиполе» Г. Квітки-Основ’яненка), але саме в нього він набув глибокого реалістичного узагальнення. Викривальне звучання образу безперечне: представники влади своїми податками обібрали її до нитки: уже нічого в неї взяти, то вони розпинають, а «сина кують» (образ твориться метафорою), тобто насильно забирають до війська. Дієслово «кують» вражаюче точно передає невільницьке становище народу при російському самодержавстві.

Поет зображає ще кілька типових картин українського села. Одна з них: «а онде під тином опухла дитина, голоднеє мре. а мати пшеницю на панщині жне». Це гнівне викриття кріпосництва, що зумовило нелюдські умови життя народу. Антитеза (опухла дитина — ситий пан, що жорстоко експлуатує матір дитини) виразно розкриває алогізм самодержавного суспільства — експлуатація поміщиків прирікає трудівника на фізичну деградацію. Образом покритки поет показує аморальність кріпосницького устрою, де пан може продавати кріпаків («душі пропивати’), топтати людську гідність жінки-селянки.

За М. Ткачуком)

- Як у поемі змальовано Сибір — місце царської каторги? Чому її названо домовиною?

- Поясніть, як ви розумієте вислів «загули кайдани під землею».

- Пригадайте з історії, кого з відомих українців царський уряд засилав на каторгу.

- Як називає Т. Шевченко основного винуватця цього соціального зла Миколу І, а як - засланця, борця за волю? Чому?

- Прокоментуйте рядки твору: «В муці, в каторзі не просить, не плаче, не стогне!» Кого вони стосуються?

(Матеріал для вчителя.

Ліричний герой не побачив «раю» на Україні, не знайшов його й на небі («немає! немає!») і полетів далі аж у Сибір. Картина Сибіру в творі не випадкова, а закономірна і глибоко вмотивована. Відомо, що Сибір займав важливе місце в політиці царя. Туди він висилав своїх політичних противників. Сибіром лякали поміщики кріпаків, а в народі він асоціювався з каторгою, мукою, царським деспотизмом.

З ліричного відступу постає образ оповідача- правдошукача. Він вражений безмежністю снігового простору і людського горя. Скрізь «сльози і лати». Країна вся залита кров’ю. Стогнуть народи — жертви самодержавної російської імперії. І серед цього холоду, ридань, снігів, гніту зігріта безмежною авторською любов’ю постать революціонера.

Уривок, що починається «Онде злодій штемпований…» — кульмінаційний у цій частині поеми. Образ «катованого вільнодумця», «сміливого борця за свободу» (І. Франко) є уособленням ідеї правди, добра і самопожертви в ім’я вільного майбутнього народу.

За М. Ткачуком)

- Де відбуваються події, змальовані у третій частині твору?

- Охарактеризуйте образ «землячка», з яким знайомить нас поет? Яке ваше ставлення до таких людей?

- Якими засобами створюється портрет царя Миколи І?

- За що поет висміює «тупорилих віршомазів» цариці?

- Про що розмовляють між собою цар і цариця? Як це їх характеризує?

- Поясніть вживання форм середнього роду стосовно до «високих» осіб.

- Виразно прочитайте фрагмент твору, де зображена сцена, названа І Франком «генеральним мордобитієм». Яка її роль у поемі?

- Як Шевченко оцінює діяльність попередників Миколи І — Петра І та Катерини ІІ? Підтвердіть свої думки цитатами з тексту.

- Поясніть символіку прикінцевої сцени, де зникають усі слуги царя, а він перетворюється з ведмедя на кошеня.

- Чи погоджуєтеся ви з думкою і. Франка, який написав: «Про кінець темного царства не може вже бути й сумніву, коли поет у останнім уступі «Сну» розкусив найбільшу його загадку, всевладність царя. Звідки пливе та всевладність? Чи з справдішньої сили самодержця? Зовсім ні. Його сила власне в тих, котрі в нім бачать свою силу, в його рабах і знарядах. Без них він безсильний, без нього вони безсилі. Отже, де ж лежить їх спільна сила? Власне в тих путах, що сковують їх одних із другими. Вони сильні тим, що вони невільники й нелюди. А скоро і в їхніх серцях защемить людське почуття, збудиться бажання волі, тоді й страшна їх сила розвіється, тоді настане кінець темного царства, не стане «ні власті, ні кари», розпочнеться нове царство, царство братолюбія між людьми»?

