Усі уроки української літератури 10 клас І семестр Профіль — українська філологія - 2018

Тяглість драматургічної традиції в Україні. Шкільна драма XVIII ст. Інтермедії. Вертепна драма. Драматургія І половини ХІХ століття. Народна драма І. Котляревського. Новаторський характер української драматургії другої половини XIX ст. Соціально-побутові та історичні драми й комедії М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного та ін. родина Тобілевичів і український театр. Зв'язок театру з музикою, сценічними декораціями, одягом тощо - ДРАМАТУРГІЯ I ТЕАТР ХІХ ст. ТВОРЧІСТЬ І. КАРПЕНКА-КАРОГО І Б. ГРІНЧЕНКА

Мета: подати в систематизованому вигляді інформацію про розвиток в Україні драматичного мистецтва, визначити новаторство драматургів, внесок родини Тобілевичів у розвиток української драматургії, показати зв'язок театру з музикою, сценічними декораціями, одягом тощо; розвивати вміння знаходити і систематизувати, узагальнювати інформацію; виховувати почуття гордості за досягнення української культури. Теорія літератури: драматичний твір (повторення).

Обладнання: таблиці, створены учнями, портрети Феофана Прокоповича, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Шлях становлення українського національного професійного театру був довгим і тернистим, багатим на великі імена. Сьогодні можна впевнено казати, що це було унікальне явище не тільки в історії культури України, адже діяльність багатьох українських театральних діячів була визнана світом. Про це на нашому уроці.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Тематичний словниковий диктант „Драматичний твір”

Комедія, трагедія, драма, монолог, діалог, ремарка, репліка, дія, ява, пролог, епілог, кульмінація, катарсис, зав'язка, розв'язка.

„Уникай повторів”: П'єса, драматичний твір, шедевр драматургії, зразок сценічного мистецтва.

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя

Наше завдання — познайомитися з подіями, пов'язаними з зародженням та розвитком українського театру, з акторами, режисерами та авторами п'єс професійного театру, які вписали в історію театрального мистецтва України „золоту” сторінку та перетворили театр, як сказав І. Франко, на „школу життя”.

2. Презентація учнями узагальненого у вигляді таблиць матеріалу з теми уроку

І група. Шкільна драма XVIII ст. Інтермедії. Вертепна драма

Історичні умови, у яких існує драма:

□ Підґрунтя — античне мистецтво

□ Значний вплив релігії

□ Розвиток традицій, закладених скоморохами

□ Вплив обрядових дійств

□ Велика роль у зародженні української драматургії освітніх закладів (Києво-Могилянська академія)

Різновид театрального дійства


Шкільна драма ХVII-ХVIII ст.

Інтермедія ХVII-ХVIII ст.

Вертепна драма ХVІІ ст.

Час виникнення

XVII ст.

XVII ст.

XVII ст.

Визначення

Шкільна драма — жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі XV-XVI ст. в країнах Західної Європи. Походження шкільної драми пов'язане зі статутом церковних і світських навчальних закладів, у яких сценічні вистави були обов'язковими для засвоєння латини.

В Україні шкільна драма поширилася через Польщу в XVII- XVIII ст.

Інтермедія (від латин. inter — між, medius — те, що міститься посередині) — невелика за обсягом комічна сценка або п'єса, яку виконували між актами основного драматичного дійства, що мала за мету дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, яку розігрувала в основній п'єсі. Одноактна п'єса комедійного характеру, була також частиною вертепної драми

Вертеп — це старовинний пересувний ляльковий театр, який ставив релігійні й світські п'єси. Вертепна драма — різновид лялькового театру, який створювався для розваги і повчання публіки

Характерні риси

Була віршованим діалогом.

Сюжет з античної літератури або з Біблії, легенди про святих, мучеників, подвиги царів і полководців. Текст переважно віршований, розмір найчастіше — 13-складник

Сюжетно не були пов'язані із твором, у перервах якого їх розігрували.

Сюжет: мотиви й сюжети усної народної творчості, популярні книжні анекдоти, які відображали життя та побут українського народу

Сюжети як релігійні, так і світські. Текст — прозовий або написаний нерівноскладовою прозою. Виставу могли супроводжувати хоровий спів, музичні номери, дуети

Автори та виконавці творів

Автори — зазвичай викладачі поетики, виконавці — їхні учні. Найвідоміша шкільна драма XVII ст.— перша історична п'єса в українській літературі „Володимир” Феофана Прокоповича, присвячена гетьманові I. Мазепі. О. Кониський „Воскресіння мертвих”, невідомий автор — „Милість Божа”

Авторами й виконавцями інтермедій були здебільшого учні тодішніх шкіл, зокрема студенти Києво-Могилянської академії та мандрівні дяки.

„Кіт у мішку” — одна інтермедій, яку часто виконували

У живому вертепі ролі виконували актори, у ляльковому вертепі — ляльки.

