Уроки української літератури 9 клас II семестр: Посібник для вчителя - Грабовська О. М 2011

Вступна бесіда. Література XX століття - мистецтво оновлених традицій і сміливого новаторства. Імена і твори найвідоміших українських письменників XX століття, зокрема тих, що вивчалися в попередніх класах. Непростий шлях розвитку української літератури у XX столітті. її жанрове, тематичне, стильове розмаїття

Мета: дати поняття про жанрове, тематичне, стильове розмаїття літератури XX століття; сформулювати власну думку про твори письменників XX століття, що вивчалися чи були прочитані самостійно: розвивати навички висловлювання власних думок; розвивати вміння виділяти із прослуханого головне; виховувати любов до книги.

Обладнання: портретна галерея письменників XX ст., виставка їхніх творів та ілюстрації до творів, таблиця «Найважливіші події XX століття в житті українського народу».

Хід уроку

І. Мобілізація уваги учнів.

1. Слово вчителя.

- Швидкі еволюційні та революційні зміни в естетичній свідомості напередодні історичної доби формують художнє полотно літературу XX століття. Дедалі чіткіше окреслюються дві орієнтації: перша — на збереження національно-культурної ідентичності (так звана «народницька теорія»), друга — на загальноєвропейський літературний процес (так звана теорія «європеїзації», «космополітизму», «модернізму»).

2. Історична довідка за таблицею «Найважливіші події XX століття в житті українського народу»

— Російсько-японська війна.

— Російська революція 1905 — 1907рр.

— Перша світова війна.

— Буржуазно-демократична революція, повалення царизму 1917 р.

— Жовтневий переворот, більшовицька влада 1917 р.

— Громадянська війна 1918 — 1920 рр.

— Голод 1922 р.

— Голодомор 1932 — 1953 рр.

— Тоталітарний сталінський режим до 1953 р.

— Друга світова війна.

— Голод 1947 р.

— Командно-адміністративна система.

— Перебудова.

— Незалежність.

На долю наших предків випало багато різних жахіть, і ще сьогодні живуть свідки такої важкої ходи історії. Письменники завжди були на «передовій лінії», хоча було багато і таких, які складали оди заради слави.

3. «Мікрофон».

Учні пригадують письменників XX ст., твори яких читали в попередніх класах.

«Мені найбільше запам’ятався…, тому що…»

II. Пояснення та засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Розповідь учителя.

(Учні складають і записують у зошити план розповіді.)

Для літературного процесу 1900 — 1930 рр. визначальним було існування різних ідейно-стильових течій: романтизму;

— реалізму;

— неокласицизму і численних літературних угрупувань: «Гарт», «Плуг», «ВАПЛІТЕ», «Молодняк», «Ланка», «Західна Україна» з їх несхожими, часто протилежними програмними положеннями і деклараціями.

Література періоду Жовтневої революції народилася як літопис пролетарської революції, яка часто спричиняла масове насильство, яке, у свою чергу, породжувало зло та біду.

Ліричним героєм перших творів Є. Плужника стає народ — мільйони трудящих, але невдовзі він звертається до долі окремої людини, підносить цінність людської особистості.

М. Драй-Хмара — неокласик. Одним із перших підносив нову українську літературу до рівня світових зразків, не звеличував та не оспівував революційних змін.

У літературі того періоду переважали новелістичні жанри (збірки оповідань і новел С. Васильченка та В. Винниченка, «З літ дитинства» А. Заливного, «Шуми весняні» М. Івченка). У середині 20-х рр. з’являються великі епічні полотна: романи («Бур’ян» А. Головка, «Майстер корабля», «Чотири шаблі» Ю. Яновського, «Місто» В. Підмогильного) та повісті (тетралогія П. Панча «Голубі ешелони», «Пасинки степу» А. Головка).

Стильові течії:

— романтико-героїчна («Мамонтові бивні» К). Яновського).

— лірико-імпресіоністична («Солонський яр», «Кіт у чоботях» М. Хвильового);

— реалістична («Пилипко», «Червона хустина» A. Головка);

— науково — фантастична («Сонячна машина» B. Винниченка, «Прекрасні катастрофи» Ю. Смолича).

Відбулося становлення і розвиток кінодраматургії та її основних жанрів: кіноповісті, кінопоеми (« Земля» О. Довженка). Розвивався театр. Молоді драматурги: П. Куліш,

І. Микитенко, І Кочерга.