(Матеріал для вчителя.

«Столиця російської держави Петербург. Тут зосереджувалася вся бюрократична машина царського самодержавства, що гнобила народи Очолював її «неситий», тобто цар. Пролітаючи над Петербургом, оповідач бачить типовий міський «пейзаж» часів царювання Миколи Тормоза, як назвав його поет у своєму «Щоденнику». Муштрувалися війська і золотом виблискували численні церкви. Солдати й церква — підвалини кріпосницького ладу. Далі оповідач побачив тьму «панів пузатих» «в серебрі та златі», нажитому сльозами кріпаків.

Зосереджуємо увагу дев’ятикласників на сатиричному викритті царя, цариці і придворного панства. Шевченко змальовує типові образи панів гладких, «мов кабани годовані», набундючених, тупих (порівняння, зневажливо- оціночні епітети доповнюють їхні портрети). Крім того, пани розвінчуються і в етико-соціальному аспекті: це блюдолизи (підлабузники), кар’єристи («Аж потіють, та товпляться, щоб то ближче стати коло самих»). Ці царські служаки позбавлені будь-яких ознак людської гідності, чесності, порядності. Пар «вдарять або дулю благоволять дати», а в них це свято. Пишні, бундючні вельможі були насправді духовними рабами, лакеями царя і цариці. Серед царських прихвоснів ліричний герой побачив і «землячка» з «цинковими гудзиками», чиновника нижчого рангу. «Мерзенний каламар» добре навчився у столиці брати хабарі й зневажати рідне. Образ цього «просвішенного» малороса, хохла став синонімом людини-перевертня, що по-лакейськи плазує перед панами.

Підводимо учнів до думки: гротескною сценою «височайшого мордобою» Шевченко розкрив суть експлуататорського суспільства, побудованого на механізмі гноблення, приниження людини На вершині піраміди грабіжництва і злочинів проти народів знаходиться всевладний цар. Його солдафонська тупість і самодурство виразно виявляються у сцені мордобою. Образом Миколи І поет розвінчував культ вінценосця, царелюбні настрої в народі і показував безсилість самодержавця без багнетів солдатів. Ще виразніше позірна сила самодержавства розкривається в сатирично-гротескній сцені з Миколою-«медведиком». Без будь-якої причини цар «як крикне на самих пузатих», і вони, мов у казці, зникли один за одним, а «медведик» перетворився в жалюгідне кошеня. Отож, дає зрозуміти автор, без жандармів, чиновників, війська, каторги самодержець безсилий і викликає лише сміх, а не страх. Народові немає чого боятися царизму, його треба знищити до такого висновку вів Шевченко своїх читачів.

Кобзар далі показує, що в галереї російських царів Микола І не виняток. Усі вони були поневолювачами українського народу, його жорстокими визискувачами.

Особливо люто катували Україну Петро І та Катерина II. Тому Петро І в поемі Шевченка змальований так саркастично (мідний вершник). Полемізуючи з Пушкіним. який наголошував на прогресивній ролі Петра в історії Росії. Шевченко змальовував його як царя-деспота, «ката» українського народу («людоїд», «лукавий», що будував свою столицю на кістках і крові козаків)».

За М. Ткачуком)

- Як ви розумієте назву поеми та авторське визначення жанру «комедія»?

(Матеріал для вчителя.

«Авторський підзаголовок поеми — комедія — визначає її жанрову особливість й підкреслює сатиричну спрямованість: існування царського самодержавства є комедією, рудиментом, який існує лише завдяки пасивності та «сну» народу.