Відомі вертепні тексти: Сокиринський, Славутинський, Бутуринський, Хорольський,

Куп'янський

Довідка

Феофан Прокопович — український і російський церковний діяч, учений, педагог, драматург, поет, перекладач, ректор Києво-Могилянської академії. В академії він викладав поетику, риторику, філософію, фізику, арифметику й геометрію. Феофан Прокопович віршував латинською, польською, російською і книжною українською мовами.

Мандрівні дяки — бідні студенти Києво-Могилянської академії (або учні духовних шкіл), які під час різдвяних і великодніх канікул мандрували селами й містами України, щоб заробити на прожиття. Вони створювали й вертепи і під час різдвяних свят показували вистави з колядками.

ІІ група. Драматургія І половини ХІХ століття. Народна драма І. Котляревського

Історичні умови, в яких існує драма. І половина ХІХ ст. — період боротьби за створення самобутньої національної культури, за утвердження національного стилю і мови, за вироблення нових художніх форм.

Характерна ознака драматургії. І половини ХІХ століття — звернення до зображення життя, побуту, моралі, інтересів селянина — найбільш численної тоді верстви трудящих, зображення картин реальної дійсності, образів живих людей; представників народу як позитивних персонажів літератури.

Народна драма І. Котляревського „Наталка Полтавка”

Жанр твору

Сюжетно-композиційна своєрідність

Образи п'єси

Значення п'єси

„Опера малоросійська” (І. Котляревський), має ознаки драми, комедії, п'єси, опери

Сюжет лінійний, відцентровий, концентричний.

Важливу роль відіграють авторські ремарки (пояснення щодо місця і часу дії, обстановки, вигляду персонажів, одягу, міміки, жестів тощо.)

Наявність пісень-самохарактеристик героя. Використано прийом — любовний трикутник

Головна героїня — перший образ жінки-селянки в українській літературі, втілення найкращих народних рис. Образ Петра символізує глибоку народність українців, працелюбство, доброту і порядність.

Образ Миколи втілює в собі такі народні риси, як життєстійкість, дотепність і веселість. Терпилиха уособлює жіночі риси: наполегливість, тверду волю, лукавство і риси гарної матері.

Борис Тетраковський наділений як позитивними, так і негативними рисами, Макогоненко — негативними

Перша українська драма високої моральної спрямованості, яка ставить як загальнолюдські, так і національні питання. Написана для народного глядача.

П'єса художньо правдиво змальовує народне життя і несе в собі гуманізм і народність

Новаторство Котляревського. Першим і світовій драматургії змалював селянське життя, вивів позитивні образи з народу, заклав основи для розвитку соціально-побутової драми. Його творчість сприяла переходу від традиційної книжної тематики до конкретно-історичного змалювання світу і народу, творенню на основі народної мови оригінальної художньої образності, сприяла урізноманітненню тематики

Довідка. Сюжет

Лінійний — дії розвиваються у хронологічній послідовності. Наявні експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка.

Відцентровий — всі події розвиваються довкола головної героїні або героя.

Концентричний — події розвиваються у причиново-наслідкових зв'язках.

ІІІ група. Новаторський характер української драматургії другої половини XIX ст.

Соціально-побутові та історичні драми й комедії М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного та ін.

Театр корифеїв

Театр корифеїв — перший професійний український театр

Час і місце заснування

1882 р., місто Єлисаветград

Засновник

Марко Лукич Кропивницький

Акторський склад

Марко Кропивницький, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський

Новаторський характер театру корифеїв

Синкретичність стилю, український народний репертуар, вистави йшли українською мовою

Репертуар театру корифеїв

Українські п'єси: „Наталка Полтавка” І. Котляревського, „Назар Стодоля” Т. Шевченка, „Дай серцю волю, заведе в неволю” М. Кропивницького, „черноморці” М. Старицького, „Москаль-чарівник” І. Котляревського, „Сватання на Гончарівці”, „Шельменко-денщик” Г. Квітки-Основ'яненка. Історичні п'єси із героїчного минулого українського народу, більшість з яких належали перу М. Старицького, М. Кропивницього, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного, Б. Грінченка.

М. Кропивницький — творець романтично-побутового театру в Україні. Його драматургія пов'язана з фольклором і кращими зразками української класичної літератури. („Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, „Глитай, або ж павук”, „Дай серцю волю, заведе в неволю”, „Олеся”, „Замулені джерела”, „По ревізії”, „Скрутна доба”) М. Старицький — автор історичних драм, соціальних драм, популярних водевілів, які відбивали соціальні зміни та економічні зрушення в українському селі та містах.