Самобутнім зв’язком філософської лірики є творчість Б. -І Антонина. Однією з центральних проблем дожовтневої прози залишалася проблема людини і землі.

Літературна дискусія 1925 — 1928 рр. поставила дуже болюче питання: бути чи не бути українській літературі, культурі, науці? Відкрив її М. Хвильовий на сторінках газети «Вісті ВУЦВК», надрукувавши в ній 30.04.1925 р. пристрасний памфлет: «Про сатану в бочці» або Про графоманів, спекулянтів та ін. «просвітян». Згодом з’явилися інші статті, а особливого розголосу набула його стаття «Україна чи Малоросія?» Пізніше виступив із творами викривально-саркастичного жанру, де порушив важливі естетичні проблеми. Й. Сталін, ознайомившись з принципами М. Хвильового, вичитав там гасло: Геть від Москви!» — у літературну дискусію втрутилися партійці. Учасники дискусії були дискредитовані, а згодом фізично знищені.

1930 р. у Харкові пройшла Всесвітня конференція революційних письменників. За ухвалою ЦК компартії від 23.04.1934 р. в Києві. Через п’ять днів у Москві відкрився Перший Всесоюзний з’їзд письменників, який утвердив метод соціалістичного реалізму.

Письменство 30-х років пережило смугу тяжких випробувань:

- знищено три чверті українських письменників;

- зникла фахова критика;

- судові справи розглядалися без прокурора та захисників;

- позбавлення права на оскарження.

(Так загинули Г. Косинка, Є. Плужник. В. Підмогильний. О. Ковінька та ін.). 19.37 р. — репресії: наступ на творчу інтелігенцію.

1932 1933 рр. — ліквідація українського народу як давньої хліборобської нації.

Частина письменників ренесансного типу (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, О. Довженко, Ю. Яновський та ін.) за дароване їм життя та комфорт втратили почуття життєвої правди задля розбудови нежиттєдайного «соціалістичного реалізму».

Зберігаючи уламки «розстріляного відродження», літературний процес протікав у глибинах художньої свідомості. З’являються високохудожні твори: драми І. Кочерги, кіноповісті О. Довженка, романи Ю. Яновського, історичні романи 3. Тулуб.

Друга світова війна 1939 — 1945 рр.

Образ Батьківщини — провідний у літературі цього періоду (В. Сосюра «Лист до земляків», «Любіть Україну», М. Рильський «Слово про рідну матір», збірки поезій О. Теліги).

Пафос перемоги лунав у прозових жанрах: нариси, новели, оповідання, газетні статті О. Довженка, О. Десняка. О. Копиленко, М. Стельмаха, О. Вишні тощо.

Українських письменників звинувачували у буржуазному націоналізмі, вимагали від них обслуговування партійних інтересів.

Яскравою сторінкою повоєнного десятиліття була автобіографічна повість О. Довженка «Зачарована Десна»; розвиваються жанри сатири та гумору — байки, памфлети, гуморески, фейлетони О. Вишні, С. Олійника, Д. Білоуса.

60 — 90-і pp. XX століття позначені рішучою боротьбою за соціальну справедливість, поширення жанру «антироману», театру абсурду та інших авангардних напрямків, повернення художньої спадщини читачеві, присуджено перші Шевченківські премії.

1966 р. — нові арешти за відступ від соцреалізму.

З кінця 80-х р. з ініціативи письменницької громади створюється Товариство української мови імені Т. Г Шевченка, Народний Рух України (І з’їзд відкривав О. Гончар), відбувається масовий вихід творчої інтелігенції із лав КПРС. Цей процес розгорнувся на повну силу з проголошенням незалежності України. Всіляко розширюється загальнохудожній, жанровий, стильовий, інтонаційний спектр української поезії і прози.

2. Евристична бесіда.

- Які теми у своїх творах піднімали вищезгадані письменники, про що писали?

- Який із прочитаних творів запам’ятався найбільше, чому?

- Хто із письменників нині живе і працює?

- Кого зі сучасних письменників-гумористів ви можете назвати?

- Назвіть твори традиційно-реалістичного напрямку та модерністського, їх авторів.

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Повторіть шлях розвитку літератури XX століття за опорним конспектом; прочитайте біографію І. Багряного та його роман «Тигролови», підготуйте відповіді на запитання в підручнику.