«Фрескова» побудова поеми, зумовлена прийомом «сну», дає змогу авторові подати кілька типових картин російської дійсності від закріпаченого села до сибірської каторги та царського палацу…

Сон у поемі Шевченка виконує дуже важливу функцію - за допомогою цього прийому автор відтворює типові реалістичні картини страшної дійсності і розкриває ідейний задум твору — викриття кріпосництва — цього головного зла страждань поневоленого українського народу».

За М. Ткачуком)

3. Практикум з теорії літератури.

- Пригадайте або знайдіть у словник, літературознавчих термінів визначення таких понять, як «алегорія», «гротеск», «поетика контрасту», «умовність» та наведіть приклади їх використання Т. Шевченком у поемі «Сон».

(Довідка.

Алегорія (грецьк. allegoria, від alios — інший і agoreuo — говорю інакомовлення) спосіб двопланового художнього зображення, шо грунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного. Наприклад: незборимий царизмом Кавказ — Прометей (поема «Кавказ» Т. Шевченка), сваволя можновладців над беззахисною людиною — Вовк та Ягня (однойменна байка Л. Глібова), борці за волю України — каменярі (однойменна поезія І. Франка). Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично, вони найяскравіші у літературних байках і сатиричних творах. Алегорія. на відміну від метафори, грунтується не на перенесенні зовнішніх ознак і властивостей на інший предмет чи явище, а на асоціативному переосмисленні самої сутності явищ і предметів у їх сукупності Не слід змішувати алегорію з символом, бо він буває багатозначним, а алегорія однозначно виражає суть явища чи предмета. Так само алегорія відрізняється від художнього моделювання чи уподібнення, в якому немає двоплановості зображення.

Гротеск (фр. grotesque — химерний, незвичайний, від італ. grotta — грот, печера) — переважно сатиричний художній прийом у мистецтві, зокрема у літературі, заснований на навмисній зміні дійсності за допомогою фантазії, поєднанні непоєднуваного в одному предметі: реального з фантастичним, страшного чи трагічного з комічним. Гротеск свідомо створює неприродний, перекручений світ, на відміну від фантастичного світу як умовно-реального. Термін походить від знайдених на межі XV — XVI ст. Рафаелем Санті у римських підземних гротах химерних настінних малюнків з поєднанням рослинних і тваринних форм. В українській літературі гротеск використовували І Франко («Ботокуди»), Т. Шевченко (елементи в поемі «Сон’ ), М. Бажан («Горманова ніч»), Ю. Андрухович («Московіада»).

Контраст (фр. contraste — протилежність) — різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. В основі має антитетичний принцип світосприйняття. Цей прийом був здавна відомий народній свідомості, зафіксований, зокрема, у фольклорі (казка «Правда і Кривда»), у мистецтві та художній літературі, подеколи набуваючи концептуального оформлення, як у романтизмі, зорієнтованому на напружене протистояння бінарних опозицій (можливе — дійсне, ідеал — буденне існування тощо). Навіть для деяких письменників контраст набував стилетвірної функції. Прикладом контрасту може бути лірика Олександра Олеся після трагедії національного відродження:

Як сфінкс стоїть передо мною

Моя країна жалібна,

Як злука Бога з Сатаною,

Як келих крові і вина.

Умовність — загальноприйняте правило, норма поведінки, звичай, що склалися традиційно, але доцільність яких не завжди виправдана, а також якість мистецтва, суть якої в тому, що література подає нам не саме життя, а його образне відображення. Дійсність осмислюється і, відповідно до авторського задуму, метафоризується, узагальнюється, навіть деформується. До літературних умовностей відносять фантастику, гіперболу та літоту, гротеск, символіку. Умовність не протиставляється реальності, а доповнює її, допомагає точніше розкритися.)

II. Узагальнення та систематизація вивченого.

1. Самостійна робота.

- Дати письмову відповідь на одне із запитань (за рівнями):

І-ІІ рівень: Які типові картини кріпосницької дійсності зображені у творі Т. Шевченка ’«Сон»?

III рівень: Хто є оповідачем у поемі Т. Шевченка? Охарактеризуйте цей образ.

IV рівень: Чому І. Франко Шевченківську поему назвав «сміливим маніфестом слова проти темного царства»?