І. Карпенко-Карий написав 18 оригінальних п'єс: „Безталанна”, „Наймичка”, „Мартин Боруля”, „Сто тисяч”, „Хазяїн”, „Сава Чалий” та інші

Зразок виконання індивідуального завдання

РОДИНА ТОБІЛЕВИЧІВ І УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР

Історія роду Тобілевичів починається, коли управитель південних степних поміщицьких маєтків Карпо Адамович Тобілевич закохався в Євдокію, покоївку поміщиці Злотькійської.

Євдокія Зіновіївна, родом з містечка Саксагань на Катеринославщині, належала до козацького роду Садовських. Рід збіднів, потрапив у кріпацтво, Карпо Тобілевич викупив дівчину з неволі і одружився з нею.

У селі Арсенівна Єлисаветградського повіту (нині Кіровоградщина) у 1840 році з'явився на світ їхній первісток Іван. Родина швидко зростала. Вже в селі Костуватім колишньої Херсонської губернії (нині Братський р-н Миколаївської області) народилися Михайло, Петро, Марія, Панас.

Велика родина жила в нестатках. Хоч Карпо Адамович і був дворянином, достатньо довго була тяганина з признанням роду Тобілевичів у дворянстві, і пов'язана вона була з помилкою у прізвищі, якої припустилися писарі. Цей феноменальний випадок з годом використав у своїй комедії „Мартин Боруля” Іван Карпович Тобілевич.

Родина була дружною, діти веселими і талановитими. Згодом вони стануть славнозвісними Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським, Марією Садовською-Барілотті, Панасом Саксаганським — корифеями українського театру.

Тобілевичі були людьми освіченими, знали багато віршів і пісень на слова Шевченка. Вихованням дітей займалася мати. Вона прекрасно співала народні пісні, майстерно розповідала казки.

У 70-ті роки, коли родина Тобілевичів уже переїхала до Єлисаветграда, в їхньому будинку щосуботи відбувалися „вечірки”, всі співали, та найбільше і найкраще — Маруся і Панас.

Кожен з Тобілевичів йшов своїм шляхом по життю, але кожного цей шлях вів до театру. Всі вони з юнацьких років виступали в аматорських гуртках. На професійну сцену Тобілевичі прийшли майже одночасно — 1881-1884 роках.

Родина Тобілевичів стала яскравим сузір'ям корифеїв українського театру.

Тобілевичі театральні режисери й актори: Панас Карпович Тобілевич (Панас Саксаганський), Микола Карпович Тобілевич (Микола Садовський); Марія Карпівна Тобілевич (Марія Садовська — Барілотті). Брати Тобілевичі: Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський.

Зразок виконання індивідуального завдання

ЗВ'ЯЗОК ТЕАТРУ З МУЗИКОЮ, СЦЕНІЧНИМИ ДЕКОРАЦІЯМИ, ОДЯГОМ ТОЩО.

Для того щоб підготувати і показати виставу, потрібно попрацювати не лише автору п'єси і акторам. Колектив театру складається з багатьох працівників — представників різних професій. Кожний з них виконує певну частину роботи. Драматург створює п'єсу, художник — декорації і костюми, композитор — музику, актори сценічні образи, режисер спрямовує і об'єднує роботу творчого колективу. У театрі не тільки багато авторів, але і представників інших мистецтв: поряд з літературою (драматургія) співіснує і живопис, і музика, і танок, і мистецтво створення декорацій, костюмів, працюють майстри освітлення тощо. У спектаклі об'єднується (синтезується) творча робота представників різних мистецтв.

Література, живопис, музика, танок — мистецтва, які можуть існувати і поза театром. Проте, всі вони, беручи участь у роботі театру, виконують завдання, які істотно відрізняються від тих, що здійснюються цими мистецтвами поза театром. У театрі витвори цих мистецтв — п'єса або декорація — не повинні впливати на глядача безпосередньо. У театрі безпосередньо впливають на глядача, вступають з ним у живий зв'язок тільки актори. Актор є посередником між глядачем і всіма учасниками творчої роботи над створенням спектаклю.

Усі мистецтва, які беруть участь у створенні спектаклю, дають матеріал для творчої роботи актора. Усі ці мистецтва (драматургія, музика) повинні давати матеріал, придатний для того, щоб актор міг його використати в своїй творчій роботі, в своїй грі. Матеріал, придатний для такого використання, називається театральним матеріалом.

V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

„Мозковий штурм”

Доведіть існування і розвиток драматургічної традиції в Україні.

VІ. ПІДСУМОК УРОКУ

Рефлексія. Інтерактивна вправа „Мікрофон”

□ Сьогодні я засвоїв (-ла) твердо ...

□ Додаткових пояснень потребує матеріал про ...

□ Хочу дізнатися більше про ...

VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати матеріал уроку

Індивідуальні завдання: підготувати повідомлення:

1. Створення професійного театру в Галичині (1864).

2. Перша народна артистка України Марія Заньковецька.