2. Заключне слово вчителя.

- Легко зрозуміти, що Шевченко не міг і мріяти про надрукування поеми «Сон». Але вона швидко поширювалася в списках, її захоплено зустріла передова молодь. Якийсь юнак писав: «Останній твір, придбаний мною, - це «Сон». Цe геніальна сатира, що відбила в собі так влучно пороки петербурзьких придворних вельмож і карає так грізно наших мучителів…»

(Якщо запишіться час, можна подати учням інформацію за публікацією Василя Шубрайського «Шевченко в літературному контексті свого часу».

«За сміливістю і гостротою суспільних пороків поему «Сон» не без підстав порівнюють із «зимовою казкою» Гейне «Німеччина», написаною того ж року, що й поема Шевченка, але опублікованою вже після написання «Сну» українського поета. Своєю генезою і спрямуванням поезія Шевченка взагалі чи не найближче стоїть до творчості Гейне. Спільність тут простежується як у творчому успадкуванні пісенної традиції і в поєднанні її з визвольними ідеями, так і в спрямованості на критичне ставлення до дійсності. Гейне починав ліричною збіркою «Книга пісень» ( 1827), а Шевченко — «Кобзарем» (1840). У конкретних же виявах — і в зв’язку з пісенною традицією, і в характері ліричного героя, і в викритті суспільних пороків — схожості мало. Відчутна різниця і в ідейній спрямованості, націленості на піднесення соціальної активності трудової людини. У боротьбі з лихими обставинами, які калічать, нівечать людину. Шевченко не знав роздвоєння, чи, як Гейне, побоювання, що маси можуть порвати його «Книгу пісень».

За своїми суспільно-політичними реаліями поема «Сон» перегукується з третьою частиною поеми Міцкевича «Дзяди» (1832), що має форму вільної романтичної драми. Написана невдовзі після розгрому російськими військами польського повстання 1830 р., третя частина «Дзядів» концентрувала настрої не тільки польської, а її загальноєвропейської демократії, викликані діями царської Росії як жандарма Європи. Є в ній мотиви, з якими поема Шевченка виразно суголосна. Насамперед в описі Петербурга, в антицарському спрямуванні, в духовній солідарності з усіма демократичними силами. Споріднює (хай і в найзагальнішій формі) поему Шевченка з третьою частиною поеми «Дзяди» поєднання фантастики з реальними картинами життя Росії, але роль фантастики у Шевченка не виходить фактично за межі композиційних прийомів і деяких гротескних образів у той час, як у Міцкевича вона є домінантною. Тим-то, якщо поему Шевченка за її переважаючими художніми компонентами можна віднести до творів реалістичних, то поему Міцкевича — до романтичних. Тут ми не можемо погодитися з І. Г Неупокоєвою, яка відносить «Сон» Шевченка до творів романтичного штибу. І вступ до поеми, і самі по собі описи кріпосницького села, сибірської каторги, Петербургу та царського палацу настільки предметно-реальні, виражені у своїх буденних виявах, що це ніяк не узгоджується з поетикою романтизму. Елементи романтичної поетики не затіняють їх, не спонукають до розгадок фантастичних образів. Та її образ центрального героя в поемі Шевченка мало чим схожий на образ поета Конрада в «Дзядах» Міцкевича.

Неважко помітити її перегук поеми «Сон» з віршем Міцкевича «Пам’ятник Петру Великому». Перегук не стільки творчих, скільки ідейний: як і для Міцкевича, для Шевченка Петро і є передусім уособленням жорстокої самодержавної влади.

Варте уваги свідчення історика В. І. Семеновського, що в дослідженні селянського питання в Росії 30 — 50-х років йому допомогли не стільки історичні праці, мемуари, скільки поезія Шевченка, зокрема її поема «Сон» )

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Вивчіть фрагменти поеми «Сон» напам’ять (на вибір). Прочитайте поему І. Шевченка «І мертвим, і живим…». Виділіть спільні мотиви в поемах «І мертвим, і живим…» та «Сон».